Підміна понять: на Бориспільщині видали альманах із назвою гори, яка потопає у смітті

Днями  жителі села Головурів відзначали 90-річчя своєї малої батьківщини. Подарунком до Дня народження  села став  літературно-мистецький , краєзнавчий альманах «Скарби Писарської гори». Про цю дивовижну подію повідомляє "Бориспільська районна рада". Тобто книгу назвали на честь пагорба, який знаходиться на межі сіл Вороньків та Головурів. Ось, що про це пише ресурс "Україна - історія великого народу". "На захід від села на півдорозі до Воронькова знаходиться одна з найвищих точок Бориспільського району – Писарська гора. Вона має висоту 131 м над рівнем моря. З покоління в покоління про гору передавалися легенди, що приписували її виникнення часам козаччини. Побутували навіть перекази, ніби тут був похований Богдан Хмельницький". Але всі ці прекрасні легенди закидали горою сміття місцеві мешканці. Адже підніжжя найвищої географічної точки нашого району — Писарської гори, є одним з найбільших звалищ побутових відходів Бориспільщини. Незрозуміло чому головурівці, які пишаються славетною горою дозволили так принизити її козацьке минуле. Також виглядає досить дивно й те, що місцеві поети знаючи про екологічну катастрофу легендарного пагорба продовжують презентувати Писарську Гору, як зразок культурної спадчини району. Підтримав ідею народження унікального видання   Микола Чуй, Головурівський сільський голова, головним редактором і упорядником книги є  Володимир Литвин, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки краєзнавців України . До речі, лише за цей ювілейний рік( 7 жовтня Володимир Миколайович  буде відзначати своє 60-річчя)це вже 12-й доробок  талановитого головурівця. Матеріали, вміщені в альманасі, стосуються сіл Головурова, Кийлова, Рудякова, Гусинців, тобто того регіону,  який належить до Головурівської сільської ради. Дивно, адже територія на якій розміщувалося село Гусинці належить до території Сошниківської сільської ради, а не Головурівської. Адже багато нинішніх головурівців колись були рудяківцями або ж гусинчами - села опинились на дні  Канівського моря, а головурівська земля прихистила людей і стала другою батьківщиною. «Коли я, як  упорядник, заглибився в матеріал, аби укласти таку книгу, що містить поезію, прозу, публіцистику, наукові та краєзнавчі дослідження, фото, то побачив який могутній, творчий потенціал живе в нашому народі, нашому селі. Кожен українець має заявити про те, що ми були, є і завжди будемо.  А нам залишається виконати заповіт великого Тараса Шевченка, який писав: Прочитайте знову/ Тую славу. Та читайте/Од слова до слова,/Не минайте ані титли,/Ніже тії коми… Адже таким чином ми можемо повернути генетичну пам’ять, де є місце гордості, гідності, патріотизму і любові до рідної землі», - мовить В. Литвин. "Місце гордості, гідності, любові до рідної землі", - не зрозуміло у якій саме купі сміття В. Литвин побачив усі вище перераховані емоції? Ця ситуація нагадує, як нещодавно у сусідньому селі Вороньків пафосно представили книгу із назвою "Рушники долі". У ній  віршами оспівується річка Іква, яка протікає центром села. Така вона славетна і стародавня, так її люблять і поважають у селі, що аж бояться потурбувати її святість та почистити від різноманітного сміття, яке роками дарували історичній водоймі місцеві жителі. От такі щирі поети проживають на Бориспільщині, не дають забувати нащадкам славетні місця. Видають книги, оспівують віршами, закидають сміттям.