Затоплення сіл Київського Полісся

19.08.2019 Косянчук Інна 0

52 населених пунктів Київщини пішло під воду під час будівництва Київської ГЕС. З них – більше 10 сіл Вишгородщини з багатовіковою історією

Зведення каскаду Дніпровських гідроелектростанцій в Україні в повоєнні роки супроводжувався затопленням придніпровських сіл. Зокрема, під час будівництва Київської ГЕС було знищено 52 населених пункти, переселено понад 33 тисячі людей, громадян, безповоротно пішли під воду не лише тисячі приватних будинків, й сотні стародавніх храмів.

На запитання – чи могло бути інакше – відповісти важко. Втім, цікава річ. Перший проект будівництва каскаду ГЕС на Дніпрі й створення водосховищ було розроблено ще у 1905 році інженерами С. М. Максимовим та Г. О. Графіто, але вони намагалися зменшити площі затоплених земель. Однак під час повернення до ідеї будівництва ГЕС уже за радянської влади про мінімізацію наслідків затоплення територій уже не йшлося.

Науковці Вишгородського історико-культурного заповідника підкреслють, що у період з 1964 по 1966 рр. через затоплення було знищено тисячі пам’яток історії, археології та культури Київського Полісся (тільки поселень доби Давньої Русі – понад 300).

Початок будівництва греблі Київської ГЕС у Вишгороді припав на 1959 рік. Штучне Київське море (водосховище) заповнене в 1964–1966 роках. При цьому було затоплено багато сіл, що знаходились на території нинішнього Вишгородського району. На правому березі Дніпра: Бірки, Толкунська Рудня, Ротичі, Домонтова. На лівому березі: Старосілля, Сваром’я, Ошитка, Тарасовичі, Чернин, Новосілки-на-Дніпрі, Окунінове, Новий Глібів, Старий Глібів. Люди мали господарство, худобу, городи, садки, на кладовищах спочивали їхні діди та прадіди, були збудовані величні церкви. Навколо – заливні луги з родючою землею.

Багато з цих сіл були старовинними населеними пунктами. Зокрема, Старосілля (Ольжич), згадуються ще в XI ст. У ньому розміщувалася літня лабораторія Біологічної станції ВУАН, заснована в 1918 році В. Вернадським. А за кілометр від нього, в Хотянівці, було зібрано етнографічну колекцію, що становила основу Етнографічного музею ВУАН.

Багато жителів затоплених сіл переселились у навколишні населені пункти. Зокрема, всіх жителів села Сваром’є, де було 44 хати, переселили у Нові Петрівці. Немало таких переселенців у селі Демидові, де встановлено пам'ятник затопленим селам під Київським морем.

Деякі поліські села Київське водосховище поглинуло не повністю. Так, була затоплена більша частина села Козаровичі. Від старого села залишилася одна вулиця Першотравнева. Майже 1300 дворів козаровичан були перенесені і наново збудовані на незатоплюваній території. Затоплено фруктові сади, ягідники, орну землю, луки.

Нині на набережній Вишгорода у межах проєкту Вишгородського історико-культурного заповідника «Історико-культурна спадщина Вишгородщини: QR-кодування, моніторинг, апробація й популяризація» встановлена табличка з QR-кодом, зчитавши який, можна дізнатись багато про ті події. Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.