Голодомор і російсько-українська війна – два геноциди з одним наміром. Інтерв’ю із завідувачкою експозиційно-виставкового відділу Національного музею Голодомору-геноциду Яною Гринько

Голодомор 1932-1933 років і сучасні злочини, вчинені росією під час повномасштабного вторгнення в Україну, підтверджують намір росіян знищити українську націю. Про виставку під назвою "Намір" та важливість збереження пам'яті про ці трагедії розповіла Яна Гринько, завідувачка експозиційно-виставкового відділу Національного музею Голодомору-геноциду в ексклюзивному інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд".

Історія повторюється

- Яно, розкажіть, будь ласка, про вашу роботу та як вона змінилася під час повномасштабного вторгнення?

- Я в музеї працюю з виставками та експозицією. З початком повномасштабного вторгнення відбулося декілька змін, які вплинули на нашу роботу. Зокрема, це міжнародна увага до України та її історії. У 2022 році ми отримали багато запитів щодо інформації про історію Голодомору, в тому числі й про інформаційні виставки з історії Голодомору. Ми підготували декілька таких виставок різними мовами для того, щоб в тих країнах, куди ми їх направляли, контент був більш доступний для громадян. Згадуючи 2023 рік, я розумію, що міжнародна увага дещо знизилася.

Повномасштабне вторгнення змусило музей переглянути свій план роботи, зокрема ті проєкти, які вже були на стадії розробки, особливо після того, як нам стали відомі факти масового вбивства на території Київської, Херсонської, Харківської областей, які на той момент спеціалісти характеризували як злочини з ознаками геноциду. Ми мали це взяти до уваги та змінити свій підхід у роботі з контентом.

- До 90-х роковин Голодомору у музеї відкрилася виставка "Намір", яка розповідає про факти Голодомору та злочини росіян під час повномасштабного вторгнення. Як ви готували цю виставку?

- Ми готувалися до виставки з початку 2023 року, адже розуміли, що історія Голодомору повинна бути актуалізована, і ми не можемо оминути увагою вже відомі факти, заяви як українського, так й іноземних парламентів про те, що під час повномасштабного вторгнення російська федерація вчиняє акт злочину геноциду проти української нації.

Ми почали працювати з інформаційними матеріалами й аналітичними звітами українських і закордонних юристів, а також із тими публічними матеріалами, які маємо в доступі від Генеральної прокуратури України, громадських організацій, що займаються документацією та підготовкою доказів для Міжнародного суду в справі геноциду.

І зрозуміло, що експерти свідчать про те, що дійсно рф вчиняє злочин геноциду. Опрацьовуючи цей масив інформації, ми побачили деякі схожі методики вбивства, які використовує росія сьогодні і які застосовувала в 30-х роках минулого століття. У сучасних російських злочинах спостерігається тяглість наміру знищити українців як політичну націю й українську державу як суверенну і незалежну. Тому ми прийняли рішення підготувати до 90-х роковин Голодомору проєкт, який буде говорити про актуальні проблеми геноциду сьогодні з апеляцією на досвід минулого, як це повторюється та які ми можемо зробити висновки.

- Як з'явилася назва виставки "Намір"?

- Ми не шукали якоїсь спеціальної художньої назви. Зазвичай, коли готується виставка, дуже часто стається так, що її назва – це останній етап роботи. Адже спочатку опрацьовується ідея, створюється концепція, збираються артефакти, вибудовується експозиція. І дуже часто так буває, що та назва, яка з'явилася на початкових етапах, наприкінці не зовсім точно відображає суть виставки.

Із робочою назвою "Намір" ми довгий час працювали, і, зрештою, коли склали сценарій роботи цієї виставки, зрозуміли, що немає потреби змінювати назву "Намір". Ми залишили її, тому що в центрі нашого дослідження є, власне, злочин геноциду – такий, який прописаний у Конвенції про геноцид. І його найголовнішою складовою є той спеціальний намір, який свідчить, що всі ті дії були вчинені з наміром знищити українців.

Якщо вчитатися в Конвенцію про геноцид, там не написано, що намір має бути публічно проголошено або десь записано. Намір може бути виявлений у ході аналізу дій злочинців. І, власне, це стосується Голодомору. На сьогоднішній день ніхто не має документу, де Сталін своєю рукою написав вбити всіх українців. Але це не заперечує того, що Голодомор є геноцидом. Тисячі доказів дій комуністичної партії підтверджують, що цей злочин був вчинений із наміром знищити українську націю.

І так само ми не бачили документу, де путін пише вбити всіх українців, але, до речі, на відміну від 30-х років, путін публічно заявляє про свій намір знищити українську державу. Пропагандисти з росії теж відкрито й публічно закликають до геноциду українців. Тому ми залишили назву такою, бо в центрі дослідження стоїть злочин, геноцид.

Варто нагадати, що російська федерація після розпаду Радянського Союзу все одно заперечувала Голодомор, зберігаючи той намір, який був реалізований в 30-х роках. І зараз росіяни його намагаються реалізувати і частково їм це вдалося через 90 років.

- Які саме речі та предмети вам вдалося зібрати для виставки і як відбувався цей збір?

- Як я сказала, в концепції виставки ми побачили деякі паралелі, схожі з перебігом Голодомору 1932-1933 років. Ми зрозуміли, що у виставці контент може виглядати як нашарування часу. Коли, наприклад, беремо предмети, що свідчать про Голодомор 30-х років, і предмети сучасності, між ними відстань 90 років, проте усі вони говорять про спроби знищення українців і української держави.

Тому ми взяли з нашої колекції предмети й об'єкти злочину Голодомору, а також почали збирати те, що говорить, власне, про злочин геноциду від 2022 року в рамках повномасштабного вторгнення рф. Для цього нам потрібне було партнерство і співпраця з іншими музеями. А ще для наповнення виставки ми спілкувалися з людьми, які в той чи інший спосіб пережили ці події.

При цьому важливо пам'ятати, що для нас це був перший подібний досвід, адже раніше ми цього ніколи не робили. Тут є свої складнощі, тому що ми не є музеєм війни. Ми займаємося злочином геноциду, тож в цьому масиві матеріалу й інформації нам необхідно, спираючись на міжнародне законодавство та висновки експертів, зрозуміти, які події є про війну й виявлення злочину, а які – про геноцид. Тому ми знайшли потрібну інформацію, щоб зрозуміти, які саме предмети нас цікавлять, а вже потім зв'язувалися з людьми для передачі цих речей. До того ж багато хто боїться надавати в музей свої речі або не розуміє, навіщо це потрібно. У нас були різні історії. Деякі предмети, які ми хотіли включити у виставку, ми так і не отримали з різних причин. Проте знайшли інші, які й були представлені на виставці. До речі, там є багато предметів із Київської області.

- Про які саме предмети йде мова?

- Партнером проєкту став Макарівський краєзнавчий музей, який надав нам, зокрема, пам'ятник Ісуса, розстріляний росіянами під час окупації Київської області. Приватний фермер із Бородянки надав деякі об'єкти із його ферми, яку росіяни використовували як свою ремонтну базу, а потім знищили ферму і всю техніку. Від Бучанського цвинтаря ми отримали хрести, які були встановлені на місцях поховання під час окупації, але після ексгумації і перепоховань загиблих вже не використовувалися. На хрестах є лише номери з моргу, щоб родичі загиблих могли їх ідентифікувати. Ці хрести для нас справді дуже важливі, бо історія повторюється: в 1932-1933 роках, коли від Голодомору помирали мільйони українців і братських могил було досить багато, на хрестах теж не було ні прізвищ, ні імен. Також нам надіслали хрест з Ізюма, де було поховання мешканців будинку, на який росіяни скинули авіабомбу.

У нас є експонат із Макарівського району – це частини розстріляного автомобіля. Цей експонат надав зі своєї колекції Центр досліджень воєнної історії Збройних Сил України, який став партнером виставки. Адже це наша історія про те, як російські війська розстрілювали колони цивільних автомобілів.

В експозиції представлений також дитячий лист, виявлений Збройними Силами України десь на Донеччині. На захоплених російських позиціях наші військові знайшли дитячі листи, які надходять із росії до російських солдат. Серед них був один лист, на який ми звернули увагу, від учня Кадетського училища. Хлопчик, який у майбутньому стане військовим, пише про те, що захоплюється російськими солдатами, їхньою справою, хоче стати таким, як вони. І ми помітили, що там дещо було коректором замазано. Коли піднесли лист до світла, побачили, що там написано: "убивать украинцев".

У рамках цієї виставки, говорячи про намір, ми зробили відеоінсталяцію, де проаналізували російську пропаганду на телебаченні, в соціальних мережах. Це, мабуть, був найважчий шмат роботи. Працівники нашого експозиційного відділу передивилися купу фільмів, програм, відео. Потрібно було проаналізувати від початку 90-х до сьогоднішнього дня офіційну риторику москви щодо України. Дуже багато було нами проаналізовано, що росіяни говорили про Голодомор у різні періоди і взагалі про Україну як державу та українців як націю. Ми дивилися результати соцопитувань, що пересічні громадяни росії думають і про Крим, і про Донбас у період до 2014-го року і зараз про війну.

Усе проаналізувавши, ми побачили, що зараз в росії виховується покоління, яке вважає, що України не існує. Діти в школах вивчають історію росії, яка починається з Києва. Вони виховуються в атмосфері, що вбивати українців нормально, це виноситься на рівень месіанства. І це дуже погані червоні прапорці.

Коли ми працювали над концепцією виставки, то хотіли захопити сучасні геноциди, тому що, аналізуючи медійний простір, ми помітили, що після деяких успіхів ЗСУ в 2022 році (це і Харківська операція, і Херсонська) в українському суспільстві почався такий вайб не надії на перемогу, а вже переможний вайб, ніби ось все зараз скінчиться (вайб – сучасний жаргонізм, що означає атмосферу, настрій або емоційний стан, що виникає при спілкуванні з кимось чи контакті з чимось, – прим. ред.)

Тому ми не прив'язувалися до бойових дій, а лише хотіли, щоб люди, подивившись нашу виставку, зрозуміли, що небезпека зі сторони росії є сьогодні і, можливо, навіть залишиться на десятиліття вперед.

- Які найбільш цінні матеріали у вашій виставці? Ось ми бачили, наприклад, зерно, яке згоріло. Ви тоді провели цю паралель, коли в часи Голодомору зерно забирали, і в наші часи, коли знищує його росія.

- Враховуючи тематику музею, наші експонати мають історичну цінність і пам'ять, яку необхідно зберегти на століття вперед. Предмети, які для нас мають цінність, це ті самі хрести з могил, місць поховань або нарукавна пов'язка, яку носили волонтери, працюючи в окупації в Новій Каховці Херсонської області, щоб допомогти людям вижити в тих умовах. Такі експонати є матеріальними доказами тих злочинів, які скоїли росіяни на території України. Так само об'єкти періоду Голодомору, які говорять про геноцид, – це торговий ордер, срібна ложка, яка в родині залишилась єдина, бо всі інші вимінялись на їжу.

- Згадаймо про експедиції в Бучанському районі. Вони відбувалися відразу після деокупації Київщини?

- Ні, ці експедиції ми проводили в рамках підготовки виставки у 2023 році. Коли ми проаналізували всі аналітичні звіти, стало зрозуміло, які події підпадають під Конвенцію про геноцид, зокрема, це масові вбивства в Бучі.

Разом із Центром дослідження воєнної історії ми виїхали по місцям Київської області, у першу чергу до Бучі, де мали розмову зі співробітником бучанського цвинтаря, який був в окупації і сам проводив поховання як в окупації, так і після деокупації, допомагаючи певним службам, моргу і рідним загиблих ідентифікувати ці поховання. Мене вразило, що після деокупації було багато перепоховань. Проте на той момент я бачила ще дуже багато неідентифікованих могил, тому що бували такі випадки, що росіяни могли вбити всю родину без свідків.

Ворог залишається незмінним

- Як реагують дорослі і діти на виставку "Намір"? Як на них впливає обізнаність у темі Голодомору і сучасної війни?

- Діти переважно приходять до висновків, що ворог один і той самий як у минулому столітті, так і сьогодні. Вони розуміють, що необхідно дати відсіч цьому ворогу.

У рамках виставки ми організували можливість для відвідувачів ділитися своїми думками, емоціями. Так, в експозиції відведене місце, де можна записати, що ти подумав чи відчув. Ми збираємо ці відгуки, аналізуємо. Вони абсолютно різні. Кілька відгуків зачепили, коли люди написали, що, подивившись виставку, вони вперше від лютого 2022-го року розплакались. Мені здається, що були підняті дуже глибокі емоції й почуття. Також люди пишуть, що дуже мало раніше приділяли увагу історії України й історії Голодомору зокрема. Тепер для них все стає набагато очевиднішим і зрозумілішим. У росії ті ж самі мотиви і цілі. Саме таке завдання ми ставили перед собою – розповісти все таким чином, щоби наші відвідувачі змогли подивитися більш широко на те, що відбувається сьогодні і 90 років тому.

- На сторінці музею у Фейсбуці ви виставляли відео, де росіяни, наприклад, відбирають будинки в людей. Можливо, є якісь відео, які ви додали до своєї виставки?

- Так, експонати супроводжує медіаконтент: це відео, що апелюють нас до політики колективізації 1930-х років, коли певну категорію людей оголошували ворогами і застосовували до них такі методи покарання, як депортація чи виселення. Грубо кажучи, у людей забирали їхню домівку. І зараз ніби дежавю, коли ти дивишся в російських телеграм-каналах, як на окупованих територіях впроваджується російське законодавство, що змушує людей переоформлювати свої документи на російські. Таким чином створюються умови, щоб людина примусово отримувала російське громадянство, інакше втратить квартиру чи будинок. Люди опиняються в дуже скрутному становищі. На цих відео показано, що окупаційні війська виганяють українців зі своїх домівок у ХХІ столітті.

У нас є інтерв'ю волонтерів із Нової Каховки, які розповідають, як все відбувалось в окупації, як вони потім були вимушені тікати звідти, тому що ситуація дійшла до погроз із боку росіян. Також до нас у музей приходив хлопчик Денис Бережний, якого росіяни разом із тисячами інших українських дітей викрали. В інтерв’ю він розповідає, як це сталося та як він повернувся в Україну.

Завдяки співпраці з Харківським літературним музеєм у нас з’явився надзвичайно цінний і унікальний експонат – це щоденник Володимира Вакуленка. Я думаю, багато хто чув це прізвище та його трагічну історію. Людина, яка знайшла цей щоденник, також, на жаль, не з нами. Щоденник наразі опублікований. Найтрагічніше, що Вакуленко розумів, що з ним буде.

Українського дитячого поета, волонтера та активіста Володимира Вакуленка викрали росіяни у березні 2022 року. Після деокупації Ізюмщини його тіло було знайдено у могилі №319 в ізюмському лісі. Його щоденник було знайдено під вишнею на його подвір'ї й опубліковано посмертно. Це правдиві й цінні записи, які автор вів від початку повномасштабного вторгнення, під час окупації Ізюма, – прим. ред.

Власне, коли ми дивимося на російську програму "денацифікації" України, то бачимо, що росіяни українське суспільство ділять на категорії. І там є категорія людей, які, мабуть, найбільші нацисти в їхньому баченні. Це журналісти, політики проукраїнського спрямування, активісти, тобто люди, які мають активну громадянську позицію, відкрито проукраїнські, беруть участь в усіх політичних процесах, відстоюють державну незалежність України. Згідно з їхньою програмою "денацифікації" такі люди, як Володимир Вакуленко, мають бути ліквідовані.

- Яку нині росія проводить пропаганду проти Голодомору і як цьому взагалі протистояти?

- Аналізуючи взагалі їхню пропаганду, треба чітко розуміти, що вона була завжди, але адаптується до різних викликів. На сьогоднішній день вони активно просувають наратив всесоюзного голоду: нібито голодували всі, тож не треба виокремлювати українців і їхній Голодомор. Через низьку обізнаність багато людей насправді може повірити в такі наративи.

На окупованих територіях росіяни знищують усі книги про Голодомор. Насправді, в окупації вони знищували всі українські книги, замінюючи їх на російські. Я пам'ятаю відео з Донецьку 2014 року, де на площі спалювали національні книги пам'яті жертв Донецької і Луганської областей. Також є зафіксовані факти, коли і в Маріуполі, і в Херсонській області вони знищували пам'ятники жертвам Голодомору, серед яких були і ті, що встановлені на місцях поховань.

Про визнання Голодомору закордоном

- Які країни визнали Голодомор геноцидом? Із ким підтримуєте стосунки, співпрацюєте?

- Я не пам'ятаю точну цифру, але знаю, що за останні два роки під час повномасштабного вторгнення пішов рух визнання Голодомору більш активно. До прикладу, Німеччина, яка в 2018-2019 році, коли була подана петиція про визнання Голодомору, наводила абсурдні аргументи, чому Голодомор не може бути визнаний геноцидом. Проте у 2023 році німецький Бундестаг визнає Голодомор геноцидом. Так само визнає Парламент Франції та Європарламент. Я думаю, це мало статися набагато раніше. Про те це свідчить, що європейські країни, визнаючи Голодомор, насправді визнають факт того, що українська нація існує не з 1991 року, а з 1930-х років, як мінімум, відтоді, коли Сталін намагався її знищити. Це дуже важливо в контексті сприйняття європейцями історії України та її як частини загальноєвропейської історії.

Щодо співпраці, то ми контактуємо з організаціями з певних країн. Це наукові, освітні центри, і, звісно ж, музеї. Так, із початку повномасштабного вторгнення до нас звернувся французький Музей Опору в Ліможі, що мав намір зробити виставку про Голодомор. Ми тривалий час спілкувалися, виникали ті чи інші проблеми, у першу чергу з фінансуванням, але все вирішилося. У травні цього року в Ліможі запрацювала виставка "Від Голодомору до російсько-української війни".

Це перший випадок за час діяльності Національного музею Голодомору-геноциду, коли його артефакти експонують за кордоном. Загалом на виставку було передано 30 предметів, кожен із яких свідчить про різні аспекти історії Голодомору, – прим. ред.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.