"Кожна війна починається по-різному, а закінчується однаково..."
06.11.2018
Руслан Семенець 0
В Броварах, в МКЦ "Прометей", відбувся показ документальної кінострічки "Літопис
Чорного тюльпану".
Фільм розповідає про роботу гуманітарної місії в пошуках та евакуації тіл українських
військовослужбовців, представників інших військових формувань та правоохоронних органів,
які загинули у районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та
Луганської областей, у тому числі на окупованій території.
Майже в самому початку картини прозвучали слова, які чомусь закарбувалися в пам'яті:
"Кожна війна розпочинається з різних причин, але всі війни закінчуються однаково... "
Смерть... Війна несе смерть, страждання, горе... і якщо в одному місці проливається кров,
то в іншому ллються ріки сліз. Дуже важко передати відчуття після перегляду, вони змішані...
Якщо ми вже звикли до того, що відбувається на сході, якщо ми звикли до того, що кожного
дня там хтось втрачає життя, якщо ми вже не звертаємо уваги, що чиясь доля довгий час
невідома і нам байдуже, що буде потім, то цей фільм для нас. Якщо ми стикаючись кожного
дня з невеличкими побутовими проблемами, впадаємо в розпач і нам здається що це
безвихідь - цей фільм для нас. Якщо ми розучилися співчувати, бо наші серця огрубіли -
нам треба подивитися цей фільм...
На презентації були присутні учасники подій висвітлених в картині і кожен бажаючий, після
перегляду, мав можливість задати питання та просто поспілкуватися. Але, замість запитань
була тиша, а трохи згодом почулося - "Дякуємо!"
Кореспондент "Погляду" спілкуючись з автором фільму, журналістом та пошуковцем,
гуманітарної місії "Чорний тюльпан", Вікторією Сімкіною, поцікавився: "Вас не бентежить
мала кількість глядачів в Броварах, що Ви про це думаєте?"
«Народу на показ приходить небагато. Найчастіше ті, хто воював, волонтери, рідні бійців.
І ми чудово розуміємо, що тематика, на жаль, не всім цікава. Це не мелодрама, про велике і
чисте кохання, з відвертими сценами. Війна, давайте будемо чесними, набридла. І саме цей
факт засмучує, а не кількість глядачів. Багато хто думає, що якщо про неї не говорити - то війни
ніби, і немає. А вона є! І кожен день гинуть наші хлопці і отримують поранення. І про це потрібно
пам'ятати. І чим більше людей будуть знати, яке справжнє обличчя війни - тим більше шансів
домогтися її кінця. Нехай роль страху буде, що 200-им може виявитися і близька людина.
Тому ми почали показувати фільм у ВУЗах. Адже сьогоднішні студенти зовсім скоро будуть
будувати нашу державу. І якщо хоч одна історія фільму, хоч один кадр залишиться у них в пам'яті,
значить вони зроблять все можливе, щоб цей жах більше ніколи не повторився! А фільм
не залишає байдужим нікого. У цьому ми переконуємося щоразу... По тиші після показу. По тому,
як нам мовчки тиснуть руки. По сльозам на очах і чоловіків, і жінок. По скупому "спасибі" від
пройшовших війну ... » - відповіла Вікторія.