"Кав’ярня – це не про каву": інтерв’ю з бучанською підприємицею Юлією Нічволодою
Родом із Донецька Юлія Нічволода закохалася у Бучу. Попри усі складнощі війни матір 5 дітей відкрила у місті вже третю кавʼярню Jul’s завдяки отриманому гранту. Про відважну жінку як приклад для інших згадала перша леді України Олена Зеленська на Українському Жіночому Конгресі. В інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" Юлія Нічволода поділилися своєю історією життя та розповіла про шлях до втілення своєї мрії.
Частина перша ексклюзивного інтерв’ю за посиланням.
Основний пріоритет – люди
- Як змінилися ваші пріоритети в роботі у зв’язку з повномасштабною війною?
- Для мене завжди пріоритетом є люди. Так вчили мене мої дідусь і тато.
Мої співробітники – це найголовніший скарб. Коли була зупинка у нашій роботі, я все одно в межах своїх можливостей зароблені на Кіпрі гроші відправляла своїм співробітникам, щоб хоч трохи підтримати їх. Мої люди мають вчасно отримувати заробітну плату. Для мене принциповим є сплачування податків за найманих працівників.
Проте зараз важко з хлопцями, які не хочуть бути офіційно працевлаштовані.
- Якщо говорити про команду, то які у вас є звичаї, ритуали або як ви спілкуєтесь один з одним? Чи проводите спільно дозвілля?
- На свій день народження я намагаюсь зібрати максимально всю команду, у якій зараз налічується 12 чоловік. Це без урахування співробітників із бургерної, яку ми відкрили з чоловіком у 2022 році. Перед Новим роком обов’язково влаштуємо корпоратив.
Я намагаюсь почути кожного співробітника, завжди вислуховую усі пропозиції і зауваження.
Для мене порядок і чистота на робочому місці мають велике значення. Тому, коли моя команда недотримується цього принципу, їм дістається на горіхи, але в кав’ярнях має бути чисто. Я так звикла. Або ти робиш щось гарно, або не робиш зовсім. Так вчили мене в дитинстві.
Взагалі мої співробітники для мене як діти. Їх багато, такий дитячий садочок у мене виходить (сміється). Іноді буває, вони приходять засмучені на роботу. Я підходжу, можу відвести в бік, щоб поговорити, дізнатися, що сталося. Може, треба чимось допомогти людині. Десь після п’ятого запитання вони все ж таки відкриваються, видихають, розповідають, повертаючись до роботи вже з іншим настроєм, адже я завжди намагаюсь підтримати.
Все ж таки кав'ярня – це не про каву, а про атмосферу, настрій, натхнення, затишок. У деякі кав'ярні заходиш, а там холодно і некомфортно. Тому ми робимо все, щоб наші гості могли відпочити. Якщо до нас приходять матусі з дітьми, то в нас є місце, де діти можуть погратись, а мами – випити гарячу каву. Коли ми тільки відкрились у 2021 році, життя було більш спокійне, я часто пропонувала мамам подивитись за дітьми, поки вони у нас відпочивають.
А ще я обожнюю, коли до нас стабільно кожного місяця приходять "дівчата" святкувати отримання своїх пенсій. Це моя, мабуть, улюблена категорія відвідувачів. Я настільки вражена їх поведінкою і тим, що вони дозволяють собі жити, щось святкувати, а не відкладають ті 50 гривень на "чорний" день. Вони спілкуються, посміхаються за чашечкою еспресо чи капучино. І це справді дівчата, яким максимум 18 років, хоч на вигляд вони вже літні жінки.
Інша категорія гостей – бізнесмени, які забігають швиденько перекусити, можливо, поспілкуватись по роботі, підписати договір тощо. У них все серйозно і швидко.
По суботніх ранках до нас приходять всією родиною. Мама замовляє сирники, дітлахи їдять тістечка чи круасани з какао, тато може з'їсти шоколадний чізкейк із кавою. Усі разом снідають, спілкуються…
А ще хочу розповісти про наших гостей – дівчину і хлопця, яких я посадила поруч, бо не було більше вільних місць, і зауважила:
"Сідайте, знайомтесь, не забудьте запросити мене на весілля".
Так вони познайомились, приходили, пили каву, почали зустрічатись, 14 лютого хлопець освідчився. Вони одружилися, мають зараз донечку, приходять тепер усі разом.
- Які найбільші виклики доводиться долати через війну наразі?
- Мабуть, це втрата наших гостей: багато людей виїхали, не всі повернулись. Ті, які зараз приїжджають, ще про нас не знають.
За кількістю наших гостей ми ще не повернулись на довоєнні показники. Раніше я не розуміла, чому треба вкладати гроші в маркетинг.
На "Відважній" нас навчили, що постійні гості підуть, а нові не прийдуть. Тому треба про це думати заздалегідь, вкладаючи у маркетинг і рекламу 10% від прибутку.
Іншим нині викликом є наші співробітники.
З дівчатами зараз вже легше, хоча багато хто з них їде закордон і там знаходять роботу. Молодь знає англійську мову, їм легше адаптуватися до нових умов.
Хлопцям важче: вони не можуть виїхати і не можуть тут спокійно працювати, бо в будь-який момент їх можуть забрати служити.
Зараз важкі часи через підняття цін на все. Ми змушені теж піднімати ціни, адже у постачальників вартість кави виросла на 25%. Більшість десертів готуються на вершках, які раніше коштували 125 гривень, а сьогодні ми їх купуємо по 245 гривень. Здорожчали масло і яйця, відповідно готова кондитерська продукція коштує більше.
Іноді гості кажуть, що не можуть у нас купити ту ж каву чи десерт, бо дорого. А ми нічого з цим вдіяти не можемо. Починаються великі списання продуктів. Але купувати менш якісні продукти, наприклад, заморожені десерти чи каву з хімічними домішками, барвниками – це не моя історія.
Я маю бути впевнена, що якщо дитина з’їсть у мене десерт, то в неї не буде алергії. Мої діти – алергіки. Вони їдять усе, що в мене є на вітрині. Я спокійна за них і за своїх гостей.
Мені здається, що краще купити раз на тиждень одне тістечко, але якісне і дороге, ніж купувати щодня різну хімію за нижчою ціною.
Окрім подорожчання продуктів, виросла вартість електроенергії, зросли податки, а зарплати, на жаль, не так швидко піднімають людям.
- Як ви підтримуєте свою команду, щоб люди не пішли від вас?
- Більша частина моїх працівників на ставці, вищій, ніж у деяких закладах Києва. Це мої ризики. Я розумію, що людям треба платити добре, щоб вони гарно працювали. Податки я сплачую за своїх співробітників самостійно, з них не збираю. Також ми годуємо усіх працівників. Це для багатьох великий плюс.
- Чи є у вас якісь соціальні ініціативи для підтримки місцевої громади?
- Ми фінансово підтримуємо нашу дитячу футбольну команду.
Також коли у парках Бучі проходять різні заходи для дітей та молоді, ми долучаємось.
На початку вересня відбувався кінопоказ під відкритим небом, в організації якого ми теж брали участь. То був дуже душевний, затишний вечір. Ми привезли туди багато подушок, м’яких крісел, щоб люди могли присісти. Для показу обрали добрий сімейний фільм. Зібралось понад 200 людей. Родини прийшли і провели вечір без гаджетів: просто обійнявшись, переглядали фільм. Такі заходи надихають. Ми отримали багато позитивних відгуків.
Це була одна з моїх мрій, яку я хотіла втілити ще на початку літа, але домовитись про все вдалося лише у вересні.
Думаю, наступного року ми зможемо це повторити, але в ширшому форматі – з запрошеними гостями та медіа.
Бути відважною
- Що означає бути підприємицею під час війни?
- Бути відважною жінкою, перш за все. Не боятися ризикувати, бо ми не знаємо, що буде завтра. Сидіти, нічого не робити, просто відпочивати – це не про нас. Тому я завжди кажу: підприємці – це люди, які постійно мають щось вигадувати і знаходити вихід із будь-якої ситуації, особливо якщо ти ще й жінка. Ти справді як орлиця, бо розумієш, що на тобі діти, яким потрібна увага, чоловік, вдома має все бути ок, на роботі мусиш багато працювати. Не завжди вдається вчасно лягти спати, тож відпочинемо якось потім, в іншому житті (сміється).
- Як ви знаходите мотивацію виживати в таких складних умовах?
- Моя мотивація і підтримка – це моя родина: чоловік і діти. Коли ми в 2022 році були повністю зруйновані, я плакала, бо вже нічого не повернути.
Мої діти підійшли до мене, обійняли і сказали:
"Мамо не плач, ми все відновимо",
а чоловік додав:
"Не треба хвилюватись, якщо ми разом, то все здолаємо".
Так ми йдемо рука в руці по життю.
- Розкажіть, як ви відновлювали ваш бізнес після деокупації? Це якісь власні ресурси чи, можливо, програми підтримки?
- На відновлення ми не отримали ніякої державної допомоги, хоч і подавали інформацію до реєстру пошкоджень. Усе, що заробляли, відразу вкладали у відновлення.
Допоміг чоловік, віддавши свій заробіток на мою кав'ярню.
Навчаючись на програмі "Відважна", коли ми відкривали кафе, я подалась на грант "Власна справа" й отримала 250 000 гривень.
Це така державна допомога, яка дає можливість вкласти сьогодні кошти, але потім їх потрібно повернути протягом двох років, сплачуючи податки на заробітну плату тощо.
Якби була можливість, я б подалась на неї ще раз, адже маю плани й далі розширювати свій бізнес. Та й людей я все одно наймаю офіційно, плачу всі податки. За отримані кошти я придбала практично все обладнання на кухню.
Також я звернулась до французької компанії HERA (Her Economic Rights and Autonomy), яка допомагає жінкам-підприємицям із Молдови, України, Грузії, Вірменії.
Моя подруга надіслала мені посилання, я написала про себе та куди б хотіла використати грантові кошти. Мені дали 1000 євро, за які я придбала невелике кухонне обладнання.
Про все це я відзвітувала, додавши фотографії. Французи були вдячні мені за фотозвіт і написали, що пишаються мною, адже їх основна ідея – максимально працевлаштовувати молодих жінок, дівчат.
А я саме взяла на роботу кухарем-технологом 19-річну дівчину, яка в нас вже самостійно працювала на зміні як повноцінний кухар.
Таким чином, я отримала два гранти. І хоч це невеликі суми, за які неможливо відкрити великий якийсь заклад, але це суттєва допомога в сьогоднішніх реаліях.
- Ким із підприємців ви надихайтесь?
- Підприємець, яким я надихаюсь, – це мій татусь. У нього великий досвід: від інженера до керівника підприємства, де працювало понад 1000 людей. При цьому він знав про все і всіх: про кожну лампочку, яка перегоріла, про кожного співробітника. Дивлячись на нього, я розумію, що до своєї справи треба ставитись із повною віддачею. Тільки так все буде злагоджено працювати.
Не можна відкрити свою справу, а потім думати, що з цим робити. Потрібно спочатку все обміркувати, обґрунтувати, фінансово прорахувати. Звісно ж, бізнес має приносити прибуток. Але прибуток не повинен бути в пріоритеті. Коли ми відкривали першу кав'ярню, то не думали про прибуток на початку, ми хотіли дарувати людям радість.
Погляд у майбутнє
- Які плани щодо розвитку свого бізнесу під час війни маєте на найближчий час?
- Плануємо відкривати ще одну кав'ярню.
Не можна зупинятись, потрібно постійно щось робити. Я саме розглядаю якісь програми кредитування, щоб рухатись далі.
Щодо вже існуючих закладів, то я маю багато цікавих ідей, які втілювати будемо навесні-влітку.
Звичайно ж, я прислухаюсь до людей, бо в нашому кафе ми наразі працюємо в тестовому режимі. Кожного дня ми там щось змінюємо, додаємо нову страву, збираємо відгуки, змінюємо інгредієнти.
Гості зазвичай кажуть, що б їм хотілося, що їм подобається.
Я, наприклад, дуже люблю тортики з сиром дорблю, але, можливо, багато людей не люблять дорблю чи трюфельну олію. Тож я не можу їх змусити це їсти.
Тому я прислухаюсь до побажань і, коли просять приготувати борщ із пампушками, ми готуємо. Мені хотілося б розвивати нашу Бучу, щоб кожен бучанець міг прийти до нас на каву.
- На вашу думку, як зміниться бізнес після війни?
- Ми нарешті почнемо посміхатися і радіти життю. Ми зможемо видихнути і будемо щасливі, що нарешті закінчилися ці всі тривоги. Не треба буде думати, чи є в тебе паливо в генераторі або чи треба закуповувати якийсь продукт, бо його можуть перестати поставляти через перекриття кордонів. Думаю, ми зможемо почати планувати, хоча б на кілька місяців, що, по суті, сьогодні в умовах нестабільності неможливо робити.
- Чи є щось важливе, що ви винесли з отриманого досвіду роботи в умовах війни і можете його використати у майбутньому?
- Це всі ті цінності, про які я вже говорила: що треба рухатись вперед, не чекаючи допомоги ззовні. Треба діяти у рамках того, що ти сам можеш робити. Якщо можеш піти працювати на якусь роботу, то йди й працюй.
Мене нічого не зупинило, коли приїхала на Кіпр, щоб піти працювати за невелику зарплату. Я працювала, бо розуміла, що треба щось робити. Треба діяти в рамках своїх можливостей, а не обмежуватись написанням коментарів типу "краще б замість відкриття кав’ярні відправили кошти на фронт".
А чи подумали такі дописувачі, що, відкриваючи нову кав'ярню, я даю людям роботу, сплачую податки, оренду приміщення? До мене приходить прибирати жіночка, якій 65 років. Вона не може знайти роботу, а виживати якось потрібно.
Відкриваючи навіть маленький бізнес, ти створюєш робочі місця. Це допомагає нашій економіці і країні в цілому. Механізм продовжує працювати.
У березні 2022 року, коли ми зупинились, до нас звернувся президент і попросив тих, хто в безпеці, починати працювати. Бо навіть військовий збір ми сплачуємо з кожної своєї зарплати.
- Чи знаєте ви про те, що нещодавно ваш приклад навела перша леді Олена Зеленська. Як ви на це відреагували?
- Я не знала. Коли отримала від друзів повідомлення "вау, ми пишаємося тобою", "яка ти молодець", я взагалі не могла зрозуміти, про що йде мова.
Потім мені надіслали промову Олени Зеленської, де вона не називала моє ім'я і назву кав'ярні, але всі бучанці в принципі зрозуміли, про кого мова, бо в нас не так багато мам п’ятьох дітей і які є власницями мережі кав'ярень.
Це було так приємно. Значить, я щось правильно роблю і мене це надихає.
Я була б дуже вдячна і щаслива, якби наступного разу Олена Зеленська завітала до нас в Бучу і побачила все на власні очі.
Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.
Фото для публікації надані Юлією Нічволодою.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.