"Маленькими кроками до великої мети". Інтерв’ю із засновницею благодійного фонду "Сильні серцем" Оленою Шевченко

У часи, коли випробування війною змінюють долі людей, ми все частіше чуємо історії про тих, хто знаходить у собі сили діяти, допомагати і підтримувати інших. Олена Шевченко, засновниця благодійного фонду "Сильні серцем", з Боярки на Київщині, починала як волонтерка ще у 2019 році, але після 24 лютого 2022 року її діяльність набула зовсім іншого масштабу. В ексклюзивному інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" вона розповідає, чому допомога військовим стала її головною метою та як крок за кроком команда однодумців досягає результатів.

Волонтерство, що стало місією

- Розкажіть про історію виникнення фонду "Сильні Серцем". Коли був заснований та з якою метою?

- Історія нашого благодійного фонду іде з мого особистого волонтерства, яке почалося в 2019 році.

Я їздила волонтером на Донбас, де опікувалася дітьми у дитячому будинку. Це Великоновосілківський центр соціально-психологічної реабілітації дітей. Також здійснювала проєкти на території Київщини для дітей, які потрапили в складні життєві обставини.

Але 24 лютого все змінилось – і на перший план вийшли виключно військові.

Перший рік великої війни (2022) я ще перебувала в стані простого волонтера, а вже 2 січня 2023 року офіційно зареєструвала організацію. Тож офіційно ми працюємо тільки два роки.

Ми ще досить молода організація, але вже досвідчені як волонтери.

- За цей час як вам вдалося розвинути ваш благодійний фонд?

- По-перше, у мене не було ніяких інших варіантів, тому що мій чоловік пішов добровольцем 24 лютого 2022 року.

Тому волонтерство стало моїм життям.

Я не могла жити інакше.

Також я маю певну партійну приналежність. У нас є два добровольчих батальйони "Свобода" і "Сила свободи", якими ми опікуємося з перших днів великої війни.

Я дуже хотіла, щоб мій чоловік вижив.

Зараз я хочу, щоб вижив кожен військовослужбовець, який перебуває на фронті, і я роблю все для того, щоб це сталося. Мене підтримують багато людей, волонтерів, які теж включаються в цю боротьбу, хто чим може.

Також нам потужно допомагають іноземні партнери, зокрема, Латвія, Іспанія.

Ось так йдемо маленькими кроками до великої мети.

Від допомоги до перемоги

- Ви почали збирати допомогу чоловікові, а потім це переросло у більшу допомогу?

- Так, спочатку я забезпечила чоловіка усим, що він потребував.

Він не пішов у ті батальйони, які для мене, так би мовити рідні (це "Свобода" і "Сила свободи"), а пішов у 45-ту окрему артилерійську бригаду у місті Сколе Львівської області, куди вивіз нас із дітьми з Київщини 24 лютого, а повернутись назад не зміг, оскільки вже були підірвані мости.

Я допомагала спочатку йому, а заразом і всім нашим друзям, які теж пішли на війну. Зараз це все набуває більш масштабного характеру, тому що наше коло збільшується.

- Яку саме допомогу надаєте: ліки, обладнання, техніку?

- Звісно, ми орієнтуємося на потреби фронту – це снаряди, автомобілі, дрони, РЕБи і тактична медицина.

Це те, на що ми робимо ставку і те, що дуже нам важко дається.

Дані потреби ми закриваємо на 90% за допомогою зборів.

Для того, щоб зробити збір, ми проводимо різні заходи: ярмарки, концерти, презентації і так далі.

Є люди, які просто донатять на фонд. Для усього іншого, що ми передаємо, зокрема продукти харчування, ліки для військових шпиталів, якісь розхідні матеріали, форму, павербанки тощо, ми намагаємося залучити іноземців.

Наприклад, Латвія допомагає харчуванням, Іспанія – ліками, але це не тактична, а цивільна медицина, яку ми направляємо у військові шпиталі або в медчастини, стабілізаційні пункти, прифронтові шпиталі.

- А коли у вас з'явився свій штаб?

- Я повернулася із Львівщини додому влітку 2022 року – і моя квартира почала перетворюватись на склад.

Тож ми почали шукати приміщення, яке у нас з'явилося наприкінці осені 2022 року.

Це було інше приміщення, не це, де ми зараз.

Крім того, я почала гуртувати навколо себе людей, які підключалися, нас ставало все більше і більше.

Ми почали проводить заходи.

Перший ярмарок-концерт відбувся у жовтні 2022 року в Боярці.

Мені здається, ми були першими, хто це зробив. Ми назбирали близько 50 000 гривень, доклали їх до уже наявних коштів і купили машину для "Карпатської Січі".

Варто зазначити, що нам ніхто нічого просто так не приносить і не дає. Ми маємо все відпрацьовувати. І робимо це різними заходами, постійно щось придумуємо. Просто так люди дуже слабо донатять, це не ті суми, які нам потрібні. Тому мусимо відпрацьовувати на повну.

- Розкажіть про проєкт "Алея пам'яті" у Боярці

- Оскільки у нас у Боярці не було Алеї пам'яті і вшанування загиблих військовослужбовців, а я маю чимало знайомих людей, які вже втратили своїх рідних, мені ця тема дуже боліла.

Мене в принципі дуже сильно бентежить, коли люди не віддають шану полеглим героям, коли вони не відчувають, наскільки великий вклад полеглі герої зробили для того, щоб ми сьогодні жили.

Я почала все обдумувати, але це потребувало великої суми коштів. Ми не збираємо кошти ні на що, крім підтримки діючого фронту.

Тому мені потрібні були конкретні люди, які погодилися б вкласти гроші саме в цей проєкт. Почалися переговори.

Ми з моїм товаришем Валерієм Шараповим почали обдумувати, як це зробить, намалювали проєкт, пішли в міську раду, де нам дали дозвіл.

Ми почали втілювати в життя цей проєкт потихеньку.

Спочатку це були 28 портретів, розміщених у парку Перемоги.

Там тоді ще клумби не мали благоустрою. А зараз там краса, адже ми висадили 300 кущів сортових троянд.

Тепер у Боярці в парку Перемоги існує велика алея, куди приходять діти, школярі, приїжджають делегації.

Це місце стало дуже затишним. Там стоять меморіальні куби і по обидві сторони зелені красиві клумби, які нам допомагала робити ландшафтна дизайнерка Юлія Рашковська. Ми вклали туди багато душі.

Люди-титани

- Напис на вашій футболці "Люди-титани" розповідає про вас?

- Ні, напис на цій футболці в першу чергу розповідає про військових.

Але ми хоч і цивільні люди, аде дотичні до цих процесів. Ми вкладаємо все, що можемо. І мені здається, що кожен українець, який проживає цю війну насправді, на всі 100%, він теж людина-титан, бо перед нами всіма стоять великі виклики.

Наші футболки носять на фронті. Це дуже приємно. Військові нас постійно просять, ми друкуємо і передаємо.

- Скільки взагалі у вас підрозділів, яким ви допомагаєте?

- Дуже багато. У нас є цілі батальйони, яким ми допомагаємо: це "Свобода" і "Сила свободи", а також роти, зокрема 45-та окрема артилерійська рота. Ми допомагаємо 5-ій штурмовій бригаді, 5-ій танковій бригаді, 3-ій штурмовій бригаді та іншим.

Крім того, до нас дуже часто звертаються якісь окремі локальні бійці, але це невеликі збори.

- Розкажіть трохи про членів вашого фонду. Це переважно ветерани?

- Не всі ветерани.

Так, у нас є ветерани після поранень і хто вже не може служить. Є цивільні чоловіки, які не воювали, але таких мало.

Проте вони віддаються сповна нашій справі. Вони великі молодці.

Але переважну більшість у нас складають жінки, дружини військовослужбовців.

Я особисто знаю всіх мам, дружин загиблих військовослужбовців нашої Боярської територіальної громади. Вони теж нам допомагають.

До того ж у нас є контингент людей, які нам допомагають на постійній основі, коли ми проводимо якісь заходи.

Так, є близько 20 дівчат, які готують їжу.

Коли ми відправляємо на фронт машини, то обов'язково завантажуємо їх домашніми смаколиками.

Коли ми організовуємо ярмарок, наші кондитери роблять свої професійні тістечка, торти. Це все продається і потім гроші йдуть на якісь поточні збори.

- Чим плануєте займатися після закінчення війни?

- Мені здається, що навіть коли закінчиться війна, нам буде чим займатись.

У нас залишаться ветерани, якими треба опікуватися, а також діти, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Фото для публікації надані Оленою Шевченко.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Також пропонуємо переглянути авторський сюжет медіа "Погляд" про людей-титанів, які допомагають військовим.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.