Олексій Болдирєв: Велика дискусія щодо місця Павлова в історії Києва

У Київській міській лікарні прибрали пам'ятник фізіологу Івану Павлову. Постать науковця зустрічала відвідувачів лікарні одразу за воротами. Одразу громадськість розділилася на захисників "пам'ятника Нобелівському лауреату" та на противників "росіянина, який експериментував на дітях".

Іван Павлов, безумовно, зробив великий внесок до світової фізіології, відмічений Нобелівською премією, а також у становлення фізіології в Російській імперії. У його лабораторії стажувалися кілька сотень учених з усієї імперії та з-за її меж, багато з яких поверталися додому, а також очолювали кафедри й лабораторії. Десь три десятки цих вчених мали певний зв'язок з Україною. Таким чином, багато фізіологів та інших біомедичних спеціалістів XX століття були учнями та ученицями Павлова або його учнів. Чимало сучасних науковців можуть прослідкувати свою наукову "генеалогію" до Івана Павлова за допомогою.

Я часто розповідаю студентам свою "генеалогію", підкреслюючи, який тонкий шар носіїв наукового знання існував на наших землях. У цій короткій генеалогії (5-6 предків, до того всі інші -- далекі іноземці) є Іван Сєченов та Миколай Введенський, але нема Павлова. Те саме можна побачити й у багатьох фізіологів та нейробіологів в Україні. Так сталося, що великими фігурами в нас були учні Сєченова та Введенського.

Утім є кілька відомих учнів Павлова, які працювали в Україні. Найвідомішим є кардіолог Микола Стражеско, який захистив дисертацію в лабораторії Павлова. У Павлова працював завідувач кафедри фізіології Київського університету та Київського медичного інституту Василь Чаговець - під його керівництвом Володимир Правдич-Немінський зареєстрував першу ЕЕГ (хоча починав свої дослідження Чаговець у відомого фізіолога Іване Тархнішвілі, який конфліктував з Павловим). У 1920-ті роки Павлов відправив до Харкова свого улюбленого учня Георгія Фольборта. Після Другої світової Фольборт керував кафедрою Київського медінституту та відділом Інституту фізіології АН УРСР. Короткий час в Одесі працював Борис Бабкін, ще один "павловець" Згадують серед учнів Павлова й біохіміка Олександра Палладіна, утім з ним той робив лише перші роботи.

Отже, певний зв'язок з Україною Павлов мав, хоч і віддалений. Повертаючись до пам'ятника, слід згадати про причини його появи. Пам'ятників, насправді три. Другий встановлений 1951 року в міській психіатричній лікарні. Третій -- у київському військовому шпиталі. Усі, імовірно, одного періоду, святкувань 100-річчя Павлова 1949 року.

1950 року в Москві відбулася "павловська сесія". За зразком сумнозвісної "мічурінської сесії" 1948 року, де Трохим Лисенко громив своїх опонентів, Сталін доручив розправитися з учнем Павлова Леоном Орбелі. Обставлено це було так, що "справжні" учні Павлова громлять "відщепенців".

Після московської сесії почали готувати й київську. "Справжніми" учнями призначили Георгія Фольборта й Олександра Палладіна. Оскільки інших учнів практично не було, ворогами вирішили оголосити мертвого Олександра Богомольця, його інститути й послідовників: онколога Ростислава Кавецького, ендокринолога Василя Комісаренка, геронтолога Миколу Горєва тощо. Ну, і ще всіх, хто під руку попався.

Попався, до речі, і справжній учень Павлова - терапевт Макс Губергріц. Єврей з Сумщини був чи не останній, хто читав лекції в медінституті українською. Уже тоді, коли це було просто смертельно небезпечним. І після того. Дочка Кавецького Наталія Мазепа питала його: Макс Моїсейович, а де Ви так добре вивчили українську? Він сміявся: у дитинстві я не знав російської, спілкувався тільки їдиш та українською. Губергріц помер 1951, у розпал подій. Напередодні сесії, у травні 1950 не витримало серце учня Богомольця Євгенія Татаринова. Дісталося й учню Введенського з моєї генеалогії - Данилу Воронцову. Серед звинувачувачів спочатку був психіатр Віктор Протопопов - а потім московські організатори сесії атакували і його лабораторію.

У результаті нікого не розстріляли, і навіть не арештували. Це дозволило одній дослідниці заявити, ніби "павловська сесія" відбулася в Києві спокійно і формально. Натомість документи, листи та спогади очевидців показують протилежне. Страшний пресинг здійснювався на десятки вчених упродовж 4 років. І все це іменем Павлова.

Для закріплення ефекту, вочевидь, поставили й пам'ятники. За спогадами Мазепи-Кавецької, учням Богомольця після того було огидно прогулюватися парком Богомольця, де вони жили майже 20 років, та заходити до Інституту фізіології. Уявляю, як їх "радував" пам'ятник Павлову в 300 метрах звідти. Другий пам'ятник, у Київській психіатричній лікарні, імовірно, мав нагадувати Протопопову, Хільченку та іншим "ворогам" з експериментальної психіатрії їхнє місце.

Щодо закидів Івану Павлову про експерименти над дітьми, то тема ця сумнівна. Насправді, джерела приписують ці експерименти Миколі Красногорському, одному з тих сотень учнів Павлова. У той час колишній аспірант був уже професором та діяв за власними уявленнями про наукову етику. Не можу однозначно сказати, наскільки Павлову би це сподобалося -- я детально не вивчав біографію через його обмежений вплив на фізіологію в Україні -- але з того, що я знаю, навряд чи.

Повертаючись до скульптури. Пам'ятник, звісно, є імперським спадком, насильництвом над киянами свого часу, сумнівів нема. Прибрали, то й добре, на мій погляд. (Мені більше шкода вулиці Сєченова, медика київського гарнізона та професора Одеського університета, адже саме його наукові нащадки через Введенського зробили українську нейрофізіологію відомою в світі. Але не на батьківщині.) Добре й те, що зберегли. Можливо, колись після перемоги нас трохи попустить щодо всього російського, і можна буде знову спокійно дивитися на видатного вченого, який точно ставив діагноз російському народу та його політичним режимам. Десь поміж пам'ятниками нобелівському лауреату Чарлзу Шеррінгтону, який знайшов нейронну основу тих самих рефлексів, фізіологу Карлу Людвігу, у лабораторії якого навчалися понад десяток вихідців з України, та Данилу Воронцову, справжньому засновнику української нейрофізіологічної школи.

Першоджерело за посиланням.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією медіа "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.