Сирні коники: карпатське мистецтво, аналогів якому немає у світі
Фахівці зауважують, що унікальне українське народне мистецтво - сирну пластику – варто запропонувати для включення до національного реєстру нематеріальної культурної спадщини України.
Для жителів Карпатського регіону ліплення фігурок – коників, баранчиків тощо із спеціальним чином підготовленого сиру уже тривалий час є і проявом творчості, й виготовленням оберегів, і непоганим заробітком. Нині такий народний промисел приваблює туристів, які приїжджають у Карпати. Мандрівники хочуть і побачити власне процес унікального ліплення, і придбати собі виріб як сувенір.
До того ж, як зауважують науковці, аналогів саме цьому мистецтву немає ніде у світі. Ось що розповіла на своїй Фейсбук-сторінці директор Вишгородського історико-культурного заповідника, кандидат історичних наук Влада Литовченко:
«Сирна пластика – оригінальний вид українського народного мистецтва, поширений у Карпатському регіоні. Традиція виготовлення іграшок з сиру сягає давніх часів, а про її витоки розповідає цікава легенда. Розповідають, що колись давно сидів ватаг на полонині. Готував пастухам вечерю, задумався і не помітив, як грудка сиру впала в казан з гарячою водою. Хлопець взяв ложку, витягнув той шматок сиру і здивувався: він став м’яким, тягучим. Потягнув його з одного боку, з іншого – так і коника виліпив. Спробував ще раз – знову вийшло. Відтоді й до самої осені вівчар ліпив коників, баранчиків та інші вироби – чимраз кращі. Як прийшла пора спускатися з полонини – мав цілу в’язку сирних виробів для своєї коханої. А згодом, одружившись, робив такі іграшки для своїх дітей. Цю пастушу забаву перейняли інші горяни і відтоді передають її від покоління до покоління. Для виготовлення іграшок використовують свіжий сир із коров’ячого чи овечого молока. Щоб його виготовити, в тепле молоко, додають спеціальну закваску «гляг» – загусле молоко зі шлунка молочного ягняти чи теляти. Тоді утворюється текучий і водночас в’язкий сир. Його треба покраяти на шматки та кинути в киплячу воду, одразу вихопити звідти і швидко зліпити фігурку. Зліплену іграшку кидають у розчин солі, аби матеріал закріпився. Від сольової концентрації і залежить стійкість фігурки. Іграшки з сиру зберігають свою давню символіку, залишаються культово-магічним атрибутом, оберегом. Без сирних фігурок не обходиться жодне свято: вони є стравою на весільному столі та на день народження, вони – звичний атрибут храмового свята. На Великдень великого, гарно виробленого коника кладуть у святковий кошик, а сирних баранчиків роздають за померлих родичів «на простибіг». Також обдаровують іграшками з сиру дітей – колядників чи посівальників», зазначає Влада Литовченко.
Також вона зауважує, що мистецтво сирної пластики є яскравим зразком нематеріальної культурної спадщини України і, на мою думку, має бути запропоноване для включення до національного реєстру нематеріальної культурної спадщини України.
Адже йдеться про захист унікальних технологій, що збереглися із давнини в Україні.
Як зауважує ресурс sadyba,хоч сирні вироби поширені й у гірських районах сусідніх країн – Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії – та виготовлення і декоративне оздоблення сирної пластики в цих країнах відрізняється від української. «Спільним для сирної пластики є її культове походження. У слов’ян був поширений культ тварин, тому відтворення коней, баранчиків – це по суті релікти їх архаїчних, світоглядних уявлень і вірувань», ідеться у повідомленні.
Нині іграшки з сиру виготовляють в окремих селах Карпат – Косівського та Верховинського районів. З часом змінилися й деякі традиції. «У давнину «баранчики», «колачики» з овечого сиру ліпили лише чоловіки-пастухи, що випасали овець на полонині в Карпатах, як обереги та обрядові фігурки, зазначає korali.info. Поступово виготовлення іграшок із сиру переходило у сферу жіночих занять і тепер це виключно жіноча справа. Значно ускладнилася в хатніх умовах і технологія одержання сиру. А сир з коров’ячого молока виявився більш придатним матеріалом для створення іграшок різного характеру».
Фото з відкритих інтернет-ресурсів