"Фотографія – це можливість закарбувати момент із життя людини, родини, суспільства чи країни". Інтерв’ю з фотографкою з Бучі Ольгою Осколковою

Світ змінюється стрімко, і разом із ним змінюємося ми. Одні шукають можливості, інші – борються з труднощами. Хтось знаходить відповіді, а хтось лише починає свій шлях. Понад 10 років тому Ольга Осколкова полишила наукову діяльність і зайнялась своїм хобі – фотографією. Сьогодні вона відома професійна фотографка не лише в рідній Бучі, а й за її межами. Ольга спеціалізується на дитячій та сімейній фотографії. Її робота – внесок у збереження пам’яті і підтримки громади в цей складний час. У першій частині ексклюзивного інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" говоримо про її шлях до фотографії, сумніви, труднощі і нестандартний підхід до клієнтів.

Частина перша ексклюзивного інтерв’ю

Фотографія як покликання

- Ольго, розкажіть трохи про себе, свою родину. Звідки ви родом?

- Я корінна бучанка, чим дуже пишаюся. У мене троє дітей: дві дівчинки і хлопчик.

Основна моя нинішня діяльність пов’язана з фотографією, хоча це не та спеціалізація, яку я вивчала. Фотографія сьогодні – це моє покликання, віддушина, натхнення, те, про що я думаю 24/7 і в чому бачу своє майбутнє.

- Як ви вирішили стати фотографкою?

- Фотографкою я не планувала ставати. На професійному рівні сталося це з необхідності емоційно виживати, коли почалася війна у 2014 році. Я тоді була вдруге вагітна, навчалася в аспірантурі. Події, які відбувалися на Майдані, на мене дуже тиснули психологічно. Потрібно було знайти спосіб себе заспокоїти. І якось у соцмережах я побачила, як відбувається фотозйомка новонароджених віком до двох тижнів. Раніше я вважала, що це ляльки. Тож коли побачила бекстейдж зйомок, сильно здивувалась. Народивши другу дитину у квітні 2014 року, я загорілася ідеєю спробувати здійснити таку фотосесію. Звісно ж, у мене нічого не вийшло, тому що треба мати багато знань: як дитину вкласти спати, адже вона має спати під час зйомки, як її загорнути, як покласти і, головне, як правильно сфотографувати.

Незважаючи на перший невдалий досвід, я не покинула ідею фотографувати немовлят. Влітку того ж року я взяла спочатку одну безкоштовну зйомку, потім ще одну. Мені дуже сподобалося. У той час я навіть не думала, що стану фотографкою. Я продовжувала навчатися в аспірантурі, займалась своєю науковою роботою, а фотографія була моїм хобі.

Коли у 2018 році народився мій син, я вже фотографувала на постійній основі, займалась випускними альбомами.

По суті, впродовж чотирьох років я вже працювала фотографкою, проте все одно вважала цю справу своїм хобі.

В якийсь момент я зрозуміла, що не можу займатися наукою. Це дуже нудно і серйозно, а мені хотілося чогось емоційного, творчого… Я отримувала зворотній зв'язок від клієнтів і відчула, що моя справа приносить людям радість і щастя. Вони їх випромінюють на мене – я перезаряджаюся цією енергією і можу творити далі.

- Чи проходили ви навчання або курси з вивчення фотографії?

- Я проходила навчання зі зйомки новонароджених. На курсі я була єдиною, хто вже фотографував, тож фактично нічого з тих курсів не взяла. Ще один курс я проходила у фотографки художньої казкової зйомки. Там було справді цікаво. Я навчилася нової обробки фотографій – казкової, яку я зараз рідко використовую, але це був хороший пласт знань, оскільки я самоучка. Свою майстерність фотографувати я відточувала на дітях, як будь-яка мама, яка постійно фотографує дітей. Я вивчала, які ракурси краще спрацьовують.

- Чи були у вас на шляху люди, які допомагали чи вплинули на вашу творчість?

- Більшість друзів мене підтримували, позитивно відгукувалися про мої роботи, хвалили. Коли я хотіла купити собі нову камеру і мала сумніви, подруга мене підтримала, сказавши:

"Звісно, купи собі камеру, ти ж працюєш, у тебе класно виходить".

- Ви вирішили спеціалізуватися на дитячій і сімейній фотографії. Що вас приваблює у цій сфері?

- Фотографуючи своїх дітей, я намагалась передати емоції, настрій, тому це й приваблює. У дитячих і сімейних зйомках мені нецікаві статичні фотографії, тобто просто поставити групу людей чи дитину і сказати їй посміхатись. Я це не люблю.

Я завжди намагаюсь людину порухати. Якщо це сімейна зйомка, прошу батьків контактувати з дитиною у звичній формі.

- Чи пам'ятаєте ви свою першу фотосесію або фотографію? Які емоції відчували тоді?

- Якщо говорити про фотосесії, які мене привели в сферу фотографії, то це, звісно, були зйомки новонароджених. Нещодавно навіть у соцмережах я згадувала про свою першу фотосесію хлопчика у парку, яка була дуже віддалена від зйомки новонароджених. Чесно кажучи, попри відсутність досвіду я не мала жодного страху фотографувати. Не знаю, чому так. Можливо, мені настільки сильно хотілося відволіктись від того, що відбувалося в країні, що мій мозок запрограмував мене на відсутність страху. Допомагав у роботі мені тато, який виготовляв реквізит для зйомки. Я сама в'язала або шила певні речі. Коли показала молодим мамам результат роботи, у них був вау-ефект.

- Які кроки у фотографії були найскладнішими? Як ви долали труднощі?

- Найскладнішою, як на мене, є жіноча фотосесія. Я до цього виду зйомку підійшла найпізніше, тому що жінки дуже критично до себе ставляться. Жінці, яка себе не любить, важко пояснити, що потрібно себе любити будь-якою, складно довести, що камера бачить по-іншому. Якщо жінка знає і відчуває свої недоліки, то ззовні їх не видно. Мені було непросто змусити себе працювати саме в цьому виді зйомки, тому що хотілось справжніх емоцій, як під час сімейних і дитячих фотосесій. А жінки звикли емоції створювати штучно. Коли робиш селфі, бачиш себе і посміхаєшся як потрібно. А коли дивишся в кадр, то ніби в порожнечу…

Другий складний момент був пов'язаний із випускними альбомами. Я там опинилася випадково, але й досі час від часу працюю з цим видом зйомки, хоча це важко, тому що є одна зйомка і 30 мам. Кожна мама думає, що її дитиночка найкрасивіша, а фотографи на таких зйомках повинні побачити кожну волосину чи заплющене око… На думку мам, фотограф повинен не лише змусити дитину посміхатися, а й має здогадатися, чи можна волоссячко за вушко заправити, посміхатися зубками чи ні. Мені було непросто не приймати близько до серця кожну таку критику. Це емоційно важко. Якоїсь миті я сказала, щоб батьки на зйомку не приходили. З великою кількістю батьків мені некомфортно працювати. Та й діти відволікаються. Батьки ж завжди думають, що дитина краще посміхатиметься за їхньої присутності, але зазвичай діти стають скутими, шукають поглядом маму...

Секрети професіоналізму: підхід, техніка та емоції

- На вашу думку, чим фотографія відрізняється від інших видів мистецтва?

- Цікаве питання. Фотографія відрізняється від інших видів мистецтва тим, що справжня. Є чимало різних підходів до визначення фотографії. У принципі кожен фотограф визначає її по-своєму. До прикладу, я не сприймаю фотографії, створені за допомогою штучного інтелекту. Для мене це взагалі не фотографія, а лише картинка, зображення. Так само є фотографи, які не визнають фотографію, видозмінену за допомогою фотошопу. Я користуюся фотошопом й іншими графічними редакторами. Для мене фотографія – це можливість закарбувати момент із життя людини, родини, суспільства чи країни. Це зафіксований момент. Якщо при створенні картини щось можна показати, а щось упустити, то фотографія фіксує те, що є зараз. Через призму фотографа можна одну і ту саму картину життя або людину сфотографувати по-різному.

- Які технічні аспекти фотографії для вас найважливіші?

- Я зовсім неприскіплива до техніки. Моя перша камера була смарагдового кольору зі звичайним об'єктивом. Мені її тато подарував. Певний час я дуже комплексувала, оскільки в колег були круті камери й великі об'єктиви. Нову камеру я придбала тоді, коли усвідомила, що мені не вистачає технічних можливостей старої камери. Я переконана: якщо навчитися працювати з непрофесійною технікою, то далі буде легше. Наявність професійної камери не означає, що будуть професійні фотографії. Ще треба навчитися працювати з технікою, зрозуміти світло, яке, я вважаю, є найголовнішим у фотографії.

- Як ви підходите до планування фотосесії? На що слід звернути увагу?

- Найважливішим етапом перед зйомкою, на мою думку, є знайомство з людиною, якщо ми говоримо про індивідуальну зйомку. Мені важливо побачити, як людина розуміє себе, своє тіло, яку саме хоче зйомку. Дехто з дівчат може подивитися чиїсь фотографії і захотіти повторити, але якщо романтична дівчина дивиться у бік зйомки в стилі фатальної жінки, то їй буде некомфортно в такому образі, фотографії виходитимуть недолугими. Тому стараюсь починати з особистого контакту.

Звісно, інколи буває й так, що просто замовляють зйомку, домовились про час, зустрілись на місці і відразу працюємо. Важливо обговорити, який результат клієнт хоче отримати. Комусь потрібні статичні фото, як я їх називаю, фото в рамку. Це коли, наприклад, збирається разом родина, всі красиво посміхаються, дивляться в камеру, щоб готові світлини роздрукувати і подарувати бабусі і дідусю.

Є клієнти, які хочуть живі фотографії. Для цього ми проговорюємо, що буде відбуватися. Якщо це зйомка під час прогулянки, то слід задіяти реквізит (м'ячі, бульбашки для дітей тощо), щоб була жива дія.

Інколи я просто фотографую людей на прогулянці, час від часу прошу щось зробити: покрутити дитину, обійнятися, пройтися, пробігтися… У результаті виходять класні знімки, коли люди в кадрі роблять звичні для них речі.

- Як ви створюєте атмосферу для клієнтів під час фотосесії?

- Атмосферу створити, мені здається, штучно неможливо. Я досить часто повторюю, що люди, замовляючи фотосесію, купують не просто послугу, а фотографа. Якщо фотограф як людина неприємний потенційному клієнту, то він його не замовить. Часто замовляється зйомка через те, що відчувається приємна енергетика. Трапляється, що при зустрічі з незнайомою людиною я з першої хвилини відчуваю, що все буде класно. Мені клієнти довіряють, я завжди намагаюсь їх заспокоїти, ставлюсь із розумінням, коли діти вередують.

Бувають ситуації, коли чоловік не хоче фотографуватися, а жінка через це дуже хвилюється. Я заспокоюю, пропоную зробити кілька фотографій. Якщо він хоча б на три фотографії згоден, робимо сімейні знімки.

Інколи потрібно під час зйомки показати клієнтам фотографії, які виходять. Я абсолютно спокійно до цього ставлюся.

Я дуже люблю домашні фотосесії. Вони проводяться найрідше, тому що люди соромляться свого житла. Вони вважають, що в студії краще, ніж у них вдома. Коли я приходжу до них додому, показую зроблені декілька кадрів, то завжди пояснюю, що камера не бачить дрібних недоліків. До того ж я можу змінити ракурс так, щоб показати тільки найкраще. Люди відчувають, що я хочу досягти класного результату. Для мене моя робота – внесок в історію життя моїх клієнтів.

Я отримую величезне задоволення від того, чим займаюсь, тому інколи проводжу безкоштовні зйомки. Наприклад, нещодавно робила зйомку новонародженого для родини загиблого героя. Я побачила у соцмережах, що у загиблого захисника народився хлопчик, в Інстаграмі написала мамі, запропонувала фотосесію. Вона погодилась. Дуже приємна жінка. Я не жалкую, що з нею познайомилась. Потім я просто заїжджала до неї в гості поспілкуватися вже як зі знайомою.

Коли клієнти відчувають мене як друга, я стаю сімейним фотографом. Вони можуть запросити мене на будь-яку на зйомку.  

 - Ви часто працюєте з родинами, дітьми. Що для вас є найскладнішим під час таких фотосесій?

- Часто підлітки не хочуть фотографуватися. Батькам доводиться їх змушувати. Неприємно дивитися, коли відбуваються конфлікти, а вони бувають, тому що мама відчуває відповідальність переді мною за те, що запросила на зйомку. Якщо говоримо про зйомку вдома, бувають і крики, і скандали, і сльози. Коли подібні ситуації відбуваються в студії, то це взагалі неприємно, тому що час іде, я не можу ніяким чином вплинути на вирішення конфлікту чи подовження часу оренди студії для зйомки, а результат все одно буде потрібен. Сказати родині не платити мені гроші і роз'їхатись – теж невдалий варіант, адже я витрачаю свій час. Тож я раджу всім клієнтам заздалегідь домовлятися зі своїми близькими, пояснювати, що фотосесія – це не покарання, а спогади для родини. Маленьким дітям можна пообіцяти купити подарунок чи щось подібне. Проте бувають випадки, що процес фотографування так захоплює, що спочатку не хотіли зніматись, а під кінець відчувають великий захват від результату.

- Як довго обробляєте фотографії після фотосесії? Скільки часу йде на підготовку готової роботи, щоб віддати клієнтам?

- Зараз я орієнтую на два тижні роботи, інколи буває набагато швидше. Якщо дуже просять, особливо для військового, якому треба їхати на фронт, то я, звісно, готова не їсти, не спати, тільки зробити ці фотографії.

Наразі в мене змінився принцип обробки фотографій, ніж був раніше. Якщо раніше я дуже детально ретушувала фотографії, щоб не було видно ніяких недоліків, то зараз я від цього відходжу. Нині я роблю лише кольорокорекцію усіх вдалих кадрів. Таким чином, я віддаю практично всі фотографії, які зробила на зйомці. Це може бути близько 200 кадрів. Вони всі йдуть у кольорокорекції, красиві й готові до друку. Звісно, я не прибираю недоліки шкіри. На особисте прохання можу зробити ретуш, проте зазвичай її не просять. Мабуть, звикли до мого типу зйомки.

 - Які тренди фотографії помічаєте сьогодні? Як змінилася ваша робота за останні кілька років?

- Як на мене, важко сказати, що з'явилося щось нове, адже, як відомо, все нове – це давно забуте старе. Станом на сьогодні я намагаюся більше себе розвинути в темі жіночих зйомок.

Мені важливо, щоб максимальна кількість жінок, які зі мною контактують, навчились відчувати себе. За допомогою фотографії я намагаюся цього досягнути. Не скажу, що я активно запрошую на фотосесії, але коли мене запитують, то спершу я проводжу з ними психологічну бесіду. Можливо, це виходить за рамки звичного фотографа, наприклад, комерційного, який просто фотографує все, що йому замовляють. Я йду глибше.

Так, нещодавно я спілкувалася з однією потенційною клієнткою, яка, звісно ж, хоче красиві фотографії, але вона має не зовсім ідеальну фігуру. Я запропонувала їй підібрати сукню, яка покаже плюси її фігури, а не приховає недоліки. Не маючи знань стиліста, я інтуїтивно запропонувала сукню, яка їй дуже личитиме. До того ж, я запропонувала їй завітати до мене в гості, щоб на ній як на манекені створити потрібну сукню. Неважливо, скільки саме часу це займе, адже мені захотілося зробити для неї ці фотографії, щоб вона відчула себе красивою. Ось таким принципом у роботі я зараз керуюся.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.