"Ми воюємо проти великої машини. Усі повинні бути задіяні, інакше нас може просто не стати як нації". Директор фонду Сергія Притули Андрій Шувалов про роботу народного фонду, допомогу військовим і цивільним, великі і маленькі донати

Андрій Шувалов обіймає посаду директора великого й відомого благодійного фонду Сергія Притули, який функціонує з 2020 року. Сьогодні організація є справжнім народним фондом. В інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд" Андрій Шувалов розповів, як фонд допомагає військовим на фронті, збираючи гроші на дрони, автомобілі, броньовану техніку і навіть супутник, а також цивільному населенню, будуючи дітям укриття, надаючи гуманітарну допомогу.

Від комірника до директора

- Цього року фонду Сергія Притули виповнилося 4 роки. Андрію, коли ви доєдналися до команди фонду?

- У фонд я прийшов на початку повномасштабного вторгнення. Це був лютий 2022 року. Мені зателефонував мій друг Павло Петриченко, який, на жаль, загинув.

Павло запросив приєднатися до команди Сергія. На той момент була велика кількість майна, яка їхала з-за кордону, тож потрібно було організувати великий склад, побудувати логістику, приймати товар, обліковувати його. Так я став волонтером фонду Сергія Притули.

- Як ви зустріли початок повномасштабного вторгнення?

- Я зустрів його вдома в Києві з дружиною і сином у квартирі під вибухи, які пролунали на той момент, коли ми прокинулись, і зрозуміли, що все почалося. Ми були готові фізично, а морально, напевно, ні. Тому родина відразу поїхала в безпечне місце, а я залишився в Києві, почав працювати у фонді. У перші дні війни був на одному із великих складів, а неподалік точилися жорстокі бої в Києві, Бучі, Ірпені, де прилітало в склади безпосередньо. Тож було розуміння, що, можливо, і в наш склад влучать, як, наприклад, на Харківщині чи в інших регіонах.

- Чи були у вас тоді думки стати на захист нашої країни?

- Так, звісно. Ми тоді намагалися потрапити в РТЦК (районні територіальні центри комлектування, - прим. ред.), але скрізь черги, все так швидко відбувалося, що треба було і закуповувати, і допомагати. Тоді по факту у людей нічого не було: ні радіостанцій, ні засобів особистого захисту. Потрібно було швидко приймати рішення і бути корисним. Так я залишився працювати у фонді. Приїжджали бронежилети, форма, радіостанції, мавіки, БПЛА, шоломи. Усе це треба було ставити на прихід, роздавати по напрямах, допомагати військовим безпосередньо.

- А розкажіть, який це був період особисто для вас? Що було найскладнішим?

- Найскладніше, напевно, було не розуміти, вистоїть Київ чи ні. Після того, як ми вибили російські війська зі столиці, побачили, яке жахіття відбувалося в інших містах України: Маріуполі, Херсоні, Бучі, Ірпіні… Стало зрозуміло, що росія воює проти всіх нас, проти населення. Бо їм немає різниці, військовий ти чи цивільний. Важливо просто вбивати українців.

- Які виклики стоять перед вами сьогодні?

- Я пройшов свій шлях у фонді спочатку комірником, потім очолив операційно-логістичний відділ, а з 26 вересня 2023 року я став директором фонду. Це були різні етапи мого життя і безпосередньо роботи. Сьогодні певні речі для мене є складними. Наприклад, коли купую тисячу приладів нічного бачення для військових за кошти українців. Це дуже великі кошти. Коли підписую якийсь контракт чи ще щось, то сто разів усе перевіряю, перечитую, бо розумію, що мені люди довірили свої гроші, які потрібно правильно й ефективно використати. Це дуже сильно тисне. Я бачу, як людям даються ці кошти, як донатять діти, люди похилого віку, як важко зараз бізнесам.

Ну і дуже важко відмовляти. Запитів від військових значна кількість. Ми – великий фонд. І від нас очікують, що ми можемо все на 100% закривати. Але, на жаль, це не так. Ми побудували для себе певні критерії роботи: це зона бойових дій та напрями, де зараз йдуть найактивніші бої. На сьогоднішній день це, наприклад, Курськ, Покровськ, Часів Яр, Харківщина. Там розхід майна відбувається швидше і більше. Тому працюємо згідно з цими критеріями.

- Як вважаєте, чому вас обрали директором фонду? Яку головну місію ви поставили перед собою?

- Я думаю, це питання не до мене. Моя задача – працювати, щоб фонд допомагав військовим і цивільним. Задача безпосередньо фонду – бути швидкими, реагувати на всі зміни в зоні бойових дій. Наприклад, в 2023 році держава не закуповувала FPV-дрони. Ми як фонд зрозуміли, що за цим майбутнє, тому заснували школу, де навчали, як користуватись FPV, почали їх купувати і передавати. Один із прикладів – це початок великого наступу на Авдіївку, перші штурми якого відбулись із нашими FPV-дронами. Сьогодні держава теж починає їх купувати та передавати військовим.

Про роботу народного фонду

- Як змінилася діяльність фонду за останні два з половиною роки?

- Мало кому відомо, що з початку повномасштабного вторгнення фонд складався з трьох осіб: директорки, засновника і бухгалтерки. Згодом на заклики Сергія та волонтерів, які його оточували, прийшла велика кількість людей – менеджери, працівники на склад, логісти, закупівельники тощо.

І почалися будуватися процеси у фонді. 2022, 2023, 2024 – неможливо порівнювати ці роки. Завдяки певним економічним складовим та єдності, яка в нас є сьогодні, фонд витрачає на якісь організаційні питання місяці, тоді як у мирний час пішли б роки. Зокрема, маю на увазі CRM-системи, які ми почали впроваджувати, не зупиняючись, і допомагали військовим.

- Розкажіть про вашу команду загалом. Як часто Сергій Притула буває в офісі?

- На сьогоднішній день нас 110-114 людей. 25 людей мобілізувалося, двоє з них — Павло Петриченко і Олександр Цибрій — загинули. Приходять нові працівники. Також у нас є освітній проєкт "Центр готовності цивільних", де працює приблизно 300 волонтерів щоденно по всій Україні. Це 84 осередки.

Якщо Сергій не у відрядженні, він працює в офісі і вдень, і вночі. Може зателефонувати посеред ночі і сказати:

"Давай допоможемо, ця бригада зайшла на Курський напрям".

Він живе фондом і постійно з нами на зв'язку чи в месенджерах.

- Як налагоджуєте комунікаційні процеси?

- Ми комунікуємо зі всіма: як з владою, так і з громадянами. Ми народний фонд. Це підтверджується тією кількістю транзакцій, яку маємо на сьогодні. Намагаємося більше поширювати інформацію в світі про те, що зараз відбувається в Україні, розширюючи горизонт роботи. Наприклад, у січні 2024 року Сергій поїхав у США і Канаду, де назбирали 26 одиниць броньованої техніки. Цьогоріч у квітні відкрили фонд у США для роботи і збору коштів, у травні почали працювати.

- Розкажіть, будь ласка, хто матеріально підтримує роботу фонду?

- Фонд не бере жодної копійки з донатів, які надходять від людей чи юридичних осіб. Ми існуємо завдяки підтримці бізнесу. Для цього відкрили окремий рахунок. У нас є ряд партнерів – Астарта, Розетка, Нова пошта, Uklon та інші, які щомісячно надають фонду кошти.

Кожен донат йде за призначенням. Це наша головна мета. Якщо людина дає 10 гривень і хоче, щоб ці гроші пішли на вбивство росіян, вони підуть на вбивство росіян.

- Як зараз співпрацюєте з військовими і яких запитів отримуєте найбільше?

- Наша співпраця з військовими відбувається через наш сайт. Там є форма заявок, тож до нас можуть звернутися безпосередньо з запитом на ту номенклатуру, якою ми займаємося. По запитам, які надходять, бачимо, що потрібно. Від цього відштовхуємося, проводимо закупівлю, передаємо.

У нас є два хаби в Дніпрі і Краматорську, які їздять по зоні бойових дій і бачать, що там відбувається: яка бригада зайшла чи вийшла, кого треба підсилити, що взагалі потрібно, щоб нам у Києві розуміти, чим допомагати в першу чергу.

- В яких проєктах ви брали участь? Які наразі є найважливішими для вас?

- Усі проєкти є важливими незалежно від того, чи це щоденна закупівля радіостанцій, коптерів, FPV, чи навчання військових. Ми збираємо інформацію від військових, питаємо, що потрібно. У нас є чіткі критерії роботи. Все залежить від бригади, батальйону, номенклатури, якою ми займаємося, зони бойових дій, де йдуть найзапекліші бої.

Один із цікавих і важких для нас проєктів був запит на човни. Ми почали ще в 2022 році, коли Роман Синицин разом із військовими на базі цивільного човна створив безпосередньо військовий човен, який нині використовують наші сили оборони.

Варто згадати й про наш проєкт із одеською командою "Технарі" – це ПЗРК "Ігла" + тепловізор. Для покращення роботи маловисотного ППО вночі "Ігли" обладнали спеціальними кріпленнями для тепловізорів. Коли, наприклад, відбувається масована атака шахедами, мобільні групи можуть їх збивати. При цьому ми не очікували, що вони будуть збивати ще й ракети. Тож це дуже важливий проєкт, на який ми змогли залучити мільйон доларів, закупити 1150 тепловізорів і роздали їх мобільним вогневим групам.

Або як ми робили збір на Байрактари, до якого долучилися всі українці як в Україні, так і за кордоном. Наш турецький партнер був настільки вражений єдністю українського народу, нашим спільним бажанням вбивати росіян, що подарував нам ті Байрактари.

Тож ми взяли ту зібрану велику суму коштів і прийшли в Міністерство оборони, запитавши, що потрібно купити для військових. Єдине було прохання від людей, щоб воно вбивало росіян. Нам поставили задачу – супутник, який ми купили і передали в Головне управління розвідки. Цим кейсом, я вважаю, повинні пишатися всі українці. Про нього знають за кордоном. Про це напишуть у підручниках з історії, адже вперше у світі люди взяли і купили своїми силами оборонний супутник.

- Скільки заявок отримує фонд впродовж місяця та на що вони?

- У середньому надходить 450-600 заявок щомісяця. Це різна номенклатура: радіостанції, FPV-дрони, розвідувальні БПЛА, тактична медицина, ремонт броньованої техніки тощо. Вартість однієї заявки може коштувати 250-300 тисяч гривень або 20-25 мільйонів гривень. Чи можемо ми всі заявки закривати? Ні, на жаль, але ми намагаємося. Зокрема, за нашими підрахунками, у серпні відсоток закриття заявок був більший за 50.

Час закриття заявки коливається від 1 до 10 днів. Якщо необхідне майно є на нашому складі, це відбувається дуже швидко. Ще є бюрократична сторона, адже ми все передаємо по актах приймання-передачі і видаємо після того, як нам військові підписують той акт. Інколи це займає 2-3 дні, буває й 10 днів.

- Що саме вам допомагає так швидко закривати заявки?

- Налагоджений процес. Усе, що ми робимо від початку до кінця, відображається в програмі, до якої кожен із команди має доступ з комп’ютера чи мобільного телефону. Там все просто і зрозуміло налаштовано, з усіма контактами, логістичними маршрутами, кожна заявка підписана. Ти можеш у неї зайти, побачити номер, час, коли вона виїжджала, ким була доставлена, хто фотографував, скільки часу зайняв її маршрут, чи весь цикл від отримання заявки до її передачі військовим.

Ми це все рахуємо, аналізуємо, дивимося, що можемо виправити чи пришвидшити. Це був один із основних наших викликів у 2022 році – максимально швидко передавати чи радіостанцію, чи Mavic, чи тепловізор, чи розвідувальний БПЛА, бо від цього залежить людське життя.

Куди йдуть кошти?

- Куди найбільше вкладаєте коштів із фонду Сергія Притули?

- Найголовніше зрозуміти, що у нас є чотири напрями роботи. Це допомога військовим, мілітарний напрям (забезпечення бойових підрозділів на передовій БПЛА, дронами, FPV-дронами, оптичними пристроями, засобами звʼязку, транспортом та засобами тактичної медицини, – прим. ред.), гуманітарний напрям, а також робота з цивільними, зокрема, йдеться про Центр готовності цивільних, метою якого є навчити цивільне населення базовій військовій підготовці та здобути необхідні під час війни навички.

У нас розподілені рахунки, де ми збираємо кошти. Якщо, наприклад, збираємо на роботизовані платформи, то їх і купуємо за ці кошти, тобто куди йде надходження, туди і витрачаємо. Або якщо у нас надходять кошти на проєкт "Safe & Smart", то ми будуємо дітям на прифронтових територіях дитячі укриття для забезпечення офлайн навчання в школах. Це все системно зроблено.

- Як можете пояснити ситуацію із закупкою бронетранспортерів "Spartan" нібито за завищеними розцінкам, у чому вас звинувачували?

- Ми їх купували не за завищеними цінами. Це бувша у використанні техніка. Її можна купити дуже дешево, але чи їхатиме вона? Якого вона року випуску? Що з нею було? А є задача купити робочу техніку, яку можна швидко привезти і передати військовим. Від цього буде ціна дорожча? Звісно, адже продавець теж розуміє, що він продає. Нам потрібно якомога більше техніки сьогодні, а не чекати місяцями з-за кордону. Ми на той момент зібрали, купили і передали 101 БТР.

Якщо купувати в Україні, то ціна зазвичай вища, ніж у виробника на заводі. Зарядні станції, елементи живлення, які нам потрібні, ми частково купуємо у нас в Україні, а частину замовляємо з Китаю, бо це дешевше. Зайшли наші війська в Курськ, їм потрібні елементи живлення вже сьогодні, а не через два місяці, тож ми купуємо їх в Україні.

- Чого найбільше потребують військові кожного дня?

- Це різна номенклатура: РЕБи, FPV, розвідувальні БПЛА, а також ударні БПЛА дальнього радіусу, засоби зв'язку, прилади нічного бачення, човни… Це можна продовжувати довго, закінчуючи броньованою технікою, автомобілями. Єдине, що ми не купуємо, бо це не в нашій компетенції, – зброю і боєприпаси. А вони потрібні у великій кількості.

- А був випадок, що закуплені вами обладнання чи техніка врятували життя комусь із бійців?

- Так, був планшет, який врятував від кулі. Радіостанцію я бачив, в якій застрягла куля. Бронь рятує життя, як і броньована техніка, в якій майже не залишилося передньої частини, але всі з особового складу живі і здорові. Звідки ми знаємо, що це наше обладнання? Бо на кожній нашій одиниці є гравіювання благодійного фонду Сергія Притули.

Кожен донат – це своя історія

- Які були незвичайні історії маленьких і великих донатів?

- Кожен донат надихає і зворушує. Буває, що людина хоче задонатити у свій день народження. У мене була історія на початку 2023 року, коли я ще працював керівником логістичного відділу. Якщо пам'ятаєте, у жовтні 2022-го росіяни масованим ударом вдарили по нашій енергетиці. Ми залишились без світла і частково без води. Усі почали купувати генератори, на який був великий попит, відповідно ціни значно зросли. І десь у лютому 2023-го до мене приїхав літній чоловік, дістав генератор і попросив передати хлопцям на фронт. Я вмовляв його не віддавати, адже йому самому знадобиться, але він відмовився, сказав:

"Уже якось із бабою впораємося, віддайте хлопцям на передок".

Щоб поставити той генератор на баланс, потрібен був чек. Чоловік надав чек, а там вказана вартість 96 тисяч гривень.

Діти приносять свої збереження зі скарбничок. Якщо ми в дитинстві збирали гроші на футбольний м'яч, футболку якусь чи тетрис, то теперішні діти збирають на техніку чи допомогу нашим військовим.

Один із великих бізнесів щомісяця дає нам енну суму донатів для того, щоб можна було використовувати проти росіян.

- Що вас змушує працювати, волонтерити?

- У нас немає іншого виходу. Це всіх стосується. Ми воюємо проти великої машини. Усі повинні бути задіяні, інакше нас може просто не стати як нації. Так сталося, що на наш вік припало повномасштабне вторгнення, яке треба зупинити. Нам у тилу слід активно допомагати нашим захисникам і захисницям. Їм нема, на кого розраховувати. Якщо ми можемо ввечері зустрічатися з друзями чи поїхати до батьків, то у наших військових такої змоги немає. Хто там із військових за три роки був у відпустках? Кожен рік вони ходили у відпустки? Сумніваюся. Деяких взагалі не випускають. Вони там постійно, тому що потрібні.

А ми тут у цивільному житті, в Києві, можемо піти кави попити, отже, можемо зробити щось корисне. Якщо ми цього робити не будемо, війна дуже швидко повернеться в нині мирні міста, які в нас сьогодні ще є. Все залежить від нас. Хто має можливість, той донатить. Можна підтримувати психологічно, кричати про війну у соціальних мережах, змушуючи світ побачити це жахіття. Ми зараз пишемо свою історію. Колись у майбутньому будемо читати в підручниках, вистояли українці чи ні.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсер та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.