"Ми завжди дітям намагаємось донести, що життя круте". Інтерв’ю з Марією Данильченко, організаторкою спільноти небайдужих "Паті в інтернаті", власницею кав'ярень в Ірпені

Марія Данильченко – підприємиця з Ірпеня, засновниця кав’ярень "The Lemonade" та "Центральна кава". Після початку повномасштабного вторгнення вона активно допомагала Херсону, а згодом стала ініціаторкою створення волонтерської спільноти "Паті в інтернаті". Її команда регулярно їздить до дитячих інтернатів, виконуючи запити щодо їжі, одягу, побутової хімії, але не тільки. У кожну поїздку вони привозять дітям щось важливіше: увагу, емоції, новий досвід, спілкування, організовуючи різноманітні активності та розваги. За півтора року навколо Марії сформувалася активна спільнота небайдужих – близько 200 людей, які беруть участь у поїздках, зборах, логістиці. В ексклюзивному інтерв’ю з Марією Данильченко спеціально для медіа "Погляд" говоримо про те, як виникла спільнота "Паті в інтернаті", чого найбільше потребують діти в таких закладах та як бізнес може підсилити благодійність.

- Маріє, коли була заснована спільнота "Паті в інтернаті" та з якою метою?

- Наша спільнота небайдужих з’явилася приблизно півтора роки тому назад, коли я отримала запит з інтернату міста Коростишів про те, що дітям зменшили фінансування. І ми мали закрити їм критичні потреби в їжі. Оскільки я власниця кав’ярень в Ірпені "The Lemonade" і "Центральна кава", ми розповсюдили в наших закладах цю інформацію для гостей, зробили пости у соцмережах. Тож дуже швидко ця інформація розлетілась по всьому Ірпеню та Бучі. За два дні ми вже везли діткам цілий бус їжі. Із цього і почалась спільнота "Паті в інтернаті".

- Як далі продовжилась діяльність спільноти? Які запити надходили?

- Коли ми вперше приїхали до діток в інтернат, ми з ними познайомились, вони нам дуже полюбились. Усі дуже класні, веселі, позитивні. І ми вирішили до них приїхати вже не з гуманітарною місією, а зробити їм День краси. Нам вдалося зібрати величезну команду перукарів, барберів, майстрів манікюру. Ми привезли блискітки, тимчасові тату, фудкорт, дискотеку та інші подібні активності. Після першого нашого приїзду ми зрозуміли, що в нас це дуже класно вийшло, що дітки мають таку потребу. Тому ми почали розширювати свою спільноту.

- Зі скількома дитячими будинками/інтернатами співпрацюєте?

- Ми співпрацюємо саме з інтернатами. Інтернати – це місця, де діти мають опікунів. У дитячих будинках діти повністю позбавлені опікунів. Ми співпрацюємо з інтернатами з міст Довбиш і Коростишів (Житомирської області, - прим. ред.), а також інтернатом реабілітаційного центру у селі Потіївка (Білоцерківського району Київської області, - прим. ред.) та Святошинським інтернатом (офіційна назва – Святошинський дитячий будинок-інтернат (для хлопців), - прим. ред.). Також виконуємо локальні запити.

- У чому зазвичай полягають потреби інтернатів?

- Наразі ми отримуємо завжди більш-менш однакові, класичні запити. Як правило, це хімія для прибирання, постільна білизна, базовий одяг, футболки, спідня білизна, взуття. Також дуже часто просять привезти дітям не тільки критичні запити, а просто зробити їм свято, що теж не менш важливо.

- Яким досягненням ви найбільше пишаєтесь за свою півторарічну діяльність?

- Я пишаюся абсолютно кожною нашою поїздкою, тому що нам вдається виконати неймовірну кількість потрібних справ: і критичні потреби закрити, і привезти подарунки, і покращити благоустрій території, а найголовніше – приділити час діткам. Ми робимо дуже величезну програму. Усе починається з Дня краси, потім дискотека, проводимо різні майстер-класи або квести, вручаємо подарунки. Тому, мабуть, найбільша заслуга нашої спільноти – це регулярний контакт із дітьми. Вони знають, що в цьому світі не самі, що ми в них є як друзі.

- Ви вчилися правильно розмовляти з дітьми? Чи залучали психологів?

- Так, насправді в перші поїздки ми їздили повністю інтуїтивно, в нас не було в команді психологів. Ми як відчували – так і робили. Звісно, ми знайомі з базовими поняттями про психологію: що варто робити з дітьми, а що ні. У перші поїздки ми були повністю самі, а вже далі в нашу команду почали доєднуватися і психологи, і соцпрацівники, і вчителі, які працюють із ненормотиповими дітками. За рахунок цього ми вже маємо більш компетентну підтримку. Так, наприклад, коли ми позаминулого разу їздили до діток у реабілітаційний центр села Потіївка, то з нами була психологиня, яка створила для нас повну програму спілкування з дітьми. А ось під час поїздки в Святошинський інтернат, де перебуває 81 хлопець з аутизмом, ми знімали двосерійний подкаст. Ми долучили трьох мам, у яких є діти з аутизмом. І вони давали нам практичні поради, як треба себе поводити не в теорії, а на практиці, подібно тому, як це відбувається в щоденному житті.

- Скільки людей залучені для допомоги інтернатам?

- У моєму оточенні є чимало друзів, співробітників, знайомих, які готові завжди допомагати. У нашу першу поїздку в інтернат з нами їздили понад 30 людей. Зараз з нами їздять вже близько 60-70 людей. У нас є своя закрита група спільноти в телеграмі, де близько 200 учасників.

- Як діти реагують на ваші приїзди?

- Зазвичай діти нас сприймають як друзів, наставників, людей, які можуть чогось навчити, щось розповісти, тому що ми завжди з дітьми розмовляємо. Ми розказуємо їм про сучасні професії, про те, що в житті можна бути не тільки умовно лікарем, юристом або поліцейським, а й художником, перукарем, майстром манікюру, бровістом тощо. Ми завжди дітям намагаємось донести, що життя круте, а вони можуть бути такими ж як ми або й кращими.

Політика нашої спільноти "Паті в інтернаті" така, що якщо ми приїхали в інтернат один раз, ми обов’язково цей заклад закріплюємо за собою і приїжджаємо до дітей ще неодноразово. Діти нас вже знають, чекають, пам’ятають наші імена, тож ми наче щоразу приїжджаємо до своїх маленьких друзів.

- А яка ваша реакція на відвідування інтернатів?

- Я до цього емоційно ставлюся спокійно. У жодній дитині, яка знаходиться в інтернаті, я не вбачаю інвалідність. Для мене це звичайна, нормотипова дитина, яка просто в даний момент свого життя перебуває в цій установі. Ці дітки такі ж класні, як і ми з вами, але у їхньому житті тимчасово склалися обставини так, що їхні опікуни зробили щось неправильно, тож вони мають перебувати в інтернаті.

Варто додати, що після повномасштабного вторгнення додалося багато дітей із прифронтових й окупованих територій. Якщо раніше дитину-сироту могли розмістити виключно в дитячому будинку, то наразі вона може поїхати і в інтернат за браком місця в дитячих будинках. Наприклад, в інтернаті в Потіївці було дуже багато дітей, які підходили й називали нас мамами і татами, але ми до цього ставимося з повним розумінням і любов’ю, приділяємо цим дітям максимум уваги.

- Як поєднуєте свій бізнес із допомогою дітям?

- Чудово поєдную насправді. Я вважаю, що поєднання бізнесу та благодійності дає неймовірний результат. Для гостей моїх кав’ярень наше слово є правдивим. Коли ми робимо пости із закликом про допомогу, люди нас підтримують. Ми вже багато років працюємо в Ірпені, тож нас знають, чують, прислухаються, допомагають. Перша наша поїздка була феєрична: нам щоденно люди щось приносили, тому все вийшло.

- Як опинилися на фестивалі Lokalist, що пройшов 6 липня в Бучі? Чи вже бували на інших фестивалях?

- Насправді по фестивалям ми їздимо як лимонадники дуже давно, це наш паралельний бізнес з кав’ярнями, тобто ми маємо досвід брати участь саме в подібних заходах.

А саме як волонтерський проєкт "Паті в інтернаті" ми вперше на фестивалі, де продавали лимонади за донат, 100% з якого піде на капітальний ремонт вбиральні в інтернаті міста Довбиш.

- Розкажіть про свій логотип спільноти. Як він з’явився?

- Наш логотип – це реальна дівчинка Ліда, вихованка інтернату з міста Довбиш. Ця дівчинка з синдромом Дауна нам дуже запам’яталася під час нашої гуманітарної поїздки. Вона неймовірно добра, щира і весела.

Вона настільки запала нам у душу, що коли ми створювали логотип, то намалювалась саме Лідочка.

- Можете розповісти щось про себе? Як давно ви займаєтесь кав’ярнями? Чому вирішили долучитись до благодійності?

- Я – киянка. Бізнесом займаюсь уже, мабуть, років 12. У нас з чоловіком свої кав’ярні. До цього ми активно брали участь у фестивалях фудкортах саме як лимонадники. Коли осіли в Ірпені, відкрили свої стаціонарні кав’ярні.

У нас був дуже приємний досвід допомоги, коли, на жаль, стався Херсон (мається на увазі окупація російськими військами міста в лютому 2022 року та деокупація в листопаді того ж року, - прим ред.). Я виклала пости у соцмережах на сторінках своїх кав’ярень, і ми протягом тижня в прямому сенсі слова бусами щоденно відправляли на Херсон допомогу. Таким чином я подружилася з нашими місцевими волонтерами. Коли тільки почалася повномасштабка, ми з друзями залишалися 11 днів в Ірпені, готували їжу, тож ще тоді з волонтерами склалось спільне коло знайомств.

Коли до мене звернулися волонтери щодо допомоги інтернатам, у мене вже була напрацьована схема, як це робити якісно, швидко і класно. Ми знову написали пости в інстаграмі на сторінках моїх кав’ярень "The Lemonade" і "Центральна кава". Гості відгукувались, тож у нас кілька разів вийшло організувати допомогу. Ми зрозуміли, що ця схема робоча, люди хочуть допомагати дітям.

- Які у вас найближчі плани? Чого б хотіли досягти?

- Ще нещодавно в мене була мрія мати особистий склад. Тому що коли все починалося ще півтора роки тому, більше року абсолютно все зберігалося в мене вдома на балконі і в моїх кав’ярнях. Можете лише уявити ці об’єми, які з кожною новою поїздкою тільки зростають?! Два місяці тому ця мрія стала реальністю. Ми наразі маємо власний склад.

Наступна наша мрія – мати власний бус, адже ми дуже багато всього возимо. А всі ці вантажоперевезення для нас матеріально й емоційно затратні. Та й фізично дуже складно завжди під когось підлаштовуватись для погрузки. До того ж наразі ми запустили збір на капітальний ремонт вбиральні інтернату в місті Довбиш.

Хочемо створити класну сучасну вбиральню. У нас вже є створений проєкт, який оцінили в 600-650 тисяч гривень. На сьогодні вже десь третина суми зібрана за допомогою лимонадів і донатів із нашої спільноти. Наша найближча мета – назбирати ще 350-400 тисяч гривень. Зокрема, під час фестивалю Lokalist на банку надійшло понад 90 тисяч гривень.

На фестивалі Lokalist побувала і знімальна група медіа "Погляд". 

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.