"Моя професійність в юриспруденції дає мені можливість реалізувати себе в політиці". Інтерв’ю із Заслуженим юристом України, адвокатом, правозахисником, депутатом Київоблради Романом Титикалом

Використовувати депутатські повноваження, займаючись справами, що приносять реальні зміни і користь суспільству. Порушувати найважливіші питання, поєднувати професіоналізм з активною громадянською позицією. Доводити на практиці, що право здатне служити інтересам громади. Усе це про Романа Титикала – Заслуженого юриста України, адвоката, правозахисника та депутата Київоблради, який не боїться відповідальності та завжди стає на захист справедливості. Його діяльність – це не просто адвокатська практика, а справжня боротьба за права людей, чесні закони та прозору систему. Резонансна справа Василя Стуса і Віктора Медведчука, підготовлене рішення про перехід парафій УПЦ московського патріархату до Православної церкви України, понад 100 створених об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на Київщині – як до цього дотичний Роман Титикало, він розповів в інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд".

Частина перша ексклюзивного інтерв’ю.

На юридичній стежці

- Романе, розкажіть про себе, свою родину. Звідки ви родом?

- Я адвокат, правозахисник, партнер юридичної компанії "Moris", а також є депутатом Київської обласної ради. Зараз очолюю постійну комісію з питань екології (постійна комісія з питань екології, природокористування, мисливства, водних ресурсів, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інших надзвичайних ситуацій, - прим. ред.).

Я народився в Києві в 1982 році. Одружений, маю двох дітей. Більше 20 років займаюсь юриспруденцією, а з 2015 року –  депутатською діяльністю. Був обраний депутатом Київської обласної ради попереднього скликання. Очолював постійну комісію з питань регламенту і депутатської діяльності (постійна комісія з питань регламенту, депутатської діяльності, законності, правопорядку, взаємодії з правоохоронними органами та запобіганню корупції, - прим. ред.), потім частково деякий час був головою постійної комісії з питань комунальної власності (постійна комісія з питань управління комунальною власністю, приватизації, житлово-комунального господарства та впровадження енергозберігаючих технологій, - прим. ред.). У 2020 році я знову став депутатом Київської обласної ради. Колеги мене обрали головою екологічної комісії. Моя діяльність ділиться на дві частини. Юриспруденцією я заробляю собі на хліб, а ось моя громадська і депутатська діяльність пов'язана передусім із захистом довкілля.

- Як починався ваш шлях у юридичній сфері?

- Закінчивши дев’ять класів, я зрозумів, що хочу бути юристом. Чому? Тому що з предметів мені подобались історія і право. Оскільки історією на хліб не заробиш, я вирішив зробити її своїм захопленням, хобі, а професійно піти в юриспруденцію. Так я вступив у коледж, закінчивши який отримав ступінь молодшого спеціаліста. Далі вступив на заочну форму навчання до Київського національного університету внутрішніх справ України і почав шукати роботу юристом. Тоді, на початку 2000 років, усі, надивившись американських фільмів, хотіли бути юристами й бухгалтерами, тож конкуренція була доволі велика.

Першу свою роботу в юридичній сфері я знайшов за оголошенням. У виконавчу службу Дарницького району Києва набирали держпрацівників. Я пішов на неоплачуване стажування, через пів року пройшов конкурс і попрацював там усього місяць, оскільки мені запропонували посаду головного спеціаліста в казначейській службі міста Києва. Так я перевівся з виконавчої служби в казначейство, де пропрацював юристом півтора року, представляючи інтереси держави в особі казначейства в судах. Мене помітили і запропонували роботу в акціонерній компанії "Укрресурси", де я за три роки доріс від головного спеціаліста до начальника юридичного управління.

- Що мотивувало вас стати адвокатом?

- Обравши юридичну професію, я почав розвиватися в цьому напрямку. Мені подобається виступати, розбиратися в деталях, доносити свою думку й позицію. Я зрозумів, що це моє. Тому у 2007 році, склавши іспит, я став адвокатом, отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Тоді ж влаштувався в будівельну компанію "Контакт інвест", де працював близько чотирьох років заступником директора з юридичних питань, поєднуючи свою адвокатську діяльність із супроводженням бізнесу. Цей напрямок призвів до того, що мене в значній мірі зацікавило питання будівництва, права на нерухомість, землю, речових прав тощо.

- Що мотивує вас щодня працювати у таких складних сферах, як право та політика?

- Чесно кажучи, я переконаний в тому, що людина має отримувати задоволення від того, що вона робить, інакше їй буде важко працювати, станеться вигорання чи певні труднощі. Я отримую задоволення від того, чим займаюсь, намагаючись обирати ті проєкти, які мені приносять професійну цікавість. Мені подобається перемагати у справах і досягати з колегами певних результатів. Зараз у мене чимало досягнень у сфері створення об'єктів природно-заповідного фонду. Саме успіхи мотивують продовжувати свою діяльність.

- Як поєднуєте професію адвоката і політика?

- Я намагаюсь їх максимально поєднувати з точки зору синергії, займаючись корисними для суспільства питаннями pro bono (pro bono – надання професійних послуг добровільно і безкоштовно для користі громади, - прим. ред.): боротьбою за зелені зони в Києві та області, скасуванням певних детальних планів територій, які передбачають забудову у громадах, зокрема в Боярці, Святопетрівському тощо.

Окрім того, я як учасник Майдану впродовж багатьох років захищав потерпілих від розстрілів на Майдані в кримінальних справах. Як на мене, моя професійність в юриспруденції дає мені можливість реалізувати себе в політиці. Я розумію, що не можна врятувати всіх людей, надаючи безоплатну допомогу. Тому я намагаюсь свій час приділяти таким стратегічним справам, де можна досягти конкретних результатів, які будуть приносити користь не одній людині, а конкретній громаді чи суспільству в цілому.

- Ким бачите себе поза професійною діяльністю? Як проводите свій вільний час?

- Звісно, я проводжу вільний час із родиною. Хочеться приділити увагу дітям. Час іде, діти ростуть, і можна не встигнути побачити прекрасних моментів їхнього зростання.

Захоплень у мене багато. Я цікавлюсь риболовлею, шахами, генеалогією, зокрема у мене є дослідження власного роду до 1732 року.

Я навіть нещодавно написав і опублікував книжку про рід Титикала, встановивши, що мої предки були козаками Ічнянської сотні Прилуцького полку (Титикало Р. С. Козацький рід Титикало: іст.-генеал. дослідж. — Львів: Панорама, 2022, - прим. ред.)

Адвокатська діяльність: від бюро до резонансних справ

- У 2017 році ви заснували Адвокатське бюро "Титикало і партнери". Що стало мотивацією для його створення?

- Так, я його створив у 2017 році, а перед війною, у 2021 році, об'єднався з юридичною компанією "Moris", в якій зараз я є партнером, керуючи практикою "Нерухомість".

У 2007 року я починав сам працювати, але з часом зрозумів, що потрібно залучати молодших юристів, помічників, оскільки людей, які потребують допомоги, стає більше, тому слід масштабуватися. Моє адвокатське бюро мало визнання на різних юридичних рейтингах, але команда із семи адвокатів не в змозі брати великі проєкти. Зокрема, якщо клієнт хоче купити завод, то ми з колективом не зможемо закрити всі питання щодо податків, антимонопольних поглинань тощо. Я вирішив шукати партнерів. Так, у 2021 році я об'єднався з колегами в юридичній компанії "Moris", що входить у ТОП-10 кращих українських юридичних фірм. Як кажуть, гуртом і батька легше бити.

- Які головні цінності вашої адвокатської діяльності?

- Основні цінності моєї адвокатської діяльності – це моральність, етичність й українська позиція. Ми не можемо супроводжувати представників країни-агресора чи інших негідників, які шкодять Україні як державі. Також я роблю акцент на професійності та якості надання послуг.

- На які категорії справ ви переважно орієнтуєтесь у своїй роботі? Які найпоширеніші звернення від людей?

- Загалом я орієнтуюсь на справи, пов'язані з нерухомістю, поділом майна, крадіжками, супроводом забудовників у питаннях взаємодії з державними органами, а також на справи щодо земельних питань.

Щодо поширеності звернень важко сказати. Зараз люди багато звертаються з питань бронювання на фірмах і віднесення до критичної інфраструктури. В інший період, коли відбувається будівельний бум, багато звернень стосуються супроводу придбання нерухомості. Коли починають зупиняти будівництво у періоди криз, виникає багато спорів із забудовниками. Іноді звернення стосуються поділу майна між подружжям у випадку розлучення.

- Як за останні три роки змінилися виклики у сфері права?

- Викликів у системі права є багато, як на мене. З одного боку, величезний виклик стосується правоохоронної діяльності. Нині чимало нарікань стосується безладу у правоохоронних органах, які відбуваються в різних сферах діяльності: це і "наїзди" на бізнес, і різні кримінальні справи… Виходить, що в умовах війни люди не можуть активно боротися з цими діями шляхом виходу на Майдан. У мене відчуття, що Україна набуває рис тоталітарної держави через наявність репресивного апарату, який вибірково застосовує законодавство до певних осіб, щоб або гроші заробити, або усунути того, хто не є корисним. Так, нещодавно затримали генералів, яких звинувачують у халатності. Але з юридичної точки зору халатність можна приписати будь-кому. Я бачу якість цих кримінальних справ. Часто це просто відбувається задля суспільної потреби, щоб когось показово наказати, наприклад, як було з працівниками МСЕКів. Я не кажу, що там немає певних негативних моментів, але все одно видно багато популізму. Як на мене, це найбільший виклик в юриспруденції.  

Одним із повсякденних викликів в юриспруденції є недостатність суддів в Україні. Нових суддів не призначають. Суди недоукомплектовані. Це призводить до того, що справи слухаються роками. Люди не можуть добитися нарахування пенсії чи виплат. Окружний адміністративний суд на Київщині ліквідували. Зараз є лише Київський окружний адміністративний суд, в якому справи лежать роками просто в коридорах. Ніхто на це не зважає і нічого не робить. У мене є справи, які по п’ять років лежать у суді і взагалі не просуваються. Відсутність можливості у людини домогтися будь-якого рішення в своїй справі – це гвалтування правосуддя у правовій державі.

Зараз також чимало нарікань на систему управління в адвокатурі, яка потребує реформування. Тож викликів у юриспруденції доволі багато. 

- Які кейси є для вас найважливішими та історично цінними?

- Найважливішою і найцікавішою для мене була справа Медведчука-Стуса.

У 2015 році спільно з рухом "Чесно" і виданням "Українська правда" ми опублікували досліджену мною кримінальну справу Василя Стуса, в якій я виявив, що Віктор Медведчук як адвокат Василя Стуса визнав його вину в судових дебатах.

Я дослідив і обґрунтував, що адвокат ні тоді, ні зараз не має права визнавати вину свого клієнта, виходячи з нормативних документів. Ця публікація вийшла у День Незалежності у 2015 році. Їй вже майже 10 років. Після цього був певний розголос. Я навіть отримав претензії від адвоката Медведчука. Крім того, цей кейс піднімався як у суспільстві, так і загалом в юридичних елементах.

Було знято фільм "Заборонений" про Василя Стуса, де є епізод, як Медведчук визнає вину Василя Стуса.

Медведчук почав тиснути на режисерів і продюсерів, щоб цей елемент виключили з фільму. Про це дізналися актори, які поширили дану інформацію у суспільстві. У результаті  цей епізод залишили, при чому у тому ж вигляді, як написано в протоколі судового засідання у справі Василя Стуса.

Також після моєї публікації вийшла друком книга "Справа Василя Стуса" Вахтанга Кіпіані, який запросив мене до себе в ефір, де я розказав про свої дослідження, знахідки і думки з цього приводу. Ознайомившись із цією справою, він опублікував книгу, доповнивши її додатковими матеріалами.

Як багато хто пам’ятає, Медведчук подав позов щодо книги, який суд першої інстанції задовольнив, проте апеляційна інстанція скасувала це рішення. Зараз книжка доступна до читання.

Крапкою у цій десятилітній боротьбі стало позбавлення Медведчука статусу адвоката, адже, незважаючи на те, що його обміняли на азовців і зараз він перебуває на території російської федерації, він залишався в Україні адвокатом. Ми з моїм колегою і другом Іллею Костіним подали скаргу на позбавлення Медведчука статусу адвоката і досягли успіху. Медведчук знову подав позов до Верховного Суду України, де йому відмовили. Що цікаво і знаково у справі про позбавлення Медведчука статусу адвоката, то це те, що вагому роль у ній відіграв кейс Василя Стуса, зокрема те, що Медведчук у 1980 році неналежним чином захищав Василя Стуса. І хоча минули вже всі терміни, але в контексті тих подій, які відбувалися сьогодні, через понад 40 років Медведчуку відгукнулась та ситуація.

На політичній арені

- Розкажіть, коли розпочався ваш шлях у  політиці? Чому вирішили займатися політикою?

- До політики я прийшов, бо зрозумів, що потрібно щось змінювати. Багатьом українцям після Майдану стало ясно, що влада в руках Януковича ні до чого хорошого не привела. Це змусило людей, як і мене, вийти на Майдан, проводити там багато часу і боротися за українську незалежність, демократію і права людини. Адже всі знали: якщо ми не будемо брати участь у державних чи місцевих справах, то без нас нічого хорошого не станеться.

Тому після Майдану я вирішив долучитися до державної влади чи місцевого самоврядування. Але державна влада передбачала зупинку адвокатської діяльності, а я дуже люблю свою професію адвоката, тож поки не готовий з неї йти. А ось обрання депутатом місцевої ради дозволяє продовжувати адвокатську практику. Я вирішив себе спробувати. Спершу були вибори в Київську міську раду. Я набрав близько 900 голосів, але не був обраний депутатом. Тож я став помічником іншого депутата, який переміг, щоб на умовах pro bono допомагати людям. Через рік, у 2015 році, відбувалися нові місцеві вибори. Партія "Самопоміч" запропонувала мені балотуватися в Київську обласну раду. Я погодився. Мене обрали депутатом та головою постійної комісії з питань регламенту, депутатської діяльності, законності, правопорядку, взаємодії з правоохоронними органами та запобіганню корупції.

У 2020 році відбувалися чергові вибори до Київської обласної ради. У той час, уже після обрання Володимира Зеленського президентом і перемоги його партії, як на мене, відбувся певний відтік чи зменшення патріотичних сил, які були представлені у Верховній Раді. Ми по факту бачимо, що будь-які проукраїнські партії (ні Самопоміч, ні Свобода), які б займали категорично українську позицію, у парламенті практично не представлені. Схожа ситуація відбувалася в місцевому самоврядуванні. Тому, попрацювавши до цього в обласній раді з певними депутатами від партії "Європейська солідарність", я на їх запрошення балотувався в новий склад Київоблради і переміг у Фастівському районі, де дотепер є депутатом.

- Що стало вирішальним фактором у вашому рішенні стати депутатом у 2020 році? Як ви зосередили свою увагу на екотемах у Київському регіоні?

- За п’ять років депутатства я зрозумів, що є багато незакінчених питань, над якими треба працювати і працювати. Потрапивши знову в Київоблраду, я вирішив наступні п’ять років присвятити корисним справам для прийдешніх поколінь. Тож коли колеги мене обрали головою екологічної комісії, я собі поставив за мету докласти максимальних зусиль для розширення об'єктів природно-заповідного фонду на Київщині. Цьогоріч завершується наша п’ятирічна каденція, і нам буде чим відзвітувати перед виборцям. Я вважаю, у нас є істотні досягнення в цьому напрямку. Зокрема, на сьогоднішній момент у Київській області є 304 об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення. Із них понад 100 створені нашою каденцією під головуванням моєї постійної комісії за чотири роки. Інші 200 об’єктів були створені за минулі 60 років! У нас залишилось трохи більше ніж пів року наших повноважень, тож я хочу завершити ті проєкти, які ми напрацювали.  Крім того, є величезне бажання ті об'єкти, які створені, винести в натурі, зафіксувати в публічній кадастровій карті і затвердити положення про них, щоб зберегти їх у повній мірі для майбутніх поколінь.

- Як змінилася ваша діяльність після початку повномасштабного вторгнення? На що почали звертати більше уваги ?

- Повномасштабне вторгнення змінило українців і взагалі все наше життя. Передусім ми звертаємо зараз увагу на допомогу Збройним Силам України.

Коли почалася повномасштабна війна, я був вдома в Києві. Через декілька днів я відвіз родину на Західну Україну. Додому повертався потягом. Не розуміючи стан справ у Києві, вирішив зійти у Фастові, моєму окрузі. Пішов у місцевий військкомат, просився, щоб мене взяли у ТрО чи якийсь підрозділ. Але там уже була велика черга, тож мені сказали, що ні місць, ні зброї немає. Порекомендували записатись у чергу. Після цього я доїхав до Києва, знайшов однодумців, долучився до ТрО, вступив у підрозділ територіальної оборони "Скіф", що розташовувався у Василькові. Ми виконували різні задачі.

На мене як юриста колеги покладали переважно юридичні завдання (оформлення контрактів, положень, листів, документів тощо). Я там був доти, доки наші Збройні Сили України не звільнили Київщину від окупантів.

Нині продовжую допомагати ЗСУ вирішенням юридичних питань. Коли, наприклад, боєць зник безвісти, допомагаю в його пошуках. До мене звертаються родичі загиблих військових щодо оформлення матеріальної допомоги. До того ж чимало моїх колег пішли на фронт, тож їм теж потрібно допомагати.

Багато громад Київщини звертаються до нас у справах, пов'язаних із переходом парафій УПЦ московського патріархату до Православної церкви України. Це один із великих напрямків моєї юридичної громадської роботи. Я представляю інтереси громад, які вже перейшли, або допомагаю під час переходу, складаючи протоколи, статути… Доволі часто московські попи подають позови про скасування цих переходів. Тож я представляю інтереси цих громад у судах. Тому з початком великої війни роботи менше не стало.

- Як ви оцінюєте поточний стан місцевого самоврядування на Київщині? Що, на вашу думку, варто змінити?

- У минулому році я захистив докторську дисертацію на тему "Адміністративно-правове регулювання місцевого самоврядування".

На мою думку, основна проблема – це незавершеність реформи місцевого самоврядування. Я переконаний, що Україна вистояла тільки тому, що має сильне місцеве самоврядування, яке готове самостійно приймати рішення, відстоювати інтереси громад, наприклад, будувати фортифікаційні споруди, захищати інфраструктуру. Таке місцеве самоврядування є економічно спроможне і незалежне, що робить сильною нашу державу.

Коли всі кошти в Україні сходяться до Києва, звідки потім розподіляються по регіонам, це призводить до централізації. Реформа, яка почалася при попередньому президенті, дала значний поштовх для розвитку громад, що відповідає європейській практиці.

У минулому році я був у Німеччині і бачив, наскільки там розвинуті місцеві громади. Тож мені здається, що проблема нашого місцевого самоврядування в тому, що за останні чотири роки нічого не було зроблено для завершення його реформи і посилення, зокрема й досі присутні районні ради, які по суті вже вичерпали себе. Я переконаний, що мають бути створені виконавчі комітети при обласних радах.

- Робота в обласній раді передбачає тісну співпрацю з місцевими громадами пристоличного регіону. Скажіть, чи були у вас такі випадки, що ви не могли виконати свою обіцянку?

- Не треба обіцяти того, що не можеш виконати. Це золоте правило, яке я чітко засвоїв. Часто від адвокатів вимагають гарантії виконання якихось зобов'язань. Але адвокат не може, скажімо, гарантувати виграш у суді. Рішення приймає суд. Ми як адвокати лише можемо докласти максимальних зусиль. Так само у місцевому самоврядуванні. Один депутат практично не має ніяких повноважень. Він здатний допомогти досягнути компромісу, домовленостей або залучити ресурси обласної адміністрації. Депутат має лише докласти значних зусиль, щоб щось вдалося, але ні в якому разі не може пообіцяти. Тому, звісно, з багатьма громадами є порозуміння, а деякі громади не йдуть назустріч певним ініціативам і пропозиціям. До прикладу, була чудова ініціатива екологів надати статусу об'єкта природно-заповідного фонду річці Ірпінь, яка захищала Київщину, ставши фактично форпостом перед москалями. На жаль, підтримки цієї ініціативи з боку Ірпінської громади не було. На щастя, річка Ірпінь протікає не тільки по Ірпінській, а й по Бучанській громаді, яка підтримала цю ініціативу. Таким чином ми створили цей об'єкт на території Бучанської громади. Якщо щось зміниться в Ірпені,  є перспектива розширити цей існуючий об'єкт до Ірпінської громади.

Із Білогородською громадою ми також досягнули домовленостей, створили регіональний ландшафтний парк, у який зайшла річка Ірпінь із відповідними притоками. Тож значну частину річки Ірпінь нам вдалося визнати заповідною.

- Ваша адвокатська діяльність допомагає чи навпаки заважає вашій політичній діяльності? Чи відчували ви конфлікт інтересів?

- Я вважаю, що моя адвокатська діяльність не заважає моїй депутатській діяльності. Навпаки я намагаюсь свої професійні знання і навички в юриспруденції активно використовувати в депутатській діяльності. Що стосується конфлікту інтересів, то в адвокатській практиці він дуже чіткий. Я намагаюсь максимально його дотримуватися. Зокрема, не можна представляти інтереси двох протилежних суб'єктів. Я стараюсь не брати клієнтів, які мають певний негативний вплив на громаду, чи забудовників, проти яких виступають громади.

Мій професійний юридичний досвід допомагає мені як депутату створювати об'єкти природно-заповідного фонду на Київщині. Адже я як юрист зміг розібратися, що для цього потрібно: обґрунтування екологів, погодження Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації, погодження територіальної громади і т.д.. Я вибудував відносини з екологами, громадськими організаціями, які роками боролися з бюрократичними моментами.

Взагалі, на моє переконання, екологічний напрямок в Україні буде тільки розвиватися. Я бачу, що Європейському Союзі передбачені величезні кошти на збереження природи. Є можливість грантових отримань для громад. Коли ми вступимо в Євросоюз, зможемо бути дотичним до цих коштів. Якщо у громади є відповідні напрацювання в екологічному напрямку, в тому числі створені об'єкти природно-заповідного фонду, розроблені відповідні програми, то це дає можливість таким громадам отримувати грантові кошти. Я намагаюся це пояснювати громадам, щоб вони мали користь у майбутньому, але й самі не повинні сидіти склавши руки. 

Варто зазначити, що іноді згода громади не потрібна для створення об'єкту природно-заповідного фонду. У перехідних положеннях Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вказано, що якщо об'єкт природно-заповідного фонду знаходиться поза межами населеного пункту громади, обласна рада може не отримувати згоду громади і створити на їхній землі об'єкт без згоди. Таким чином ми створили прекрасний заказник на території Васильківської громади "Казковий яр", де наші українські співаки полюбляють знімати кліпи. Там чудовий рельєф: яри, гори, рівнини, степи тощо. Це неподалік від ландшафтного заказника "Васильківські карпати".

Попередньо від громади ми не мали дозволу на створення цього об'єкту. Але я як юрист, подивившись на відповідну норму закону, проініціював це питання, подав проєкт. Ми з колегами почали проштовхувати його. Згодом громада все ж таки підтримала цю ініціативу.   

Таких об'єктів, створених без згоди громади, на Київщині десь близько двох десятків. Одним із них є Планерна гора (с. Ходосівка, – прим. ред.), добре знана серед планеристів. Вона старовинна й цікава, але не мала статусу заповідного об’єкта, а отже, в будь-який момент її могли поділити на ділянки і роздати під забудову. Тепер Планерна гора буде збережена для майбутніх поколінь.

Я вважаю, що мій досвід як адвоката, юриста дає мені можливості шукати нестандартні підходи і підтримувати ті чи інші ініціативи. Депутат без юридичного досвіду навіть на посаді голови екологічної комісії не зміг би переконати юристів обласної ради чи департаменту. Коли я дістаю закон, показую, обґрунтовую, зі мною важко сперечатися.

- Які рішення обласної ради, ухвалені за вашої участі, ви вважаєте найважливішим для нашого регіону?

- Я вважаю, що це більше 100 рішень про створення об'єктів природно-заповідного фонду на Київщині. Також серед моїх досягнень є те, що я підготував рішення про заборону московської церкви в Україні.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.