“Мені допомагала моя шалена місія відновити всі мої проекти”. Таша Торба про досвід війни, створення книги про доброго духа, спілкування з дітьми та арт-терапевтичні ініціативи

Наталія Череднюк -художниця, дитяча письменниця та керівниця дитячого освітнього центру в Ірпені. Найчастіше використовує свій творчий псевдонім Таша Торба. Оскільки її здібності передалися від тата вона вирішила взяти дівоче прізвище у вдячність своєму батькові. А у садочку в якому працює отримала ім'я Таша. Мисткиня і освітянка проживає в Ірпені більше 20 років, присвятила свою діяльність дітям та має досвід у створенні ілюстрацій до дорослих та дитячих книг. У 2023 році письменниця видала у світ дитячу книгу “Оммм. Дух Ірпінського лісу” над якою працювала менше року. Головний герой Оммм допомагає людям пройти через війну та відновити понівечене російськими окупантами місто. Про особистий досвід війни, спілкування з дітьми через читацькі зустрічі та арт-терапевтичні ініціативи - Таша Торба в інтерв'ю спеціально для медіа “Погляд”.

Знайомство - ідентичність

- Розкажіть, які головні напрямки діяльності та самореалізації були у вас до 24 лютого?

- До повномасштабного вторгнення основним моїм напрямком було дитячий світ в якому є і дошкільнята, і школярі, і юні художники, і театральні юні діячі. Тобто дитячий світ, в якому дітки зростали в етнокультурі, в етнонапрямку і розвивалися в садочку, в школі, в театральній студії, в художній студії. Великий прекрасний світ, в якому дуже багато було, є і буде добрих людей.

- Вас більше знали за вашим справжнім ім'ям та прізвищем Наталія Череднюк чи за псевдонімом Таша Торба?

- Завжди хочеться, щоб художній світ, якийсь творчий світ звучав трішки по-іншому. І тому, оскільки мої здібності мені передалися від тата, я вирішила взяти дівоче прізвище і подяку своєму татові. А оскільки у нас в садочку дуже багато Наталій, це дуже популярне ім'я мого покоління, а дітки, щоб не плутались, ми кожній Наталії виділили свій варіант і мені. Мені дістався варіант пані Таша. Тому мене діти всі знають як пані Таша. І пані Таша перейшла на творчу сферу мою.

Ми сьогодні будемо говорити про те як широкомасштабна війна змінила наш регіон, що наразі відновлюється і продовжує жити в умовах постійних загроз, як змінились підходи до творчих проєктів, до креативних проєктів - розвитку і психологічної підтримки дітей Ірпеня і ширше Бучанського району. Ваш досвід є цінним і може бути цікавий нашим глядачам.

Дуже важкі обставини, дуже страшні умови в яких ми жили і живемо. Дуже надіюсь, що це не довго триватиме. Звели до того, що більшість діяльності умовно можна сказати, виживання. Виживання на рівні утримання ментального здоров'я вихователів, вчителів, налаштування їх на ефективну роботу з дітьми. Тому що вигорівший вихователь не може прийти і дати дітям підтримку в тій мірі, щоб і дитина почувалася безпечно, спокійно, вільно. Тому що однією з головних умов розвитку нинішніх діточок є безпечне середовище. Це не тільки мова йде про укриття, крім того, укриття, будинок. Це ті люди, які біля дітей знаходяться. І саме важливо, щоб люди давали це відчуття безпеки, гармонії, добра, підтримки. Щоб ці люди вчили дітей, як реагувати, як себе розраджувати, допомагати своїм рідним.

Ми пройшли всі разом курс навчання "Діти війни". Дорослим, мамам, вчителям, психологам давали інструментарій, як діток навчити допомагати в першу чергу собі і навіть допомагати своїм близьким. Тобто, дитині давалася, звісно, це мова йде про молодший шкільний вік, така установка, що ти можеш бути як суперменом не тільки для себе, а для матусі, для сестрички, давати розуміння того, що важко всім і всі потребують підтримки, розради.

Досвід війни і Приірпіння

- Яким став ваш особистий досвід війни?

- Я є керівником і до 24 лютого, і під час 24 і надалі. Ви знаєте от виключалися емоції і я відповідала за велику кількість дорослих дітей. Ще до 24-го ми розробили алгоритм, як діяти у випадку, якщо б це трапилося, коли діти були з нами. Всі батьки мали алгоритм того, що ми будемо робити як вихователі, як вчителі, куди ми будемо бігти, їхати з дітьми, де будуть ці діти. І, відповідно, коли це трапилось, звісно, ніхто не вірив, що це може трапитись. Тобто цей алгоритм був зроблений для того, щоб заспокоїти самих себе. Коли ти знаєш, що робити, то не так страшно. Звісно, що те, як ми собі це уявляли, далеко відрізнялося від того, що насправді прийшлося робити. І відразу чіткий йшов в голові потік дій, що треба робити. По персоналу, по дітям, по власній родині. Якогось такого, знаєте, сісти і плакати я не могла собі дозволити.

До школи прилетіла міна в дах і треба було відновлювати власними силами швидко, тому що це все від дощу портилось, не чекаючи якихось допомог. І садочок теж. Дуже все постраждало. Ми з чоловіком дуже багато вклали власних зусиль, власних коштів в те, щоб відновити. І воно на мінімальних оборотах, але почало працювати. Всім батькам наших діточок була дана інформація, що можете повертатися, хто може, і ми приймемо ваших дітей. І вже в червні 2022-го року мої проєкти запрацювали. Ми прийняли перших діточок, почав повертатися персонал. Не весь повернувся, але люди знали, що вони можуть повернутися, що в них буде робоче місце.

- Коли ви повернулися до Ірпеня, пам'ятаєте той день? Як змінилося ваше життя після деокупації Київщини? Чим ви тоді почали займатися?

- Зараз буде важко не плакати. Я всім розповідаю, що до війни я не могла зріднитися з цим містом. Тобто я дуже була прив'язана до рідної землі, яка є в Київській області, сільська місцевість, села Новоолександрівка. Душею я була там.

Мені було дуже важко стати міським жителем, хоча я оселилася в приватному закладі, в приватному дворі серед саду, серед зелені. Але от після пережитої окупації, як я кожен день, кожну хвилину читала новини, переживала, що відбувається в Ірпені. От тоді відбулось якесь таке спаювання. І от з того моменту це місто стало моїм.

- Що почали робити, можливо, щось тоді вас врятувало в цей складний час? Якісь заняття?

Мені допомогала моя шалена місія відновити всі мої проекти. Насправді ресурсу на те не було. Не було сильної можливості. Це було над межею, над можливостями це зробити. Але це я зробила. Мабуть, це й було те, що мене тримало. Те, що мене змушувало кожен день прокидатися йти робити: фарбувати, ремонтувати, обдзвонювати всіх, розмовляти. Саме те, що тримало мене, можливо, моя внутрішня потреба – відновити всі проєкти, весь світ “Котигорошко” в Ірпені. Щоб люди поверталися і знали, що їх там чекають.

- Як у вас зʼявилася ідея створити дитячу книгу "Оммм, дух Ірпінського лісу"? Привідкрийте нашим глядачам закулісся її народження, появи персонажів?

- Я повернулася до Ірпеня відразу в перших числах (квітня 2022 року - примітка редактора). Як тільки дозволили волонтерам заїздити. І з першого дня я вже бачила страшний рівень руйнації, те в що перетворилось в моє місто. І так само дивовижно мене вразило те, як ірпінчани ринулися в відновлення міста. Ці “вулики” маленькі, “мурашники”, де люди один до одного приходили на толоки, відновлювали багатоповерхівки, вивозили сміття.

Один одному привозили поїсти, водичку. Взаємна підтримка була шалена.

Це надихало неймовірно. І хотілося у відповідь ірпінчанам дати якусь підтримку, яку я могла зробити. Цю підтримку я побачила у вигляді казкового героя, який є поряд.

І таким чином народився добрий дух, дух лісу. Оскільки Ірпінь – це місто в лісі. Навколо нас багато лісу і мій садочок взагалі знаходиться на окраїні Ірпеня і для мене ліс – це є частина Ірпеня. Це така добра сила, яка саме живе в лісі, і вона поряд, і вона допомагає. Це добрий, великий чарівник. Мені хотілося, щоб у нього були великі лапи, які вміють обіймати, які можуть підняти величезні вантажі, допомогти. Підняти те, що зараз так невимовно давить нам на серце, нам важко від того всього. А він може це все підняти, бути поряд. Він настільки сильний, він настільки добрий, настільки безкорисливий, що він просто поряд. Він просто допомагає. І частково, навіть, як і кажу, Ом є в кожному з нас. Тому що ми зараз робимо один для одного щось невимовне.

- Яка головна місія Вашої книги-казки, про що вона розповідає та чому вчить?

Головна місія – це підтримка, взаємопідтримка. Дати розуміння дітям, що герой є поряд. А дорослим розумінням, що ти є таким сильним, великим героєм, який робить небагато, так як ірпінчани одне одному допомагали. Вони не робили багато, але вони приходили і пропонували свою допомогу. Воду, їжу, відро, лопату. Це, знаєте, як ланцюжок добра.

Я вчу дітей, коли ти щось робиш, роби це не очікуючи, що тобі це вернеться. Воно піде далі у світ. Великим колом, маленьким колом. Це добро неодмінно вернеться. Можливо, до твоїх діток. Або до твоїх рідних. Або кудись комусь повернеться. Але роби його. Роби неочікуючи, що тобі скажуть дякую, що будуть сильно дякувати в просторі чи віддячувати. Просто зроби. Просто роби це.

Тому основна місія – це дати віру в те, що ми не самі боремося з цією нечистю. Що є рідна земля у вигляді лісу, жителів і один одного. Ом є в кожному з нас.

Раннє відновлення Приірпінського регіону та тема екології

- На медіа "Погляд" серед наших фокус тем є раннє відновлення регіону після деокупації Київщини. І з моменту заснування Погляду ми працюємо з темою екології, збереження річки Ірпінь, Романівського болота, лісів навколо. Ви у своїй мистецькій діяльності просуваєте екоцінності. Розкажіть про це більше.

- Я дуже хочу зробити резиденцію ОМА в Ірпені. Саме в регіоні, який хочеться, щоб став таким піонером в тому просуванні екосвідомої культури життя. В резиденції Ома, щоб був невеликий цех по переробці якоїсь сировини. Щоб діти брали участь в невеличкому технологічному процесі. Наприклад, ті самі кришечки переробити і зробити собі якогось брелка. Чи ще щось. Щоб був окремо цех розведення розсади. Де можна маленького дубочка взяти, маленьку сосну, ялину: ріти висадити в ліс і таким чином озеленити місто. А ще квіти, наприклад. І щоб був лісовий кінотеатр, лісове кафе з правильними продуктами харчування (сміється).

- Як на вашу думку можна більше підсвічувати проблематику збереження екології в Ірпінському регіоні в медійному, освітньому, культурному просторі?

- Починати з побуту, починати з діточок, з самого малечку. Тобто, дитячий садочок – це саме та основа і база на якій потім зросте особистість.

Але чому в мене етносадочок? Тому що я хочу, щоб звучання старосвітської кобзи для дітей було підсвідомо впізнаваним.

Рушники, макогін, мандрики. Щоб ці слова, ці традиції, музики, бандура, багато-багато чого, чим багатий наш народ, щоб було для них нормою.

Також еко-напрямок вплітати в буденність життя малятка і воно стане для дитини нормою. Навіть для неї не виникатиме думки викинути якесь сміття в лісі.

Вони скажуть, та як це? Це ж наш ліс. Тут живуть звірята. Це може принести шкоду.

Вони виростають такими, що можуть за іншим прибрати, сказати дорослому, що він вчиняє неправильно. І так само мій казковий герой, який їздить по школах. Ми скрізь розповідаємо, що він вартує в лісі, він переживає за те, як ви ведете себе в лісі, слідкує за цим всім і дарує дарунки. Діти питають, а які ж дарунки? Кажу, ті, хто люблять малювати, обов'язково на дорозі знайдуть найкрасивіший листочок у світі, який можна потім намалювати. Або повісить біля вашої стежинки саму смачну полуницю, суницю, або малину або ожину, щоб ви поласували і добре згадували цей похід-мандрівку до лісу.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, продюсер та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.