Начальник відділення Ірпінського військового шпиталю Олексій Волянський: “Реабілітація — це командна робота”

Щорічно у третю неділю червня в Україні відзначають День медичного працівника. На роботі лікарі святкують його сьогодні, 14 червня. Про професію війського медика, реабілітацію бійців, роботу за стандартами НАТО, про людяність та взаємодопомогу з нагоди свята ми поспілкувалися з начальником клініки реабілітації Ірпінського військового шпиталю Олексієм Волянським.

Олексій Миколайович Волянський родом із Закарпаття. Закінчив Міжгірське медичне училище, Військово-медичну академію у Санкт-Петербурзі та Українську військово-медичну академію у Києві. У перервах між навчанням служив у різних військових частинах. Після академії його направили до Ірпінського військового шпиталю, де він служить вже 23 роки.

Наша розмова розпочалась із привітання з професійним святом і побажання успіху в роботі та задоволення від неї — як морального, так і матеріального. Далі перейшли до мотивів вибору професії.

Олексій Миколайович розповів, що на його вибір вплинув приклад батьків-медиків та внутрішнє відчуття того, що медицина — це його покликання. Але при цьому він вирішив обрати специфічний напрямок, який, за словами медика, має певний порядок та певні вимоги — не тільки до підлеглих, але й до себе.

На його думку, лікар має бути людяним, порядним та скромним, а військовий медик — ще й пунктуальним, вимогливим до себе та фізично “підтягнутим”. Ну і, звичайно ж, обидва мають бути кваліфікованими фахівцями своєї справи.

“У нас фронт — тут. Ми “піднімаємо” поранених, “ставимо їх на ноги”. Наша задача — зробити все можливе, щоб поранені якомога швидше повернулись до військової служби або до цивільного життя, якщо перше неможливо. Тому ми весь час удосконалюємо систему реабілітації, щоб це завдання виконати”, – розповів лікар.

Олексій Миколайович зауважив, що до клініки реабілітації потрапляють військовослужбовці з найрізноманітнішими пораненнями і травмами, зокрема головного і спинного мозку, ураженнями периферійних нервів, після ампутацій.

“До 2014 року у військовій медицині був такий рівень реабілітації, який нас не задовольняв. Із появою великої кількості поранених треба було щось змінювати. Тому ми запозичили досвід країн НАТО та Європейського союзу”, – розповів медик.

За словами лікаря, в Україні наразі бракує спеціалістів з реабілітації. Щоправда, вже є такі спеціальності як лікар з фізичної реабілітаційної медицини, фізичний терапевт і ерготерапевт. Наразі в Естонії проводять підготовку вчителів, які навчатимуть українських лікарів за стандартами Євросоюзу і США.

“Ми працюємо за стандартами Євросоюзу. У нас у шпиталі проводять регулярні тренінги, які організовують за допомогою НАТО. Ми реалізовуємо мультидисциплінарний досвід”, – розповів Олексій Миколайович. І пояснив його суть. Для реабілітації одного пацієнта залучають певний перелік фахівців. До них входить:

• лікуючий лікар (наприклад, невролог терапевт чи травматолог — в залежності від того, які поранення у пацієнта);
• медична сестра з лікувальної фізкультури або спеціаліст з фізичної реабілітації (виконує обов’язки фізичного терапевта або ерготерапевта);
• логопед (у Європі його називають speech therapist);
• психолог;
• дієтолог, хірург, травматолог, ортопедист (за потреби).

“Таким чином, реабілітація — це командна робота”, – пояснив лікар.

Спеціалісти проводять засідання, на першому з яких відбувається поглиблена діагностика пацієнта. Встановлюються ступінь тяжкості проблеми (їх існує 4: легкий, середній, важкий, надважкий), цілі і реабілітаційно-лікувальні заходи, які треба застосувати, щоб досягнути їх. Через 1-2 тижні відбувається повторне засідання, можливо, не в повному складі, наприклад лікуючий лікар з фізичним терапевтом аналізують динаміку та ефективність проведених заходів.

“Основна ціль — зробити пацієнта максимально незалежним від оточуючих”, – наголосив Олексій Миколайович.

Коли мова зайшла про те, які травми наразі є найпоширенішими серед військових, лікар без роздумів відповів: вогнепальні ураження кінцівок (більше половини пацієнтів), ураження голови (близько 30%), трохи менше — тулуба та інших.

“Найдовше відновлюються пацієнти після ампутації з ураженнями центральної і периферійної нервової систем. А щоб після ампутації підготувати пацієнта до протезування, зробити його і навчити ходити з протезом, необхідно середньому 60 днів”, – зауважив медик.

На запитання про те, що б він побажав колегам з нагоди професійного свята, Олексій Миколайович відповів:

“Щоб те, що ви побажали, реалізувалося. Ну і, звичайно ж, міцного здоров’я. Щоб колеги не хворіли. Тому що у лікарів не завжди є можливість слідкувати за своїм здоров’ям, тим більше у військових”.

Завершенням нашої розмови стала спільна фотографія Олексія Миколайовича з пацієнтом — ветераном АТО Дмитро Котовим. Лікар привітно запитав, чи можна з ним сфотографуватися, на що ветеран з повагою відповів: “З Вами — звичайно, так!”

Лікар, тим часом, зауважив: “Ось хто справжній Герой. Дмитро в минулому році на протезах підкорив Говерлу. А в цьому, 23 липня, знову йде, і бере з собою 20 атовців. Втрата кінцівок, звичайно, є великим стресом, але потрібно пам’ятати, що життя на цьому не закінчується. Необхідно просто жити далі. І підтримувати один одного. З цією метою до нас періодично приїжджає Уповноважений Президента з питань реабілітації учасників АТО Вадим Свириденко, який пережив ампутацію всіх кінцівок. Він вселяє у бійців надію, надихає їх”.