"Єдність завжди веде до перемоги". Інтерв’ю з відважною лікаркою з Гостомеля Оленою Юзвак

Медикиня з Гостомеля Олена Юзвак – смілива жінка, яка стала символом стійкості та відданості своїй справі під час війни. У перші дні повномасштабного вторгнення, опинившись в епіцентрі бойових дій у Гостомелі, вона надавала медичну допомогу пораненим. Коли росіяни захопили амбулаторію, вона продовжила рятувати життя людей у підвалі. Її чоловіка поранили в ногу і забрали в полон. На щастя, його звільнили звідти після деокупації Київщини. Нині жінка відзначена урядовими відзнаками та медаллю "Золотий тризуб" від Міністерства оборони України. Про неї розповів у своїй книзі "Рубікон" журналіст та письменник Валентин Собчук . Сьогодні Олена Юзвак продовжує виконувати свій лікарський обов'язок. В інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" вона ділиться болючими спогадами про початок повномасштабного вторгнення та розповідає про відновлення і розвиток медичної галузі в Гостомельській громаді Київщини.

Відновлення й турбота про мешканців

- Олено, ви є директором комунального некомерційного підприємства "Гостомельський центр первинної медико-санітарної допомоги". Який стан справ сьогодні? Коли ви відновили роботу після деокупації Київщини?

- Почну з того, що Гостомельська територіальна громада утворилася у 2021 році. Наше комунальне некомерційне підприємство було зареєстровано у січні 2021 року і почало повноцінно працювати у вересні того ж року. У лютому 2022-го прийшла війна. Після деокупації ми все почали спочатку, оскільки всі наші структурні підрозділи (амбулаторії в Гостомелі і Горенці, пункти здоров'я в селах Мощун й Озера) були пошкоджені. Пункт здоров'я в Мощуні був повністю зруйнований. За майже три роки ми не тільки все відновили й відбудували, але й на сьогоднішній день вже маємо план розвитку, зокрема одне із основних завдань – створення мережі закладів охорони здоров'я, які надаватимуть первинну медичну допомогу населенню Гостомеля.

Ми вже маємо підписаний меморандум із Міністерством охорони здоров'я України, організацією "Пацієнти України" та авторитетним фондом із Великої Британії, що фінансуватиме будівництво нової амбулаторії в Гостомелі у мікрорайоні Баланівка, де, за нашими розрахунками, буде обслуговуватися близько 6000-8000 жителів.

Після деокупації ми відновили свою роботу у квітні 2022 року. Перші прийоми пацієнтів я особисто проводила в приміщенні Гостомельської селищної ради у зв’язку з тим, що в амбулаторії розміщувався штаб російських військ і все було зруйновано. Після розмінування з 10 квітня ми почали працювати в Гостомельській амбулаторії.

До цього часу ми отримували як гуманітарну допомогу лікарські засоби, які сортували й видавали людям. Щодня приходило близько 200 людей, щоб отримати ліки, адже іншої альтернативи взагалі не було.

Нині ми відновили всі свої заклади на майже 100% за кошти донорської допомоги. Так, у селі Мощун все збудовано з нуля завдяки фінансуванню США, Канади, Великої Британії, Швеції, Швейцарії, Нідерландів і Фінляндії. Там є автономна сонячна станція, яка повністю забезпечує потреби закладу у випадку блекаутів, благоустрій території, окрема твердопаливна котельня. Місцеві люди отримали можливість не тільки доступної медичної допомоги, але й пункт незламності та відновлення. Кожного тижня туди приїжджає сімейний лікар, а медична сестра і фельдшер працюють там на постійній основі, надаючи медичну допомогу за потребою.

У селі Озера був приліт біля пункту здоров'я. Але за кошти міжнародної організації "Червоний Хрест" ми повністю відновили будівлю, дах, виконали внутрішні роботи.

Також у рамках меморандуму буде облаштований кризовий центр для людей, які потрапили в складні життєві обставини. Тобто це буде місце, де люди зможуть певний час проживати.

Гостомельська амбулаторія – окрема історія. У мене до цього приміщення своє ставлення, тому що у 2021 році я брала безпосередню участь у проєктуванні, будівельних роботах, капітальному ремонті, облаштуванні самої амбулаторії. І коли я прийшла після деокупації сюди і побачила, наскільки тут все було зруйноване, знищене, розбите, побачила сліди життєдіяльності окупантів, окрім злості, більше нічого не відчуваю. Я не розумію, навіщо ламати комп'ютер? Яка цінна інформація може бути в амбулаторії? Це медичні дані, картки, які без інтернету, звісно ж, не можна відкрити.

Сьогодні ми живемо в реальності війни, розуміємо всі сучасні виклики і ризики. Кількох наших лікарів мобілізовано. Вони виконують свій обов'язок, рятуючи життя військових у місцях бойових дій. Тому весь тягар роботи лягає на лікарок. Нині така доля у жінок – вони мають усе відновлювати, поки чоловіки у своїй більшості боронять нашу країну.

- В якому стані зараз мешканці Гостомельської громади та яку допомогу отримують?

- Мешканці Гостомельської громади перебувають нині у важкому психологічному стані. Війна дає свій відбиток на їхній соматичний стан, не тільки на психологічний. Через це стає більше соматичних захворювань. До того ж чимало захворювань загострилося: це і гіпертонічна хвороба, і цукровий діабет ІІ типу. Ми бачимо статистику, як іде ріст захворюваності. "Помолодшали" інсульт та інфаркт міокарда. Тож нам у щоденній роботі потрібно старатись запобігти зростанню захворюваності, адже основним активом України є наші люди.  

Відновлення і збереження здоров'я людей – першочергове завдання не тільки для мене, а й взагалі для всієї системи охорони здоров'я. Моє ж завдання як керівника полягає у створенні належних умов для пацієнтів і персоналу. Але загалом ми з цим справились. Сьогодні люди нам довіряють, а ми намагаємося максимально їм допомагати, вирішувати їхні питання, з якими вони звертаються. У цьому нам надзвичайно допомагає низка меморандумів, які ми підписали безпосередньо з Національною академією медичних наук України. До нас систематично, вже другий рік поспіль, приїжджають лікарі з високопрофільних інститутів (Інституту кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені М. Д. Стражеска, Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова, Інституту травматології та ортопедії НАМН України тощо) та консультують мешканців громади безкоштовно тут в амбулаторії. Люди отримують не тільки консультацію, а й план лікування і можливість подальшого лікування в профільних медичних закладах. Наприклад, у Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова п’ятьом декларантам нашої амбулаторії безкоштовно була проведена операція з протезування клапанів серця, 12 наших пацієнтів безоплатно отримали кардіостимулятори. Також у нас є унікальний випадок: одному із наших декларантів рік тому була зроблена пересадка серця в Інституті серця. Для мене це дуже знаковий випадок, адже людина отримала можливість жити і працювати. Я пам'ятаю той день, це була п'ятниця, сьома година вечора, телефонує дружина нашого пацієнта і каже, що є донор серця. Ми відразу відвезли його в Інститут серця на лівий берег Києва. І ось вже рік людина живе повноцінним життям, наскільки це можливо. Усі ці операції досить дороговартісні, які стали можливими на безкоштовній основі нашим пацієнтам у рамках підписаних меморандумів щодо медичного обслуговування населення України.

На сьогоднішній день всі наші заклади працюють у штатному режимі.

Випробування війною: відвага, допомога та людяність

- Згадайте перші дні повномасштабного вторгнення. Як це було особисто для вас?

- 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення, всі пам'ятають, хто живе в Гостомелі, той вибух в аеропорту "Антонов" і як полетіли перші вертольоти над нашими будинками. Ми не знали, що нам робити. Я думаю, що я не виняток у всій цій історії, тому що ми всі цивільні, мирні люди, які жили нормальним самодостатнім життям. І коли трапилась ця біда, ми всі були неготові.

Я скажу відверто, що 25 лютого я збиралася виїжджати, тому що вже було зрозуміло, що почалася війна. У Гостомелі є аеропорт, отже, тут буде небезпечно.

Але 25 лютого вранці до мого приватного будинку прибули перші поранені. Була за п’ятнадцять хвилин сьома ранку. Потім прийшли і другі, і треті… Я заплатила дуже дорогу ціну за те, що обрала бути лікарем, а не власну безпеку. Протягом доби я перебувала в полоні. Мого чоловіка теж забрали в полон. Лише в квітні 2022 року його повернули за програмою обміну полоненими. Орки до нас прийшли адресно, кричали, що чоловік нібито комусь передавав дані. Нас просто посадили в БТР і повезли на допит. Після допиту одягли пакети на голову… Коли ти на межі між життям і смертю, то цінності змінюються кардинально.

Сьогодні багато хто вже адаптувався до умов війни. Майже три роки – це досить великий термін для того, щоб наша нервова система звикла. Наш побут, думки стали адаптовані до умов війни. Ми спокійно реагуємо на повітряні тривоги, дивимося, злетів МіГ чи шахеди? Якщо шахеди, то ще маємо кілька хвилин, щоб попити кави. Коли небезпечно, ми спускаємось в укриття або обираємо місце між двома стінками. Таке наше життя. Ти розумієш, що йде війна і небезпека нікуди не зникає. Особливо важко було під час блекаутів. Аля я дякую нашим Збройним Силам України і ППО за те, що ми зараз живемо зі світлом, теплом і з надією.

Після перемоги нам потрібно буде відновлювати не тільки будівлі, а й відновлюватись самим, а зараз головне – зберегти наш людський ресурс.

- Ви кажете, що в перші дні повномасштабного вторгнення до вас почали приходити поранені люди, ви надавали їм допомогу і вирішили залишитись. Що було далі?

- Так, 25 лютого прийшли перші поранені до мого приватного будинку. Я пам'ятаю, під’їхали червоні Жигулі. Жінка з чоловіком літнього віку мали уламкові поранення м'яких тканин голови і шиї. Я зробила все, що змогла. І потім вже приїхали інші люди. Мій чоловік сказав, що наш дім – не медичний пункт, тому я пішла в амбулаторію. 25 лютого туди звернулось, за нашими записами в журналі, 40 людей: одна людина померла внаслідок травм, несумісних із життям, 39 осіб вижило.

26 лютого в Гостомелі вже були вбиті і загиблі цивільні від поранень. Їх було п’ятеро і ще троє загинули в машині, яка згоріла навпроти магазину "Фора". Тіла ми зібрали і намагались завезти в морг у Бучі, але це вже було неможливо. Ми поклали тіла у гаражі біля амбулаторії, зробивши фотофіксацію, розуміючи, що мають бути певні юридично-правові наслідки. Все має бути зроблено правильно. Пізніше люди, які залишилися тут під час окупації, поховали тих людей біля садочка. А вже після деокупації відбулась ексгумація, було знайдено родичів тих загиблих. Такі речі ніколи не забуваються.

27 лютого ми розуміли, що в Гостомелі почався страшенний хаос. За погодження керівництва аптеки “Доброго дня” ми взяли медикаменти і розвезли їх по різним локаціям Гостомеля, у тому числі в Бучанську виправну колонію. Я там ніколи до того не була. Коли приїхала туди, побачила той жах: в укритті біля 300 цивільних людей, серед яких маленькі діти, які страшенно бояться. Одна жінка сказала моєму чоловіку, що в неї дочка нещодавно народила в районі військового містечка, яке на той час вже було окуповано. Вона попросила нас піти і забрати її дочку з дитиною звідти. Я відмовилась, адже то було небезпечно. Проте мій чоловік не зміг їй відмовити, а я не могла його відпустити самого. Ми поїхали разом і навпроти нацгвардії нас зупинили чеченці. Ми потрапили під мінометний обстріл. Можливо, нас це врятувало, тому що під час мінометного обстрілу всі порозбігались, тому ми розвернулися і поїхали в сторону наших позицій.

Оскільки у нас по вулиці Ювілейній немає укриття, ми зібралися із сусідами і сиділи в підвалах будинків. З нами була вагітна жінка на майже останньому терміні. У неї був кардіостимулятор. Я чудово розуміла, що у вагітної з кардіостимулятором приймати пологи дуже небезпечно. Там є певна процедура. Слава богу, вона виїхала у Ворзель. Потім Ворзельський пологовий будинок був окупований. Коли була евакуація, вона вийшла і 22 квітня народила здорову дівчинку.

Таких випадків було багато, але дуже хочеться їх забути і щоб це ніколи не повторилося.

У Гостомелі, окрім мене, були ще лікарі, які фахово допомагали людям, зокрема це Людмила Миколенко, Олена Коляда та інші. Єдність завжди веде до перемоги.

Також хочу зазначити, що мій чоловік – системна людина. Він все життя пропрацював у Міністерстві внутрішніх справ і завжди вчив мене дотримуватись певної послідовності. Так, він щоранку збирав усіх на дев’яту годину, щоб перерахувати, подивитись, чи всі живі, кому потрібна допомога. У нас були базові ліки, які зносили люди. Ми ділили їх між усіма…

Коли з вулиці Лугової орки вигнали з будинків людей, вони всі прийшли до нас на Ювілейну. Це було чоловік 80. Ви знаєте, нам всім вистачило їжі і ковдр. Ми ділилися усим, чим могли, сидячи в тих вологих цокольних приміщеннях, адже будинок був новий, нещодавно введений в експлуатацію.

Мені було дуже страшно. До того ж із моїм сином не було зв'язку до 13 березня. Він жив у ЖК "Авіатор", звідки орки нікого не випускали.

Погляд у майбутнє

- Які маєте плани та мрії?

- У наших планах не тільки відновлення, а й розвиток. Мається на увазі створення спроможної мережі закладів охорони здоров’я в Гостомелі, яка буде пацієнторієнтована. У нас оновилася Горенська амбулаторія.

Це був пілотний проєкт в Україні за кошти Green Peace, німецького уряду та ГО "Екодія". У його рамках були встановлені сонячні панелі і теплові насоси, що зробили Горенську амбулаторію повністю автономною.

До того ж там є обладнання, що дає можливість надавати безкоштовно послуги з фізичної і психологічної реабілітації. У нас працюють реабілітолог і психологи, яких фінансує місцева влада, адже їх не покриває пакет НСЗУ (Національна служба здоров’я України, – прим. ред.). Ми працюємо із військовими та цивільними людьми.

Крім того, у нас був проєкт "Фізична і психологічна реабілітація жертв тортур", який здійснювали Лікарі без кордонів (Medecins Sans Frontieres – це міжнародна гуманітарна організація, що надає допомогу в більш ніж 60 країнах світу для населення в скрутному становищі, жертвам стихійного лиха, техногенних катастроф та озброєних конфліктів незалежно від їх раси, релігійних чи політичних переконань, – прим. ред.). У рамках цього проєкту свої послуги надавали психологи, реабілітологи тим, хто був у полоні чи постраждав, зокрема йдеться про сексуальне насильство і тортури. Близько 80 осіб із різних громад (Бородянки, Ірпеня, Бучі, Гостомеля) звернулися за допомогою. З ними працювали на безкоштовній основі. Навіть трансфер до Горенської амбулаторії їм забезпечували Лікарі без кордонів. Багато кому вони допомогли відновитися, але, звичайно ж, не всім.

У нас є пацієнт, наш декларант, молодий хлопець 23 років, який отримав інвалідність внаслідок бойових дій. Зараз він пересувається на інвалідному візку. У нього, окрім мами, нікого немає. Наразі вона в стані ресурсного виснаження, її стан здоров'я не зовсім задовільний.

На жаль, таких випадків буде багато. Коли я чую, що хтось каже, що це проблема, я заперечую, адже це наша відповідальність перед такими людьми, які своїм життям і кров’ю платять за наше благополуччя тут. Тож роботи попереду чимало.

У медичній сфері мені б хотілося, щоб у Гостомельській громаді була єдина базова система охорони здоров'я, а також безпековий простір. На сьогоднішній день у нас немає укриття, проте є багато людей, донорів і фондів, які готові його будувати. 

Фото взяті із Facebook сторінки Олени Юзвак.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.