Антоніна Малей: Маніпуляції з поведінкою людей у воюючій країні

Хочу висловитись про те, що мене обурює в стрічці і в новинах (нє, я не про вагітних, балуйтесь)

Про оцю маніпуляцію з поведінкою людей у воюючій країні. Мовляв, українці забули про війну.

Я навіть не буду питати, звідки саме пані Спартц знає, як поводяться українці в Житомирі, Сумах, Бобровиці чи Сарнах.

Я от не знаю. Я знаю, як поводяться українці в моїй стрічці і це просто суцільне захоплення: «ось тут для такої бригади треба таке, хопа - а нє, вже не треба, давайте для іншої».

Реально чи не кожен щось плете, шиє, донатить, возить, пече, пише, малює для ЗСУ і перемоги. А звідки моя землячка Спартц знає? Звідки в неї така цікава вичерпна інфа? Сусідка з Носівки розказала? Але мені насправді цікаво геть інше.

А звідки пані Спартц знає, як саме мають поводитись під час війни люди? Ну тобто в неї є такий досвід? Вона переживала його?

Вона десь бачила за своє життя? З чим саме вона порівнює? Є якийсь еталон такої поведінки?

Я от читаю багато біографій та щоденників. Думаю, що порівнювати цю ситуацію можна хіба що з Другою світовою війною. І ви знаєте що? Люди поводились так, наче війни нема.

Що в окупації, що під загрозою окупації.
В Парижі яскраво сяяли вогні і звучала музика, але потім писали про депресію і самогубства.

Під час бліцкригу англійці в масі своїй забили на сховища і навіть вибігали на вулицю дивитись, як збивають літаки (почитайте Гарта «Як Черчилль врятував цивілізацію»).

Сартр у своїй статті «Париж під окупацією» теж пише, що незважаючи на наказ спускатись в укриття усі виходили на вулиці і так тупичили, задравши голови в небо.
А навіть після війни в Англії були заможні родини, які шкодували за Гітлером, бо «такий розумний хлопець був» (це я прочитала у Лі-Мілна, що оглядав маєтки для британського Національного трасту, часто залишався там вечеряти з господарями і ночувати)
А у щоденниках Астрід Ліндгрен на тлі тривожності і страшних очікувань сторінки заповнені апетитнимм вечерями з фрикадельками, нормальним життям з своїми забаганками, облаштуванням спальні дитини, купівлею меблів.
Активний спротив і допомога не можуть бути 24/7. Треба займатись родиною, ходити в туалет, варити їжу, просто дати собі спокій на якусь годину, щоб не писати шкідливу хєрню у фейсбучик.

А потім з новими силами донатити на армію. Так люди вигорають, часто знеохочуються і потребують чарівного пенделя.

Але, озирнувшись на історію другої світової війни, я впевнена, що там, де українці вперто воюють, більшість красивих європейських країн вже б склали лапки і здались.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!