Національна пам’ять – фортеця духу: Володимир Щибря, український етнолог і колекціонер, про виставку "Окупована спадщина" у Вишгороді

Збереження української культурної спадщини у період війни, особливо з тимчасово окупованих територій, – першочергове завдання для українських музейників та науковців. У Вишгородському історико-культурному заповіднику проходить унікальна виставка "Окупована спадщина", присвячена відтворенню народного одягу з тимчасово окупованих територій України. На виставці, що триватиме до 15 квітня, представлено 12 відтворених народних строїв із Харківщини, Луганщини, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини та Криму. Цей великий дослідницько-реконструкторський проєкт реалізовано громадською організацією "Всесвітній День Вишиванки", Центром фольклору та етнографії КНУ ім. Тараса Шевченка за підтримки міжнародного фонду ALIPH та Європейського Союзу. В ексклюзивному інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" Володимир Щибря – український етнолог і колекціонер, вчений секретар Вишгородського історико-культурного заповідника, директор Центру фольклору та етнографії Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка – ділиться історією створення виставки "Окупована спадщина" та розповідає про труднощі під час пошуку матеріалів і експонатів. Згодом виставку покажуть в інших містах України та за кордоном. Також готується видання зі схемами для вишивки народного одягу з різних регіонів.

Об’єднання зусиль задля збереження ідентичності

- Володимире, розкажіть, де вперше була представлена виставка "Окупована спадщина"?

- Виставку "Окупована спадщина", що презентує народний одяг Півдня та Сходу України, вперше представили 23 січня 2025 року у Дипломатичній академії України з ініціативи дружини міністра закордонних справ Тетяни Сибіги. На презентації були присутні посолки іноземних держав, науковці та студенти.

Оскільки я є вченим секретарем Вишгородського історико-краєзнавчого заповідника, у мене виникла ідея зробити саме тут наступну експозицію проєкту "Окупована спадщина", про що я розповів директорці заповідника Владі Литовченко.

Вона радо погодилася, тож згодом експозицію перевезли до Вишгородського історико-культурного заповідника, де її можуть побачити усі бажаючі. При цьому виставку розділили на дві частини: строї (стрій – розмовна назва одягу, костюму, зокрема, національного українського наряду, - прим. ред.) з південних регіонів України (Запорізької, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим) експонуються в Музеї давньоруського гончарства, а строї зі східних областей (Луганщини, Донеччини і Харківщини) – в Історичному музеї заповідника. Це народний одяг тих українських територій, які окуповані станом на 2025 рік.

- Скажіть, будь ласка, як виникла ідея створити проєкт "Окупована спадщина"?

- Автором ідеї є Леся Воронюк, засновниця Всесвітнього дня вишиванки.

Вона була ініціаторкою, виграла грант від фонду ALIPH і звернулася до мене як до науковця, який би проконсультував щодо якомога точного відтворення усіх деталей строїв. Я, звісно ж, погодився. За п’ять місяців нашої спільної роботи ми створили шість пар строїв.

Щоб виконати такий величезний обсяг роботи, нам знадобилось залучити 25 майстринь і майстрів, які працювали і вдень, і вночі. Зробити повні строї дуже непросто: це і прикраси, і головні убори, і вишивка, яка є довготривалим процесом, тому деякі сорочки шили кілька майстринь одночасно. Та й збір матеріалу зайняв певний час, бо оригінали потрібно було знайти, сфотографувати, зняти мірки. Здебільшого ми їх знаходили у державних музеях, а також у приватних колекціях.

До нас долучилася Анна Гайова із майстерні "Видимо-невидимо". Вона зробила лекала, а потім вже їхня майстерня відшивала нам керсетки (керсетка – традиційна безрукавка, що одягалась поверх сорочки, - прим. ред.).

Практично всі речі створювалися на території України: Київ, Львів, Чернівці, Полтава, Косів. Кожна майстриня відповідала за якийсь або окремий елемент одягу, або за певну конкретну річ. Така робота потребувала часу, зусиль, постійної комунікації, адже ми не могли допустити помилок, неточностей. Хотілося представити одяг окупованих територій якомога точніше, адже це наша боротьба на культурному фронті, щоб показати, що ці території є питомо українськими, де проживали українці. Відповідно й одяг цих територій український. Це те, про що ми не забудемо ніколи.

 - Як давно ви займаєтесь дослідженням одягу?

- Досліджую одяг досить тривалий час, ще зі студентських років. Реконструкцією народного вбрання займаюсь понад 10 років. Вивчивши кращі здобутки наших предків, можна точно їх відтворювати. Власне, над цим і працюю.

- Які були джерела для збору експозиції виставки? Чи є історії конкретних людей або родин, чиї вбрання стали основою експозиції?

- Оригінальні речі нам надавали музеї і люди. Зокрема, Маргарита Скаженик надала сорочку свого прадіда, яку вишивала її прабабуся в 1920-х роках у селі Прелесне Слов'янського району Донецької області. Відтворювати цю сорочку було дуже зручно.

Також у нас є реконструйовані повні строї Слов'янського району Донецької області. Чоловічий стрій представлений вишитою в техніці хрестик Брокарівськими орнаментами сорочкою з домотканого полотна, широкими штанами, які фіксуються на талії, каламайковим поясом, жилеткою та смушковою шапкою. Жіночий одяг складається з додільної вишитої у техніці хрестик сорочки з фабричного конопляного полотна, спідниці з оксамитом, плетеного пояса, який, до речі, виготовляла співробітниця Центру фольклору та етнографії Василина Ткачук родом із Донеччини, а також керсетки з дуже цікавими складками на спині. Головний убір – хустка фабричного виробництва. Прикраси – коралове намисто і дукачі. Усі прикраси для виставки були створені майстернею "Видимо-невидимо", відомою на сьогоднішній день своїм виготовленням традиційних українських прикрас.

- Які основні труднощі виникли під час пошуку матеріалів та експонатів?

- Основні труднощі виникли тоді, коли бракувало певного експонату. Наприклад, у нас не було оригіналу чоловічих сорочок із Херсонської і Запорізької областей, тому ми створили їх на основі вивчення традиційного одягу південних областей, використавши орнамент із жіночих сорочок.

Більшість наших експонатів – це реплікації, тобто точні копії, але є кілька реконструкцій, виконаних на основі методу реконструювання і відтворення за фотографіями, замальовками крою з тих територій.

Хочу зазначити, що деякі тканини, наприклад для керсеток, було важко знайти. Взагалі тканину, що продавалася 100 років тому, знайти сьогодні практично неможливо, тому ми шукали якомога подібні відповідники.

Труднощі полягали також у тому, що фонди Запорізького та Херсонського обласних краєзнавчих музеїв законсервовані, оскільки це прифронтові території. Тож, на жаль, нам не вдалося попрацювати із артефактами музейних колекцій цих музеїв. Проте сподіваюсь, що у майбутньому все таки вдасться дослідити і відтворити ще більш точно, зокрема, ті ж самі чоловічі сорочки з цих територій.

- Чи є серед представлених строїв унікальні зразки?

- Деякі речі є унікальними: керсетка з Харківщини, крій і оздоба якої дуже цікаві; очіпок із Луганщини, створений майстринею Валентиною Ануаровою з Полтави; прикраси і, звичайно ж, елементи кримськотатарського одягу потребували навиків виготовлення.

- Чи представлене на виставці весільне вбрання?

- Так, весільний стрій походить із території Балаклійського району Харківської області. Нагадаю, що ця територія була окупована навесні 2022 року, а восени того ж року – деокупована. Ця весільна пара, представлена вишитою сорочкою, керсеткою, спідницею. Молода підперізувалася кролевецьким рушником. Головним убором нареченої був весільний вінок. Його традиційно виготовляли із воску, одягали поверх шовкової хустки, яка складалася таким чином, щоб волосся молодої було видно. Образ доповнюють жакардові різнокольорові стрічки, а також улюблене серед українок в усіх регіонах коралове намисто з дукачами та хрестами.

Чоловічий весільний стрій представлений вишитою сорочкою, широкими штанами, каламайковим поясом, жилеткою та смушковою шапкою.

Створювали весільний стрій багато майстринь із різних регіонів України. Це був дуже трудомісткий процес, адже не кожен музей може похвалитися наявністю народного одягу саме з Луганщини чи Донеччини.

- А який одяг носили після одруження?

- Наприклад, пара одягу з колишнього Білокуракинського району Луганської області представлена жіночим стрієм заміжньої жінки. Про заміжжя говорить нам головний убір - очіпок, пошитий із парчевої тканини. Цей стрій складається з вишитої додільної сорочки багатьма техніками, керсетки, спідниці з оксамитом, плетеного пояса.

Чоловічий стрій представлений вишитою сорочкою в техніках: пряма гладь, виколювання, набирування, штапівка, а також штанами, жилеткою, каламайковим поясом та смушковою шапкою.

Культурна спадщина – інструмент публічної дипломатії

- Розкажіть про подальшу долю цього проєкту. Де його буде ще презентовано? Чи буде поповнюватися колекція?

- Чи буде поповнюватись колекція відшитих строїв у майбутньому, покаже час. Виставка "Окупована спадщина" помандрує по різних містах України, зокрема, на квітень запланована виставка у Львові, у травні – Чернівці, у червні вона повернеться до Києва, де буде експонуватися в Музеї Івана Гончара.

- Чи маєте задум показувати виставку за кордоном?

- Маємо такі плани ближче до осені, бо культурна спадщина – це чудовий засіб міжнародної дипломатії. Але, в першу чергу, хочеться щоб виставка "Окупована спадщина" проїхалася різними містами України і люди, які вимушено перебувають не вдома, могли побачити речі з рідних регіонів. Для кожного з нас надзвичайно важливо розуміти власну ідентичність. 

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Як створювали колекцію та чому виставка "Окупована спадщина" є важливою - дивіться у сюжеті журналістки медіа “Погляд” Марії Марчук.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.