"Ми працюємо для перемоги". Інтерв’ю із засновницею волонтерської спільноти "Томина кухня" Тамарою Морозовою

Варення, мармуляди, фрипси, нутела, чурчхела – далеко неповний перелік смаколиків, які готує команда спільноти "Томина кухня". Її засновниця Тамара Морозова, розповіла, як звичайна кухня перетворилась на цех, що виробляє тонни продукції для військових в ексклюзивному інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд".

Волонтерство – друга половина життя.

- Тамаро, розкажіть нам, будь ласка, як ви взагалі вирішили стати волонтеркою?

- Я не вирішувала стати волонтеркою, тому що друга половина мого життя – це волонтерство. Зооволонтерство, потім волонтерство під час Майдану, потім волонтерство з 2014 року, допомога деяким підрозділам, оскільки в 2014-му після Майдану дуже багато потрібно було всього нашим захисникам.

Після повномасштабного вторгнення в лютому 2022-го збирала волонтерську допомогу на деокуповані території, коли вже вибили з Чернігівщини ворога. А потім так сталося, що дуже багато врожаю люди з деокупованих територій вирішили передати на потреби наших захисників, ми долучилися до групи "Борщ для ЗСУ" Тіни Каратаєвої, почали сушити овочі. Залишалися фрукти, які не були задіяні для борщів. Їх треба було рятувати, бо це літній врожай. Ми спробували зварити вареннячко, воно сподобалось.

- Як з'явилася спільнота "Томина кухня"? Як ви придумували назву?

- З назвою дуже цікава історія. Я була проти того, щоб моїм ім'ям називали нашу спільноту. Ми все намагалися придумати якусь оригінальну назву, бо усі «шалені бджілки», а ми хотіли мати якусь свою індивідуальність. І дівчата, які приходять, допомагають у нашій команді, кажуть:

"Слухай, ну ми ж у тебе на кухні це робимо, тому давай буде "Томина кухня"".

У нас у команді працює Галочка Брюкова, вона займається петриківським розписом.

Вона намалювала петріківське лого, але не класичне, а замість квітів – усі фрукти та ягодки, з яких ми готуємо наші смаколики. А моя доця намалювала нашу кастрюлю, яких у нас 12 штук на сьогодні, і Йоду, оскільки Йода вже став символом ЗСУ. От і тепер у нас є таке оригінальне лого, де на кастрюлі написано "Томина кухня".

Команда збиралася з друзів, з якими ми разом пережили оці всі події 2022-го року в Боярці. Я щодня пишу дописи у Фейсбуці, де звітую про нашу діяльність. Дописи всі відкриті, сторінка відкрита. Хтось бачить, хтось пише чи телефонує, чи можна до нас долучитися. Я кажу: будь ласка, якщо вам подобається, якщо вас влаштовує, приходьте. На сьогодні в нас таких постійних учасників команди десь 19 чоловік. Приходять із дітьми, беруть роботу додому, передають мамам, бабусям. У нас у команді працює бабуся Катя, яку ми дуже любимо. Це мама нашої Олени Наральник. Я не знаю, скільки тонн яблук, гарбузів вона вже перерізала і часнику перечистила. Вона реально як бджілка. Галина мама лущить горішки. Старше покоління дуже переживає, коли в нас закінчується сировина. Тому цей процес зупинити неможливо.

Авторські рецепти

- Як придумували всі свої рецепти? Від чого це залежить?

- Я навіть не можу порахувати, яку кількість різновидів варення, мармуляд і соусів ми готуємо. У нас є гострий соус, який називається "Сакварелі", що в перекладі з грузинської мови означає "кохана". Ми допомагали іноземному легіону, там є грузини, які й зварили цей гострий соус. Його зараз люблять усі, він дуже швидко розходиться.

У нас є те, з чого ми починали, коли переробляли яблука, привезені з Чернігівщини, – це яблучна нутела. Рецепт був вигаданий випадково. Просто в мене було багато яблук і горіхів. Ми купили шоколадки і зробили щось на кшталт нутели, але з натуральних яблук. Усім сподобалось. Ми це робили в маленьких баночках і в реторт пакетиках. У ССО хлопці-розвідники говорять, що розпихують по кишенях такі пакетики і потім можуть по три дні на цій дуже поживній і енергійній нутелі жити.

Ось нещодавно завершили чергову тисячу реторт пакетів. Це пів тонни готової продукції. Загалом за останні півтора року приготували 40 з половиною тонн продукції. Коли люди нам віддають яблука, груші, тобто те, що вирощено в домашньому саду і довго не зберігається, їх треба переробляти одразу. І ось коли в тебе в дворі лежить 700 кг яблук, які треба переробити за тиждень, інакше вони зіпсуються, ми переробляємо.

Пишемо у нашій робочій телеграм групі:

"Рятуйте 700 кг яблук, треба переробити".

Дівчата розбирають по хатах, ріжуть, варять, приносять. Ми це все переробляємо на пюре чи варимо шматочками. А рецепти? Вони з голови, щось вигадуєш, додаєш у каструльку, хоча я ніколи в житті варення не варила і нічого не консервувала.

- Скільки загалом у вас волонтерів постійно на кухні знаходиться і чи не сваритесь між собою?

- У нас дуже класна команда однодумців. Ми навіть, якщо підколюємо один одного, хтось із боку може подумати, що ми сваримося, але ми просто сміємося для розрядки. Наша кухня працює практично цілодобово, тому що сушарки сушать постійно. Якщо ми вирішили, що нам треба зараз зварити чогось багато, то 7-9 кастрюль варяться десь до 2 години ночі. До нас долучились дівчата з Віти Почтової, які раніше плели сітки. У нас робота завжди є: чистити, різати, фасувати, розкладати чи посилки збирати. Я не знаю, як це відбувається, але до нас доєднуються люди-однодумці. У нас конфліктів немає. Можливо тому, що я пишу щодня допис у Фейсбуці про нашу діяльність. Ми всі працюємо для перемоги, для наших захисників. Завжди хвилюємось, щоб їм було що дати.

Скільки в нас було замовлень, я не знаю, я їх не рахую. Щодня одна-дві посилки. Ми постійно готуємо, щоб пригостити. І це не одне варення, а це мікс вареннів, і соусів, і джинджерів, і фріпсів, і чайочку, і всього, щоб було смачно.

- У чому ваша унікальність? На вашу думку, чим ви відрізняєтесь від інших волонтерів?

- Ми не унікальні, ми нормальні. Ми дуже багато працюємо, постійно звітуємо, співпрацюємо, спілкуємось і підстраховуємо один одного. Припустимо, я роблю смаколики солодкі, енергетичні, але це не їжа, це смаколик. А моя подруга Лілія робить їжу в ретортах – це перші страви: плов, бограч, шурпу тощо. Їй приходить запит, що є потреба в такій їжі. Лілія мені перекидає цю адресу, і ми вже вдвох відправляємо в цей підрозділ. Чи, наприклад, є в мене подружка Женя Турчина, яка плете сітки і відправляє їх захисникам, але ж просто сітки не відправиш, треба якийсь смаколик. Женя приїжджає, ми її довантажуємо солодощами, які люблять усі чоловіки. Я колись досліджувала, що в такому об'ємі і масштабах варення і мармуляди, крім нас, не варить ніхто.

- Одна з ваших волонтерок, мама Катя, сказала, що коли вона нарізає якісь фрукти, яблука, то намовляє щось хороше для наших хлопців. Чи роблять так всі ваші волонтери?

- Як казав Гоголь, усі жінки-відьми, особливо ті, які живуть у Києві. Я киянка, переїхала в Боярку у 2015 році. Коли мішаємо вареннячко, ми всі щось намовляємо, щоб було смачно, щоб були здорові...

Я рада, що ми зараз перейшли на реторт пакети, тому що це зручно для наших військових.

Реторт пакети – це упаковка для стерилізації продукції в автоклаві. Застосовується для готових страв, туристичного харчування тощо. Їжа не псується навіть при кімнатній температурі, – прим. ред.

Ми починали зі скляних баночок. Це було влітку 2022 року, коли наші хлопці перейшли в наступ на Херсонському, Харківському напрямку. Баночки вони не могли з собою швидко забирати з позицій і залишали їх, але вони хотіли забирати з собою. Ми спробували пробну партію зробити в ретортах і всім дуже сподобалось, тому що ящик із ретортами вкинув у машину, нічого не побилося, не псується.

Запити від військових і донати

- Чого наразі найбільше потребують військові?

- Запити змінюються в залежності від пори року і того, де наші хлопці перебувають. Коли приходить холод, у нас ростуть запити на окопні свічки, джинджер (чай з імбирем, медом, куркумою і сушеними цитрусами, – прим. ред), протизастудні чаї (малину, смородину). Я трошки змінюю рецепт нашого живодайного чаю: додаю шавлію, більше шипшини, липи.

У нас є традиція дякувати ППО за успішну роботу. Ми їм відправляємо пастилу, виноградну чурчхелу з горішками, фруктові фрипси.

Я зробила висновок, що усі ці чоловіки – великі солодкоїжки, вони як діти люблять вареннячко, шоколадки, мармулядки, нутелу. Це ж релакс для них. Я так сподіваюся, що це не їжа, а просто такий перепочинок і момент, коли можна видихнути, кайфонути і трохи перепочити. І головне завдання тут дати оцей домашній затишок, щоб вони відчули його. Ми готуємо, щоб хлопці знали, що ми з ними, що дбаємо про них. Наше варення зі смаком штруделя або глінтвейну нагадує про дім, родинний затишок чи катання на лижах. Це те, чого не вистачає нашим захисникам на фронті.

- Скільки всього у вас волонтерських позицій?

- Джиджер, чай, фрипси, пастила, чурчхела, соус гострий "Сакварелі", соус томатний, грибний з цибулею, часником, із мармуляд шоколадних у нас полунична, вишнева, яблучна, також нутела, банан з шоколадом, нешоколадних мармуляд у нас, мабуть, штук 15. І ще ми "золоте" варення варимо, але це секрет, я не розкажу, з чого ми його варимо, але воно дуже смачне. Багато різновидів варення робимо з горіхами, шоколадом, а також просто ягідних і фруктових із різними специфічними смаками, які нагадують домашню їжу. Якщо порахувати, то 40-50 видів, але точно не знаю.

- Продуктами хтось допомагає? Чи доводиться свої кошти вкладати?

- Продуктами допомагають, люди діляться своїм врожаєм. Є підприємці, які теж віддають нам продукти. Ми збираємо донати, витрачаємо їх на продукти, яких бракує. Мед ми не купували жодного разу в цьому році, хоча використали понад дві тонни меду.

- Яка зараз ситуація з донатами? Люди продовжують допомагати?

- Нам продовжують допомагати майже ті самі люди, які знають мене вже не один десяток років. Це вже довіра і, мабуть, робота моєї репутації. Нових донатерів мало, але вони теж є і ми дякуємо кожному і кожній, хто задонатив нам 100 доларів чи 100 гривень, немає значення, бо кожний донат важливий. Дуже багато допомоги йде від дружніх волонтерських організацій.

Крім того, збираємо донати на реторт пакети, оскільки витрачаємо ми їх в середньому десь 3-4 тисячі на місяць, а це дуже суттєва сума – 15-20 тисяч гривень. І плюс щомісяця є витрати на електроенергію: 5-6 тисяч. Оскільки моя сонячна електростанція розрахована на потреби мого будинку, а не на цілодобову роботу чотирьох сушарок і 6-7-годинної роботи духовки щодня.

Життя до і після

- Давайте згадаємо, чим ви займалися до повномасштабного вторгнення?

- Коли почався Майдан, ми там волонтерили, допомагали нашим, але попереджали, коли треба звідти піти. Потім друзі, які були на Майдані, усі пішли добровольцями на фронт. Я особисто допомагала "Айдару", "Гарпуну". Поруч із волонтерством для військових я займалася зооволонтерством: рятувала собак, створила "Хаскі команду", щоб рятувати собак породи хаскі. У мене завжди була активна громадянська позиція.

Коли почалися чутки про те, що росія готує наступ, я аналізувала ситуацію, я юрист, адвокат, тож аналізувати вмію. Я розуміла, що щось буде, оскільки просто так така велика кількість військ біля кордонів стояти не може.

Я написала такий документ, склавши його на базі законодавства як російського, так й іноземного, бо нашого спеціалізованого законодавства з цивільного захисту населення фактично не було, чомусь воно не розроблялося. Я створила "абетку" на випадок надзвичайного або воєнного стану, де розписала все покроково, що робити. Опублікувала її у Фейсбуці 7 лютого 2022 року. Мене почали хейтити і говорити: навіщо ти людей лякаєш, паніку розводиш, ти ж розумієш, що цього не буде. Я говорила, що я не розумію.

Коли 24 лютого ми всі прокинулися від вибухів, мені зателефонували з питанням "Що це?". Я сказала: "Велика війна почалася".

З 2015 року я ходила на курси такмеду, в мене була гарна своя аптечка-валіза з тактичної медицини. Я одразу її віддала нашим хлопцям із ТРО, які стояли на блокпостах.

Моя мама з сестрою опинилися в окупації в Чернігівській області в селі Нова Басань. Після деокупації ми вирішили зібрати допомогу, завезти туди гуманітарку не скільки заради їжі, бо це село, їжа там була, а більше для психологічної розрядки. Ми купили вершкове масло, здобні булочки, дітям – йогурти, банани, чоловікам – цигарки, тобто те, чого в них не було в окупації.

- Тамаро, для вас особисто ранок 24 лютого яким був? Чи виїжджали з Боярки?

- Я не виїжджала. Я чекала 16-го, 18-го, 22-го. Зробила манікюр червоний із чорною вишивкою і сказала, що я готова. Дочку з онуками відправила з Боярки, щоб діти не чули вибухів. Чоловік дочки – іноземець – потім забрав їх закордон.

У мене вдома є сонячна станція, свердловина. Я мала запас продуктів і ліків. У моїй хаті створювався хаб. До мене приїжджали друзі, які жили в моєму домі. Ми постійно слідкували за лінією оборони Київської області, міряли лінійкою по карті, рахували, чи долетить арта до Боярки. Я колись замолоду працювала у військовому зенітно-ракетному училищі, брала участь у командно-штабних навчаннях, тому топокарти для мене знайома річ.

Починаючи з 24 лютого я щодня і десь до середини квітня писала у Фейсбуці позитивний допис для психологічної підтримки своїх друзів і читачів.

- Ви жінка-адвокат, яка має зброю і вміє стріляти. Чи з'являлися думки стати на захист своєї країни?

- Вони не зникли до сьогодні, але є причина, яка мене стримує. Я не приховую, що в мене четверта стадія раку, який діагностований у 2014 році.

Тоді я не пішла на фронт через це. Спочатку я була в шоці, а потім якось опанувала себе і домовилася з хворобою, що вона не заважає мені жити. Я вірю, що переможу рак, а Україна – росіян.

- І на завершення нашої розмови хочу вас запитати, що взагалі вас змушує зараз боротися, робити те, що ви робите?

- Змушує те, що ворог на нашій землі. Іншої причини немає. Поки тут є ворог, поки русню не вигнали з кожного клаптика нашої землі, з Криму, Донбасу в тому числі, тому що в мої друзі-переселенці з Луганської і Донецької області хочуть повернутися додому, поки Україна не повернеться до своїх міжнародно визначених кордонів, ми не зупинимось.

- Що хочете побажати всім українцям?

- Дожити до перемоги, перемогти якнайшвидше. Я хочу, щоб всі наші хлопці повернулись живими. Якщо не буде перемоги, стати колонією немає сенсу.

Історія України знає вже таку прикру ситуацію і повторити її не можна. Треба відбудовувати свою ідентичність, повернути людям бажання знати свою історію. Треба розказувати, що ми нація, яка має таку грандіозну і велику історію.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсер та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Також, пропонуємо Вам переглянути авторський сюжет медіа "Погляд" про "Томину кухню".

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.