Артем Чех: Загибель військового Олега Гільжинського, який розгромив елітну групу штурмовиків росіян
Мені подобалося фотографувати. Я це робив навіть якось впевнено, чи що. Відчуваючи... Сам собі дивувався, як мені це подобається.
Але в мене немає жодного портрета Олега Гільжинського, з яким ми служили кілька місяців в одному взводі. Здається, я фотографував його, але щось не виходило, і я видаляв ті знімки. І він, здається, просив не знімати його.
Олег загинув. Про це багато пишуть. І, як би дивно це не звучало, я втішений, що про нього пишуть. Звісно, краще б не писали. Але пишуть.
Літо і осінь 22 року. В нашому баті розформували одну роту, і Олег потрапив до нашого взводу. Географ тоді був командиром відділення, до якого потрапив Олег. Географ завжди забирав собі найкращих. Згадую, що ми з ним навіть торгувалися, ніби поміщики. Зрештою, я зміг собі забрати "малих". У Гео теж були "малі", але інші, які згодом перевелися у сорок сьому. Серед них був і Олег. Олег з позивним "Олег". У сорок сьомій він став "Вуйко".
Я захоплювався ним. Аскетичний спосіб служби (на відміну мого сибаритства), спорт, дисципліна, скромність. Я ніколи б не уявив його у Бредлі, який кришить pycnю. І коли переглядав те знамените відео, ніколи б не подумав, що це робить Олег.
Іноді я возив його до штабу - так треба було. Іноді, ми говорили на ґанку бібліотеки, в якій я тоді жив. Кілька діб ми стояли разом на посту. А коли вони перевелися, то стало трохи прикро, бо я розумів, що найкращі бійці роти - діти. 20, 22, 25. І вони йдуть від нас. Не всі, але одні з найкращих.
Вони перевелися, і я бачив, як вони воюють. Бо відео з ними не можна було не побачити. Деякі з цих відео аж надто знамениті.
І от зараз я передивлявся той період служби аби знайти хоч один портрет Олега. Але ні, не знайшов... Але побачив інші портрети. Тих, кого вже немає. Або наполовину немає. Або трішки немає.
Іноді думаєш: головне аби вберіглися найважливіші. Свої, кого любиш. А коли хтось, хто ніби був не найважливішим, гине, виявляється, що теж був важливим. І сумно стає. Здавалося б, не має виникати жодних емоцій. Та ще жевріє щось. Значить, ще не все вимерзло всередині, не все вимерло. Чи добре це? Краще б я цього не знав.
Я тепер майже не фотографую. Лічильники хіба... На воду. І на електроенергію.
А ще іноді небо. І випадково кьюар коди в ресторанах.
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу. Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.