Роман Ващук про проблеми і переваги веденя бізнесу в Україні і закордоном (ВІДЕО)
Повномасштабне вторгнення змусило багатьох підприємців релокувати свій бізнес за кордон, але водночас це дало можливість для них вийти на європейський ринок, а часом і завантажити виробничі потужності в Україні. Це створює передумови для розвитку українського бізнесу та швидшого зростання України після закінчення бойових дій, – вважає Роман Ващук, бізнес-омбудсмен в Україні.
Чому український бізнес їде за кордон? Де умови для розвитку підприємництва сприятливіші? Як Україна має співпрацювати з українськими бізнесменами за кордоном?
На ці та інші питання Роман Ващук відповідає у проєкті громадської ініціативи "Голка" – "Мости України".
Український бізнес через повномасштабне вторгнення релокувався за кордон. Окрім війни, серед причин бізнесмени називали труднощі із поверненням ПДВ, перевірки, корупцію на митниці тощо. Це ті старі проблеми, які не вирішуються роками. Яка зараз ситуація?
Я б так зовсім трагічно до цього не ставився, бо у багатьох випадках бізнес не релокується повністю, а створює ще одну платформу, на якій може діяти. Наприклад, група "Біосфера" – виробники кухонних предметів "Фрекен Бок" й інших товарів – викупила збанкрутілу австрійську фірму і їхній завод у Румунії, але й далі працюють в Україні. Крім того, якщо ви виробляєте товари дитячої, жіночої гігієни, а 30-40% ваших клієнтів виїхали фізично з України, ви маєте за ними піти. З розмов з паном Здесенком (власник "Біосфери" – ред.) для них це була виграшна стратегія. Це тепер допомагає завантажувати їхні заводи в Україні, які виробляють вже і для центральноєвропейського ринку.
Або фірма "Кормотех" (виробник кормів для домашніх тварин – ред.) мають заводи вже не тільки в Україні, а й будує другий завод в Литві. Знову-таки, стоїть на двох ногах. Так що повномасштабне вторгнення прискорило процес глобалізації та європеїзації.
Також компанії, які мають юридичну особу в країнах ЄС, легше отримують фінансування. Банки готові радше позичати фірмі, зареєстрованій в стабільному, не воєнному середовищі. Але ви маєте рацію у тому, що для таких фірм легше розвинути своє виробництво за кордоном, ніж Україні, де є регуляторні, податкові й інші проблеми.
Ви наводите приклади великих українських компаній. Напевно, за кордон їде більше малого і середнього бізнесу.
Так. І вони дізнаються, як у Польщі, що для мікробізнесу і всіх маленьких фірм умови в Україні під багатьма кутами кращі, ніж за кордоном. Для ФОПів дуже спрощена звітність, наприклад. В Україні криза наступає з моменту, як ви переходите з внутрішніх преференційних систем на загальну систему. Є проблема скляної стелі: ви б’єтеся у неї головою, коли пробуєте зростати. Дехто у такій ситуації дійсно бачить тепер свою можливість легше зробити це за кордоном, ніж в Україні.
Часто ставлять питання: чи готовий український бізнес діяти на європейському ринку? Компаніям, які вже підготувалися і оптимізували своє виробництво, чи навіть експорт на європейський ринок, легше працювати на ньому, ніж українському. Бо там правила встановлені.
Так вони складні, їх треба вивчити і дотримуватися, але вони залишаються стабільними з року у рік. Або якщо буде якась зміна, то вас попередять за 2-3 роки.
В Україні закони можуть прийматися під кінець грудня і вступають вже з нового року. Або інколи одразу. Так що навіть при спробах щось покращити часом бізнес мені каже:
"Хай би вже було як є, тільки б не міняли".
Бо постійні зміни дезорієнтують, а через це люди хочуть опинитися у стабільному середовищі, де вони можуть планувати на рік-два.
От власне, ця часто непередбачуваність в Україні і є для багатьох наших бізнесменів тригером для відкриття бізнесу у більш стабільному закордонні. Що ми маємо зробити, аби змінити цю тенденцію?
Треба по-серйозному взятися за євроінтеграцію: не тільки приймати закони, а втілювати їх в життя. Україна вже прийняла дуже правильні євроінтеграційні закони, але з імплементацією слабо. І цікаво, якщо у київських коридорах влади нагадувати про втілення їх законів в життя, що є омбудсменським обов'язком, можна почути:
"Пане Романе, не будьмо романтиками, це рожеві поні, що ви тут говорите? Ну є ж реалії. Життя таке".
Таке ставлення якраз призводить до тих вражень людей, які роблять бізнес в інших країнах, де серйозніше до цього ставляться. Україна не може дозволити собі серйозно ставитися до власного законодавства.
Яке саме законодавство ви маєте на увазі?
Різне. Тут є парадокс. З одного боку, Україна є надзвичайно зарегульована держава із дуже формалістською юридичною системою. Десь кома не там поставлена і вже виникають проблеми. Мені дзвонила недавно фірма, у якої в перекладі угоди з ЄС в оригінальній англійській версії є "or", тобто "або". В українській версії було "або", але його замінили на кому і вже вся бізнес-модель виробництва текстилю на Західній Україні готова завалитися. Бо митниця каже:
"Вибачте, поки було "або", то ще проходило з преференціями".
А зараз плюс 8% – і вартість виробництва раптом стає нерентабельним. Так що цей формалізм, де люди не шукають суть, а перестраховуються, бо думають, що хтось з Києва запитає, чому вони поблажливо поставилися до підприємства. Тут якраз боротьба із корупцією перетворюється у свою протилежність. Люди бояться приймати тверезі прихильні до бізнесу рішення.
Для більшості підприємців корупція – пріоритетна проблема в Україні після збройної агресії Росії. Про це свідчать результати дослідження Національного агентства з питань запобігання корупції. Це є поганим сигналом для потенційних інвесторів. Як ми можемо у таких реаліях і з таким іміджем України на Заході, у тому числі серед своїх же підприємців, заохочувати інвестувати в Україну?
Це буде звучати неоригінально, але рішення знаходиться дуже часто у цифровізації процесів, тобто там, де ліквідується прямий особистий зв'язок. В якійсь мірі так було з ПДВ на деяких етапах існування системи.
Але є факт, що алгоритм пишуть люди. І система може працювати більше автоматично, або її можна так підкрутити, що раптом вона запрацює інакше. І тоді вже потрібно особисто приходити і домовлятися. Тому ми в наших рекомендаціях наполягаємо на тому, щоб процеси у фіскальних органах по-справжньому автоматизували і не було задньої хвіртки, щоб розв'язати те, що наробив неправильно налаштований алгоритм.
Потрібно міняти не імідж, а реальність. Українців, які виїхали за кордон, жодними брошурками чи презентаціями не переконаєш. Вони знають із щоденного спілкування з родиною, зі знайомими, з колишніми бізнес-колегами, як є насправді.
Це не значить, що в Україні не можна заробляти гроші легітимно. 90% великого іноземного бізнесу, об'єднаного в Американській торгівельній палаті чи Європейській бізнес-асоціації, залишилося і далі працює в Україні.
Я був на одній виробничій компанії у Західній Україні. Вони є частиною міжнародної групи, які мають в Центральній і Західній Європі свої фабрики. Я їх запитав, де юридичного і бухгалтерського персоналу більше? Так от в Україні у два-три рази більше. Великий бізнес може це дозволити. В Україні ти можеш працювати, заробляти, але мусиш мати "церберів", які будуть відбиватися, щойно органи починають чіплятися. А відбитися можна. І тут є велика зміна: до 2014 року якщо фіскальні органи хотіли дотиснути якусь фірму, то за ними стояв підконтрольний суд, який відповідно вирішував. Зараз за нашими кейсами бачимо, що держава програє у 55-95% судів у податкових і митних справах. Тобто бізнес, який готовий судитися півтора року, з великою ймовірністю відіб'є свої кошти.
Тобто бізнесмен може себе відчувати захищеним в українських судах?
Більше, ніж раніше. Але навіщо проходити цих два роки мук, якщо можна одразу прийняти правильне рішення. Ми мали ряд таких кейсів, коли за дуже дрібні помилки штрафували фірми на два мільйони гривень.
Скажімо, ви – компанія, яка має кілька фургонів і склад пального, зареєстрованого умовно на вул. Тихого 41А. А в якомусь одному документі написано 41. І це вже штраф на мільйон гривень за приховування підакцизного складу, бо за адресою 41 його нема.
Я говорив людям, які керують цими системами, що це абсурдно. Можна просто подзвонити власникам і сказати, що бракує букви А. А вони відповідають – це перший крок до корупції. Ми – державні службовці і це дискреція, тобто загроза для нас. Ми розуміємо, що суд скасує штраф. Але держава витратила час і гроші, суди завантажені, фірма витратила на адвокатів.
Всі при ділі. Тобто, українська система має трохи звихнену внутрішню логіку. Ми будемо формалістами, знаючи, що з того нічого не вийде, але ми то все прокрутимо, поки там хтось не домовиться.
Наша організація Рада Бізнесу є такою собі альтернативою до корупції. Якщо бізнес відчуває, що вас неправильно потрактували, приходите до нас, і ми через адміністративні провадження сверлимо мізки держоргану. У 64% випадків рішення ухвалюються на користь підприємства.
Які проєкти чи ініціативи може навести Україна, щоб показати себе країною для серйозних і безпечних інвестицій?
Є велика деревообробна фірма "Кроноспан" у Рівному з австрійськими інвестиціями: 400 млн євро, 40 гектарів завод. Їм донарахували кілька мільярдів податків, бо вважали, що їхні позики від материнської компанії були неринковими. Наш інспектор, довів протилежне і все скасували. Компанія ефективно працює.
Ви наводите приклади компаній, у яких були якісь проблеми.
Я не спілкуюся з компаніями, в яких проблем немає. Ми – організація, яка розв'язує проблеми. Але не треба створювати ілюзії, що ніде у світі ніхто проблем не має, а тільки в Україні вони трапляються.
Приклад, який я навожу для іноземців, – мережа "Аврора", яка за час повномасштабної війни майже втричі зросла, збудувала два великі дистрибуційні центри. А тепер вийшла на румунський ринок, тобто на ринок ЄС, включно із товарами українських виробників. Я питав засновників про справи у Румунії, вони говорять, що все повільно, на папері, диджиталізації нема. І додають, що в Україні все ж таки є оптимізовані підходи, тобто вони оптимізують внутрішні процеси, а не відносини з державою.
На жаль, за 30 років багато звикли структурувати себе, оптимізують податки на межі і поза межею закону. Як от ФОПи. Я був у Карпатах, де у готелях може бути ситуація, що у басейні оплата за рушник – один ФОП, бар – інший, ресторан – третій. Люди стараються більше грошей заробити. Якщо дотримуватися закону, то тоді ви мусите оптимізувати внутрішні процеси – логістику, організацію праці. Це змушує фірми ставати кращими. А фіскальна оптимізація, навпаки, розхолоджує.
Український бізнес за кордоном – це комерційна присутність України у світі
Зазвичай держава сприймає бізнес, відкритий українцями за кордоном, як тих, хто платить податки там, а значить зиску для України не буде. Яку користь для України вони можуть принести? Чи маємо ми у разі потреби захищати українських бізнесменів за кордоном?
Посольства України мають серед іншого звертати на це увагу. Думаю, що вони не звикли, бо не було такої присутності. Треба до цього адаптуватися.
А вони якраз можуть бути, як от "Аврора" й інші це показують, конвейєрами української продукції за кордоном. В Україні у "Новусі" можна знайти непропорційно багато литовських товарів. А в українських фірмах за кордоном непропорційно багато українських товарів. Вони – це комерційна присутність України за кордоном.
От "Галя Балувана" під своєю назвою Multi Сook дуже активно розвивається за кордоном, відкривають філіали і в Канаді. Це модель свіжозаморожених виробів ручної ліпки, якої не існує на тих ринках, нова ніша. Через це є також підтримка на мікрорівні, бо це все люди, які ще близько пов'язані з Україною. Вони замовляють інгредієнти, жертвують на ЗСУ чи на гуманітарні цілі. Це ціла екосистема, до якої треба дбайливо ставитися і їй не можна диктувати. Думаю, що Міністерству національної єдності варто будувати містки між Україною і найсвіжішими хвилями мігрантів.
А як вони можуть залучати ці бізнеси, які часто себе ідентифікують як українські? Це, по суті, бізнес-амбасадорство. Крім того, українці створили багато бізнес-організацій за кордоном і знають, як робити бізнес в Європі, США, Канаді. Чим вони можуть бути корисні? Може, їх варто залучати до якихось меценатських проєктів, наприклад "відбудуй школу у своєму місті в Україні"?
Були також ще ідеї – випускати локальні облігації. Скажімо, я – виходець з Хмільника. Хмільник хоче оновити школу, випускає облігації. Ви купуєте – вони будують. Це вимагає певного рівня довіри, але цю довіру легше вибудувати на локальному рівні, ніж на національному. Так що тут треба делікатно, бо люди не хочуть, щоб їм диктували. Потрібні партнерські відносини.
А ви бачите інтерес з боку діаспори Канади і США, яка інвестувала після оголошення незалежності України, вкладатися зараз, вже знаючи про всі виклики перед бізнесом?
Чесно кажучи, ні. Бо люди попеклися. Люди цих давніших діаспор наївно приїхали у буремні 90-ті, але вони не знали тоді, що 90-ті – буремні. Негативні речі люди пам'ятають. Ті люди говорять, що «я готовий жертвувати на Україну, розуміючи, що я тих грошей ніколи знову не побачу. Нехай підуть на добродійну ціль, ніж інвестувати».
Тут потрібно покладатися на новіші хвилі, які краще розуміють і пам'ятають українські реалії. А також на великі міжнародні компанії, які на підставі об'єктивного аналізу ситуації вирішать, що вони мають сюди прийти. У випадку Канади, це інфраструктурні компанії, компанії ядерного сектору, які тепер стали головними постачальниками "Енергоатому", урану. Для них це – багатомільярдний бізнес.
Але з цього досвіду 90-х можна зробити висновок: якщо йдеться про період відновлення, то ми маємо тільки одну нагоду зробити позитивне враження на людей. Якщо воно буде протилежне, то потім можете пояснювати скільки хочете, але враження вже ви не зміните.
У Міністерстві національної єдності говорять, що задача повертати не тільки воєнних мігрантів, а заохочувати повертатися й діаспору. Поїдуть в Україну?
Стотисячними масами – ні. Але є такі поодинокі випадки. Це значить, що міграційна служба має спрощувати процедури для цього. Я у січні 2022 року розпочав роботу на посаді бізнес-омбудсмена, а свою посвідку про тимчасове перебування в Україні отримав у кінці 2023 року. Майже два роки минуло. Ніхто не міг вирішити, що зі мною робити: міністерство писало одне другому і так далі. Так ви масове повернення не організуєте.
Як ви оцінюєте бізнес-клімат в Україні, як людина, яка працювала послом Канади в Україні, а зараз заглибилися у бізнес-середовище і державні процедури, пов’язані з ним?
Я загалом – оптиміст. І кожен підприємець по своїй суті є оптимістом, інакше він би ніколи не розпочав свою справу. Це люди та їхні фірми у повномасштабну війну показують стійкість і адаптивність. Якраз ці риси українців, випробуваних тут війною, але й ті, хто виїхав за кордон, створюють передумови для певного ривка українського бізнесу вперед. Думаю, що якраз це ставання на другу європейську чи глобалізовану ногу, можна буде монетизувати і використати для кращого, швидшого зростання України уже після закінчення бойових дій.
Ми навіть тепер бачимо, що є такі можливості. Попри те, що я щодня працюю з проблемами, але ми на дві третини розв'язуємо їх успішно. Це не глуха стіна, де ти нічого вирішити не можеш.
Так, є великі виклики. Так, держава мусить навчитися працювати гнучко зі зрозумінням своїх громадян, для зацікавлених громадян інших держав. Підприємницьке середовище живе і воно, думаю, приведе Україну до успіхів у майбутньому.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.