Марія Микитюк: В пошуках українського щастя
Не згадаю вже напевне скільки років я чула цей звук кожного ранку, але зараз розумію, що він означав нормальність життя, спокій, затишок і викликав посмішку.
Кожного ранку, незважаючи ні на погоду, ні на пору року о 6 годині увесь будинок поступово прокидався під мелодійний звук роботи мітли.
То наша чудова доглядальниця двору багатоповерхового будинку наводила лад довкола, щоб ми-мешканці будинку, мали змогу вранці виходити з чистих підїздів та дворів на роботу, навчання, або просто на прогулянку.
Так вийшло, що це сприймалося, як обов'язок, не помічалося як щось стале та звичайне.
.jpg "Марія Микитюк: В пошуках українського щастя")
Скажу відверто, я навіть інколи забувала вітатися з цією чарівною жінкою. Взимку вона прибирала сніг, влітку -сміття, восени-опале листя. Двір завжди був охайним та доглянутим, але я того не помічала. І зараз дуже шкодую про те, дуже.
Коли почалася окупація, я мріяла знов почути цей звук, мріяла, щоб якнайшвидше його почути....
Я вам вже розповідала, що вранці всі намагалися хоч трохи відчути нормальність колишнього життя під час бойвих дій: разом варили на багатті каву та чай, готували млинці і спілкувалися, адалі вже починали виживати.
І ось для нормальності буття дуже не вистачало цього звуку, я сумувала за ним.
Після деокупації, десь день на 20, я прокунилася і почула мітлу, вийшла на балкон і побачила нашу доглядальницю.
Я почала плакати та голосно привіталася з нею з балкону 3-го поверху: Я так Вас чекала! Яке щастя, що Ви знов тут! Вона тільки посміхнулася: Треба продовжувати роботу, треба усе налагоджувати....
На наступний день я зібрала їй подарунки (у місті не працювали магазини, а мені привезли їжу) : шоколадні цукерки, гречка, кава, мигдаль, шампунь та ковбаса.
Я вийшла вранці з дому, щоб знайти її і побачила її за роботою у проміннях сонця.
Ми довго розмовляли, плакали та посміхалися, обіймалися та соромилися, але ми жили.
Кожна з нас отримала відчуття нормальності житті: я -за цей звук мітли, а вона-за просту людську вдячність за порядну непомітну роботу.
Нормальність життя, яку ми втратили за 33 дні окупації і яку не поверне жоден сеанс психотерапії.
Її можна відновити лише вдячністю іншим людям, лише прийняттям свого болю, лише розумінням, що все що трапилося назавжди з тобою і ти живеш життям, де будь-яка дрібниця може викликати сльози розпачу...
Але є люди, що тримають твої спогади, люди, які взмозі подарувати майбутнє і ти мусиш знайти сили, щоб рухатися далі та ЦІНУВАТИ.
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.
Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.