Максим Славинський: історія репресованого жителя Київщини
У День вшановання пам’яті жертв політичних репресій історія одного з репресованих українців з Київщини - Максима Славинського.
27 травня 1945 році у Празі СМЕРШ затримав Посла УНР у Чехословаччині Максима Славинського «за активну боротьбу проти Радянської влади». Після місяця допитів Славинського перевели до Лук’янівської в’язниці в Києві, де дипломат, виснажений поганими умовами утриманнями та допитами, помирає в очікуванні свого вироку 23 листопада 1945 р. «від розриву серця».
Максим Антонович Славинський народився 24 серпня 1868 року, у Ставищі на Київщині. Освіту здобув на юридичному та історико-філологічному факультетах Київського університету святого Володимира. До Першої світової війни Славинський був відомий як перекладач, журналіст, редактор численних газет і журналів, що видавалися у Петербурзі, Одесі, Катеринославі (Дніпрі).
У травні 1918 року Максим Славинський переїхав до Києва і розпочав активну політичну й дипломатичну діяльність. Став радником міністерства закордонних справ Української Держави, брав участь у мирних переговорах із делегацією більшовицької Росії.
За Директорії в січні 1919 року Максим Славинський став послом УНР у Чехо-Словаччині. На цій посаді він докладав максимум зусиль для інформаційної роботи (в основному, через зарубіжні ЗМІ), для поширення знань в Європі про Україну, її культуру, історію і сучасність. В нагоді стало й давнє особисте знайомство з Президентом Чехо-Словаччини Томашем Масариком.
У квітні 1923 року діяльність посольства УНР була припинена. Максим Славинський залишився у Чехо-Словаччині. Він працював професором Української господарської академії в Подєбрадах, професором і проректором Українського високого педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова у Празі. Викладав студентам історію України, Європи, західноєвропейської літератури. Підготував курс лекцій з історії України.
В останні дні війни Прагу зайняли радянські війська. СМЕРШ організував безжальне полювання за політичними емігрантами. Можливо, Максимові Славинському пощастило б уникнути арешту, але 27 травня 1945 року він, почувши від солдатів на вулиці українську мову, підійшов привітати їх з Перемогою. І був затриманий “для встановлення особи”. А коли особу встановили, йому інкримінували “активну боротьбу проти Радянської влади в роки громадянської війни, а потім у період свого перебування на еміграції в Празі”. Далі разом з іншими арештантами літаком вивезли до Києва, де ізолювали в Лук’янівській в’язниці.
Сидіти довелося у загальній камері без опалення, із вибитими шибками. Восени 77-річний професор Славинський тяжко захворів і вже не міг вставати. Його перенесли до тюремного шпиталю. Там пізно вночі 23 листопада 1945 року Максим Славінський помер, не дочекавшись засідання трибуналу НКВС. Імовірно, похований він в одній з безіменних могил на Лук’янівському цвинтарі. Символічна могила є на Ольшанському кладовищі в Празі.