“Важливо доносити людям правду про те, що відбувається в громаді, щоб не повторювались помилки”. Інтерв’ю з активістом Сергієм Чагаровим

У час, коли суспільство втомилось від гучних гасел і порожніх обіцянок, з’являються люди, чия боротьба наповнена не лише словами, а й щоденною кропіткою працею. Один із них – Сергій Чагаров – молодий активіст із села Гатне, що на Київщині, який ще в підлітковому віці кинув виклик системі. Йому було лише 15 років, коли він дізнався про плани забудови 48 гектарів землі, де розташовані озера, знайомі йому з дитинства. Замість того, щоб залишити це питання дорослим, Сергій почав самостійно шукати правду, звертатися до посадовців, аналізувати документи й боротися за кожен клаптик землі. Його запит на справедливість зустрів не лише байдужість влади, а й прямі погрози від депутатів аж до вибуху біля будинку. Та замість того, щоб відступити, Сергій ще глибше занурився у громадську діяльність і журналістику. Його історія лягла в основу документального фільму, а досвід став наочним прикладом того, як громадянин може змінювати своє село, навіть попри шалений спротив. Про боротьбу Сергія Чагарова з незаконною забудовою, корупцією, тиском та захист зелених зон читайте у відвертому інтерв’ю ексклюзивно для медіа "Погляд".

- Сергію, для початку розкажіть трішки про себе: де народилися, де навчалися. Чим займаєтесь зараз?

- Я народився в селі Гатне, що під Києвом. Там виріс, закінчив школу, потім пішов навчатись у Фінансово-правовий коледж у Києві. Ще під час навчання мене запросили дуже хороші адвокати стажуватись у громадську організацію. Тож навіть не отримавши  диплом, я почав стажуватись. Це були найкращі роки мого життя. Щиро вдячний за таку можливість. Нині я не займаюсь активно громадською діяльністю. Більше роблю акцент на саморозвиток.

- Як почали займатися журналістикою та громадською діяльністю? Що стало поштовхом до цього у такому юному віці?

- У 2015-2016 роках, коли мені було 15-16 років, я почув від знайомих, що 48 гектарів землі з кількома озерами у Гатному хочуть забрати під забудову. У дитинстві я проводив багато часу з друзями біля тих озер, тому мені не сподобалось, що хтось хотів забрати це місце для незрозумілих цілей. Я почав вивчати дане питання, познайомився з депутатом, який був активним на місцевих виборах 2015 року. Виявилося, що ця людина дещо знала про цю ситуацію, зокрема про суд, що стався у тому ж 2015 році. Депутат надав мені документи з цього приводу, і я почав досліджувати. Виявилось, що на ті 48 га був договір оренди.

Я подав запит у сільську раду, щоб вони надали той договір оренди, а також рішення сільської ради про виділення землі та зміну цільового призначення. Проте сільська рада мені відповіла, що оскільки я неповнолітній, то не маю права отримувати ніяку інформацію. Після такої відповіді я звернувся за консультацією в одну громадську організацію, яка займалась доступом до публічної інформації. Там мені порадили звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Я так і зробив. Уповноважений з прав людини сказав, що сільрада вчинила незаконно, не надавши мені документи, тому він притягнув до адміністративної відповідальності сільського голову, який написав мені таку відповідь. А потім так сталося, що учасники громадського руху "Чесно" дізнались про цю ситуацію і допомогли мені написати статтю у видання "Українська правда" про те, яким чином цю землю було передано в оренду під забудову. Ось так все почалось.

- Чи вдалося захистити ті 48 гектарів землі?

- Не вдалось. У 2015 році прокуратура займалась цим питанням у першій інстанції і довела, що земельну ділянку сільрада передала в оренду незаконно, змінивши цільове призначення. Справа в тому, що цільове призначення земель водного фонду в складі цих 48 гектарів було змінено для будівництва житлового комплексу "Озерний гай". Прокуратура довела, що це був нікчемний договір, спрямований на порушення публічного порядку, і що цільове призначення змінили незаконно. Справу прокуратура виграла. Але забудовник ("Інтергал-Буд") подав апеляцію і виграв суд. Просто у суді не хотіли визнавати, що там є землі водного фонду, адже у висновках погодження немає інформації, що в складі тих земель є землі водного фонду.

Звісно, суд мав вчинити по-іншому. Незважаючи на відсутність проєкту землеустрою зі встановлення прибережних захисних смуг і відсутність інформації про землі водного фонду у погодженнях, прибережна захисна смуга і землі водного фонду там існують. Таким чином прокуратура програла апеляцію і вже в касаційну інстанцію для оскарження цього судового рішення не звернулась, хоча були серйозні підстави це зробити, зокрема незаконна зміна цільового призначення тих земель. Та помилка прокуратури (відмова подавати касаційну скаргу) тепер багато чого коштує. Це, можливо, єдина судова справа, де рішення винесено не на користь прокуратури. Я вивчав це питання і з’ясував, що прокуратура переважно виграє подібні справи і землі повертаються у власність громади.

- Пам'ятаєте, як стали журналістом? Чому почали цим займатися?

- Це було на межі журналістики і права, напевно. Я розумів, що будуть вибори і не хотів, щоб такі ситуації повторювались. Та й важливо доносити людям правду про те, що відбувається в громаді, щоб не повторювались помилки. Я почав вести блог, розповідати про те, що бачу, висловлював власні припущення про зловживання. Мені допомагали журналісти, писали статті. Я теж багато чого писав самостійно. Я пропонував сусідньому селищу Чабани, де теж були активісти, зробити статтю про те, як землі водного фонду віддали під забудову. У Чабанах були великі проблеми з доступом до публічної інформації. Сільська рада обмежувала доступ, не давала інформацію. Багато разів я звертався до Уповноваженого з прав людини, і він відкривав провадження. Я про це писав у спеціалізованих виданнях про проблеми з доступом до публічної інформації. З часом сільська рада більш свідомо почала ставитися до цього питання і не так часто порушувала закон.

- Ці події вплинули на вашу майбутню професію, тому що ви обрали шлях юриста. Чи це була мрія з дитинства?

- Події вплинули на те, чим я став займатись. Я не мріяв бути юристом, не думав, що в мене це вийде, проте закінчив Фінансово-правовий коледж у Києві й отримав ступінь бакалавра.

- Як родина відреагувала на ваше рішення боротися з корупцією?

- Спочатку родина скептично до цього ставилася, їй це зовсім не подобалося. Пам'ятаю, як батьки забороняли мені робити певні речі, як забирали документи, що приходили на моє ім'я. Але з часом батьки звикли і навіть почали підтримувати, допомагати.

- Якими принципами та цінностями керуєтесь у своїй діяльності?

- Я хочу, щоб все було справедливо і згідно з законом.

- У 15 років ви почали розслідувати розподіл 48 гектарів землі у Гатному. Розкажіть, що вас тоді насторожило? Які висновки ви зробили після цього розслідування?

- Насправді у розслідуванні були два дуже чіткі висновки. По-перше, забудова планувалася без централізованої каналізації, принаймні на перший час. Я ходив там і бачив, як каналізаційні відходи зливаються біля озера. Тому я звернувся в комунальне підприємство. Вийшло так, що після мого звернення забудовник витратив пів мільйона гривень, щоб ліквідувати каналізацію, яку він там зробив. По-друге, було зловживання під час розподілу цієї землі і передачі в оренду, адже цільове призначення земель водного фонду змінено для житлового будівництва. Усе це призвело до негативних наслідків: забудовник встановив паркан і шлагбаум та не дозволяв людям проходити до водного об'єкта, наголошуючи, що це закрита територія. Я викликав поліцію, адже це природний ресурс, до якого люди мають право доступу. Поліція нічого не робила і казала, що не бачить там природного ресурсу. Для того, щоб вирішити цю проблему, знадобилося кілька років. Врешті-решт той паркан і шлагбаум було демонтовано. Це стало можливим завдяки багатьом зверненням (моїм та інших людей) до сільської ради про неможливість дістатися до водного об'єкта. На основі тих звернень сільрада подала до суду на забудовника, щоб він прибрав шлагбаум і паркан. Суд сільська рада виграла, але забудовник до останнього відмовлявся їх прибирати. Тому за вказівкою сільради спеціальні служби самостійно це зробили. Потім забудовник вже на іншій частині території встановив паркан навколо маленького озера та біля більшого озера, тож частково туди не можна було пройти. Це, власне, є ті моменти, яких треба побоюватись. Вони насправді підтверджують дуже важливий факт, який потрібно розуміти прокуратурі. Зокрема, той договір оренди, на підставі якого здійснювалося будівництво, – це нікчемний правочин, що порушує публічний порядок. Він спрямований на незаконне заволодіння землями водного фонду і порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. До того ж у рекламі того житлового комплексу забудовник подавав недостовірну інформацію, вказуючи, що це перший житловий комплекс із власними озерами та пляжами, а територія є закритою. Це означає, що забудовник, незаконно заволодівши землями водного фонду, насправді вводив в оману людей. Зараз там мешкають люди, які розчаровуються, коли дізнаються, що шлагбаума і паркана не буде. Проте землі водного фонду не можуть бути у приватній власності і підстав для закриття території немає. Вони передаються в приватну власність тільки в одному випадку, коли є замкнені природні водойми, але там таких немає, тому їх не можна передавати у приватну власність.

- У 2018 році на подвір’я вашого будинку було кинуто вибуховий пристрій. Як ви та ваша родина пережили цей випадок? Чи вплинуло це на вашу громадську діяльність?

- Пам'ятаю, як був у домі і почув сильний вибух на вулиці біля дерева. При цьому щось диміло. Ми з мамою дуже здивувались. Насправді ж у мене були підстави вважати, що ту гранату кинули через мою громадську діяльність, адже до цього мені погрожували. Я зняв усе на відеокамеру і викликав поліцію, але розслідування не було. Після цього випадку до мене прийшло  розуміння, що я все роблю правильно.

- Відомо, що ви використовуєте документи та журналістські тексти як основні інструменти у боротьбі з корупцією. Чи можете поділитися прикладом, коли саме ці методи допомогли досягти конкретних результатів?

- Коли я займався справою про обмеження доступу до води, то публікував матеріали у Фейсбуці, про те, як ЖК "Озерний гай" обмежує доступ до води й дитячого майданчика, незаконно встановивши шлагбаум і паркан. Мої дописи люди репостили і самі зверталися до сільської ради. Я писав про цю проблему публічно, теж робив запити до сільради, яка зрештою подала до суду. Таким чином ми бачимо, що ці тексти і документи допомагають. Якщо про проблему говорить і звертатися до уповноважених органів, які можуть юридично її вирішити, то можна досягти успішних результатів.Звісно, сільрада спочатку не хотіла бачити проблему, але після втручання екологічної інспекції передумала. Це дуже тішить.

- Ваша історія стала основою для документального фільму режисерки Таїсії Кутузової. Як ви вважаєте, чи вплинув цей фільм на обізнаність громадськості про проблеми корупції в малих населених пунктах?

- Цей фільм (йдеться про стрічку “Ти, бля, рота закрий”, що розповідає, як 15-річний Сергій Чагаров бореться з корупцією у рідному селі Гатне під Києвом.

Під час однієї із сесій сільради депутат, звинувачений Сергієм у корупції, нападає та публічно погрожує активісту, - прим. ред.) дуже популярний у кіноклубах громадської організації "Докудейз", я навіть бачив, що його дивляться прокурори під час навчання в тренінгових центрах, що особисто мене надзвичайно радує. Після цього фільму люди починають цікавитись питаннями громади, ставити запитання своїм депутатам...

- Після початку вашої активної діяльності в Гатному була створена громадська організація "Майбутнє Гатного". Які основні досягнення організації на сьогодні?

- Основним досягненням, я вважаю, стало те, що було сформовано групу самодостатніх доброчесних людей, які об'єдналися. Раніше вони не мали справ з політикою, але пішли на вибори з однієї команди, дали гарні пропозиції мешканцям. Ці активні люди просто хотіли кращого для свого села. Засновник громадської організації "Майбутнє  Гатного" є Олексій Загорський, який став депутатом сільради. Ця громадська організація відкрита до співпраці. Усі бажаючі можуть долучатися, щоб покращувати життя громади.

- У 2020 році ви вирішили балотуватися до Гатненської ОТГ. Яким був цей досвід?

- Я вирішив балотуватися, бо не хотів, щоб повторювались події, коли у громади забирають важливі цінні землі. Це було моєю ключовою мотивацією йти на вибори. На мою думку, це були найкращі вибори в історії Гатного, бо кандидатами в депутати стали самодостатні люди з чудовою освітою й великими досягненнями.

- А чого ви хотіли досягнути, що обіцяли виборцям?

- Прозорість, доброчесність, звітування. Але мені не вистачило голосів, як і багатьом іншим кандидатам. Депутатами сільради стали дві хороші людини: Олексій Загорський і Надія Майбогіна.

- Як ви оцінюєте співпрацю з місцевою владою у вирішенні екологічних проблем? Чи були випадки, коли ваші ініціативи знаходили підтримку або навпаки?

- Коли ситуація з парканом навколо озера повторилась, сільрада не хотіла бачити цю проблему і шукати можливості для вирішення ситуації щодо обмеження доступу до води. Якщо першого разу сільрада звернулась до суду, виграла справу, надала вказівку прибрати шлагбаум і паркан, то другого разу у сільраді спочатку говорили, що все добре і законно. А після втручання Державної екологічної інспекції України сільрада погодилась з тим, що було обмеження доступу до води і що паркан незаконний. Тож із труднощами, але сільрада співпрацювала у вирішенні екологічних проблем.

 - Які екологічні проблеми вас турбують зараз? Які кроки необхідно вжити для їх вирішення?

- Якщо їхати з Гатного у бік Крюківщини, там є велике озеро, навколо якого частину землі обнесено парканом з табличкою "Приватна територія", що охороняється собаками. Ні пройти, ні проїхати неможливо, але це прибережна захисна смуга. Мене ця ситуація дуже розгнівала, адже насправді та територія не є приватною, це власність українського народу. Ділянку захоплено незаконно. Вирішити цю ситуація може місцева рада Крюківщини, Державна екологічна інспекція України і прокуратура. Потрібно з'ясувати, хто захопив цю ділянку, направити вимогу про звільнення цієї ділянки, як це зробила сільська рада Гатного. Якщо ділянку не звільняють, місцева влада має самостійно звільнити ділянку, прибравши паркан. А якщо це питання не вирішується на рівні місцевої ради й екологічної інспекції, то прокуратура повинна подати відповідний позов, щоб довести незаконність захоплення ділянки і повернути її у попередній стан.

- Які ваші плани щодо подальшої діяльності в сфері екології на Київщині? Чи хотіли б реалізувати нові проєкти або ініціативи?

- Я б хотів досягти справедливості у справі про передачу 48 га землі під будівництво. Як я вже казав, цільове призначення земель водного фонду незаконно було змінено для житлового будівництва на підставі договору оренди землі. Незаконне заволодіння землями водного фонду порушують конституційні права людей. Загалом договір оренди є таким, який порушує публічний порядок, тому я збираюся звернутись у прокуратуру, щоб прокуратура подала до суду позов щодо визнання цього договору оренди нікчемним правочином, застосувала наслідки недійсності правочину, повернувши землі в попередній стан.

- Які методи або підходи, на вашу думку, є найбільш ефективними у боротьбі з корупцією, незаконними забудовами та екологічними порушеннями?

- Я думаю, що для боротьби з корупцією, незаконними забудовами й екологічними порушеннями має бути дослідження ситуації з правової точки зору, оприлюднення інформації про неї, об'єднання людей і підтримка хороших адвокатів, які б не за всі гроші світу могли довести наявність порушення.

- На завершення нашої розмови що б ви порадили мешканцям Київщини, які хочуть захистити свою громаду від екологічних загроз? З чого починати?

- Для уникнення екологічних загроз, потрібно, щоб у місцевій владі були гарні свідомі люди, які не допустять цієї загрози. Щоб захистити свою громаду, потрібно стежити за ситуацією у громаді, об'єднуватись з людьми, бо це дає силу, використовувати усі доступні можливості і найголовніше – знати свої права. На жаль, ситуація, коли забудовник обмежує доступ людям до водних об’єктів, дуже поширена в Україні. Є припущення, що такі ситуації виникають, коли люди не розуміють своїх прав.

- Дякую вам, Сергію, за нашу розмову і за те, що поділилися з нами своїм досвідом.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

об першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.