Новини
Україна
Культура
Події

Львів, 22 травня 1979 року: остання дорога Володимира Івасюка була встелена живими квітами

21.05.2019 Косянчук Інна 0

Генпрокуратура вже офіційно повідомила, що вбивство популярного композитора, поета, співака Володимира Івасюка організували агенти КДБ. Однак досі жодне ім’я не розголошене

Сумна дата в історії, сумна дата для мистецького життя України – 22 травня. У цей день 40 років тому у Львові Україна прощалась з  Володимиром Івасюком. Передували цьому такі події. 24 квітня 1979 року композитору зателефонували, і він пішов з дому, так більше не повернувшись туди живим. 18 травня повішене тіло митця знайшли у лісі піді Львовом, на території військової частини.

22 травня 1979-го люди проводжали в останню путь  улюбленого композитора, поета, співака. День, трагічний для всього свідомого українства, і страшний для тодішньої влади, яка боялась людей, і боялась митця – навіть вбитого тією владою. На сьогодні вже офіційно Генпрокуратура повідомила, що вбивство Володимира Івасюка організували агенти КДБ. Однак донині жодне ім’я не розголошене. А тоді попрощатись із Івасюком приїхали тисячі людей не лише зі Львівщини, і той похорон перетворився в масову акцію. Домовину з тілом Володимира несли на руках Влада боялась, що похорон автора популярних пісень “Червона рута”, “Водограй”, “Я піду в далекі гори” та інших може перерости у бунт. Володимира Івасюка поховали на Личаківському цвинтарі.

…Попри протидію з боку компартії і комсомолу, які притьмом вирішити  саме того дня провести у Львові різні заходи в навчальних закладах і на підприємствах, люди приїхали з різних міст, щоб попрощатися з митцем. Декому з них потім довелося відповісти за це.  

“Людей тут було дуже багато. Люди стояли по балконах, на дах вилізли, сиділи на деревах. Люди збурились, коли до будинку Володі приїхала машина від консерваторії, “ЗІЛ”, з бортами. Чув, як люди говорили: “Ми його на руках понесемо”, – пригадує день 22 травня 1979 року друг, шваґро Володимира Івасюка, фотограф Любомир Криса.

Похорон Володимира Івасюка перетворився у масову акцію. Домовину з тілом композитора друзі несли на плечах, від його дому аж до могили. Уздовж дороги стояли люди, тримаючись за руки. Одним з них був житель Стрия, бард Зиновій Медюх. Він згадує:

“Я був студентом у технікумі, і кілька колег поїхали у Львів на похорон. У Стрию на вокзалі міліція не пропускає, ми мали футбольні емблеми “Карпат”, якраз тоді був матч. Якось нас впустили, квитки були лише до Миколаєва, ходили з вагона у вагон. У Львові на вокзалі повно міліції, затримували групи людей. Ми якось пройшли. Людей було так багато, що не можна було контролювати процес, весь центр – маса людей. Ми пішки дійшли до цвинтаря”.

Люди провели композитора багатоголосним співом “Чуєш, брате мій”.

Попрощатись із композитором приїхали шанувальники зі всієї України. Їм довелось вигадувати різні історії, щоб лише потрапити у Львів.– Працівники міліції й КДБ, які тоді були повсюдно – на вокзалі, автостанціях, вулицях –  робили все, щоб якомога більше людей не потрапили на похорон. Але допомагали звичайні львів’яни. Так, Львівські таксисти не брали грошей за проїзд. Це був день жалоби. Львівські музиканти ввечері відмовились грати у ресторанах міста.

Комуністи боялись, що похорон Володимира Івасюка може перерости в бунт. “То була перша непокора людей владі. Своєрідний протест, виражений приходом на похорон. Це ж було по всіх організаціях збори, комсомольські, профспілкові, аби людей не пустити. А це не вдалося, так виглядає, що люди просто протестували. Я чув від людей, як вони казали, я подумав – а чого ви мені маєте забороняти на похорон піти? Я піду. А що зробите? Зробите – боротимемось. Перший несанкціонований мітинг до того, що вже було пізніше”, – вважає Любомир Криса, дружина якого Галина – рідна сестра Володимира Івасюка.

Після похорону багато людей залишились без роботи, а то й потрапили за ґрати. Влада боялась Івасюка навіть мертвого. Біля його могили цілодобово чергували працівники КДБ, вони стежили, хто приходить, спалювали записки, які люди залишали. Кілька разів могила митця була сплюндрована, горіла.

Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена. Друзі, попри це, виконували його пісні, і “Червона рута”, “Водограй” звучали на концертах і в помешканнях.

До Львова Володимир Івасюк переїхав із Чернівців у 1972 році. Тут навчався в медінституті й консерваторії. Тут написав понад 70 своїх пісень, і став дуже популярним. Його убивство шокувало мільйони людей в Україні та світі. КДБ почав очорнювати митця. Прокуратура області після похорону повідомила в обласній компартійній газеті “Вільна Україна”, що “студент Володимир Івасюк останнім часом потерпав від захворювань психіки, мав астено-депресивний синдром і з 18 квітня до 6 червня 1977 року лікувався у стаціонарі. А далі – що причиною смерті, мовляв, стало самоповішення, а чутки про інші обставини смерті є вигадкою”. Але в цю брехню родина та їхні друзі не вірили. І все ж багато хто боявся – не вітався з рідними митця, старався не впізнавати при зустрічі…

“Наговорювали на Володю, що він лікувався в психлікарні. Але я це все бачив і знав про все. Володя дуже багато працював. Бувало, що пропускав заняття, мусив їхати на запис у Київ. Він був дуже зайнята людина і наробив трошки пропусків у консерваторії. Пам’ятаю, як він зі мною і сестрою Галею про це говорив. У нас був старший товариш, який намовив Володю переїхати у Львів – Іван Тимчук, чоловік моєї сестри. Він власне тоді запропонував зробити липову довідку для консерваторії, попросив це у знайомої, яка завідувала кафедрою психології. Я чув ту всю розмову. То все було спонтанно, ми не думали, що треба їхати на Кульпарківську, де лікарня. КДБ потім усе перевернуло, що він там лікувався. Нічого такого не було, він був завжди при розумі й здоровому глузді. Довідка та врятувала його в консерваторії. Але потім усе обернулось проти, і тією довідкою його очорнили. Тепер усім відомо, що тоді це не було ніяке не лікування в психлікарні, що треба було його рятувати. Він лишився в консерваторії, вчився, а потім так сталось, що все це було даремно”, – розповідає  Любомир Криса.

Те, що на сьогодні Генпрокуратура вже офіційно повідомила, що вбивство талановитого 30-річного Володимира Івасюка організували агенти КДБ, для родини новиною не було. Можливо, досі  живі ті, хто спланував і реалізував це убивство. Однак жодне ім’я не розголошене. Натомість сталось інше – кримінальна справа Володимира Івасюка за роки Незалежності щоразу ставала меншою за обсягом. Рідні переконані, що співробітники КДБ зачистили сліди в справі Івасюка. Та не змогли і не зможуть ніколи стерти пам’ять про нього. Його пісні донині популярні, й ніхто в Україні не перевершив Володимира Івасюка.

Джерело: Версії