Людмила Горделадзе: Історія команди кінотеатру "Жовтень" в підтримку колективу "Довженко-Центру"
Я прийшла в непрацюючий кінотеатр комунальної власності в 2000 році, де основний орендар (хазяїн) приміщення був нічний клуб з інтелігентною назвою «Аль Капоне» і відповідним стосунком до культури.
Проте з серйозним дахом від силовиків. В ЗМІ про місцезнаходження клубу писали – «в приміщенні колишнього кінотеатру Октябрь». В певних колах було відомо, що це резиденція криміналу.
За півроку після мого приходу кінотеатр став показувати кіно з новою звуковою системою Долбі, оновленими кріслами, модернізованим екраном. Продаж квитків ми організували з касовим апаратом, що було тоді дивиною.
Перший рік ми боролися з конкурентами (їх було мало, але вони були сильні). Дистрибутори не давали нам фільми першим екраном, хоч технічно ми були на висоті. Це їм забороняли керівники кінотеатрів «Україна» і «Кінопалас», які монополізували прем’єрний кінопростір.
На другому році ми подолали монополістів і вийшли з фінансових проблем.
В репертуарі з’явилися як мейнстрімні фільми, так і арт-хаузні, європейські, російські і навіть українські, які на той час вироблялися.
Почався процес формування «своєї» аудиторії, яка потім, через 15 років, відіграла ключову роль у відновленні кінотеатру після підпалу.
Перший наїзд влади стався в день українського кіно в 2003 році. На святковому сеансі чиновник мерії пошепки повідомив, що кінотеатр «забирають» під палац ветеранів.
Ця оборудка прийшла в голову посіпаці мера Омельченка – Яловому, який навіть тоді вже підготував відповідний проект рішення Київради.
Це мав бути хабар досить численному на той момент прошарку електорату людей похилого віку напередодні виборів мера. Колектив кінотеатру не погодився, ми організували протестні акції, нас підтримали ЗМІ і глядачі, яким подобалася наша робота, репертуарна політика і щирість намірів. Влада відступила.
Тоді сокира владного свавілля упала на кінотеатр «Слава» на Печерську. Його закрили і перетворили у незрозумілий заклад.
А перед цим рясно профінансували «на ремонт». Тоді я зрозуміла: культурні успіхи владу не цікавлять.
Нерухомість – їх «все». Будівлі кінотеатрів в хороших місцях – чудовий ресурс для не публічних «розрахунків», по простому – дерибану.
Для підкріплення політики залякування як мене особисто, так і колективу кінотеатру, а також з мотивів помсти, податкова міліція відкрила фактову кримінальну справу за нібито несплату податків, всю сфальсифіковану і бездарно організовану.
Я не здалася. Зрештою справу закрили «за відсутності складу злочину»… Кінотеатр продовжував успішно працювати.
В 2004 році закінчувався термін оренди другого поверху кінотеатру. Я заявила орендарям і начальству, що продовжувати договір не маю наміру.
Начальство, яке було вмотивовано орендарем, спочатку мене вмовляло продовжити договір оренди, а потім почало мститися, погрожувати розривом контракту зі мною, як директором.
Все це ми подолали, орендарів виселили, на їх місці запрацював чудовий кінозал «Кіноман».
Правда, до мене приходили «на переговори» дивні особи спортивної статури, але все обійшлося.
Як запобіжник від наїздів і рейдерства, колективу Жовтня порадили створити ТОВ і, згідно законодавству, спробувати взяти в оренду цілісний майновий комплекс кінотеатру.
ТОВ «Кіноман» ми створили в 2003 році, але договір оренди кінотеатру влада підписала аж у 2014 році.
А до того були роки боротьби за кінотеатр… В 2005 році ми отримали рішення суду, яке зобов’язувало владу м.Києва підписати з ТОВ «Кіноман», що створений членами трудового колективу, договір оренди кінотеатру на 15 років.
Ми пройшли всю належну процедуру для виконання рішення – судовий виконавець, прокуратура тощо, але влада договір не підписала.
В наступному році від суду ми отримали роз’яснення, що насправді в нашому випадку договір оренди вже фактично є укладеним.
Тоді ми «увійшли» в оренду, стали орендарем без «нормального» договору. На дворі був 2007 рік, в мерії сидів Черновецький з «молодою командою».
Через посередника вони запропонували мир, але якщо ми віддамо контроль над ТОВ «Кіноман» їх людині. Я відмовилася.
Влада у відповідь подала позов до суду про визнання договору недійсним. Ми пройшли всі судові інстанції і отримали вердикт – договір дійсний.
Можна було видихнути. Кінотеатр активно, креативно працював. Залів стало три, потім чотири, п’ять, шість.
Нас прийняли асоційованим членом в мережу кінотеатрів «Європа Сінема», і декілька років поспіль ми отримували гранти на розвиток. Щороку суттєво зростала відвідуваність кінотеатру.
Проте влада продовжувала «чіплятися» до комунальних кінотеатрів, в тому числі і Жовтень не «забували», - то оголошували кампанію передання кінотеатрів в концесію, то робили спробу приватизації, то проводили реорганізації, зливали комунальні кінотеатри в одно підприємство… Але Жовтень як би був захищений від цього рейдерства договором оренди.
І тут прийшли януковичі. Один депутат, «новоявлений киянин» з команди «Молоді регіони», в 2010 році проїжджав повз кінотеатру і спитав: «Чиє це?».
Йому відповіли – наше, комунальне. Він сказав – буде моє, тут буде палац для молодих регіоналів (читай – нічний клюб). Почалося нове коло боротьби.
Депутат натравив на кінотеатр прокуратуру, вона пішла до суду і (незаконно, через 5 років чинності рішення суду) скасувала термін давності судового оскарження договору оренди. Це був судовий прецедент. Без жодних виразних аргументів прокуратура на прохання депутата робила спробу забрати кінотеатр.
Не можна сказати, що суди їх підтримали. Перша, друга і третя інстанції прокуратурі відмовили.
Тоді «молода команда» (Олесь Довгий) звернулись до Верховного Суду. І отримали «позитивне» рішення.
Це вже був кінець 2011 року. Нас «врятував» в.о. мера Попов. До нього на передноворічній прес-конференції з питанням про долю Жовтня звернулися журналісти.
У чиновника був гарний настій, і він пообіцяв «врегулювати» питання з орендою кінотеатру. Почалася нова епопея знущання над закладом культури. Насправді влада не збиралася нічого «врегульовувати». Нас водили «за ніс».
Ми тричі замовляли оцінку будівлі, а чиновники під різними приводами ці звіти бракували. А без оцінки «не можна встановити орендну платню», адже вона, як стверджували чиновники, має бути «справедливою», тобто задушливою, неможливою… Настав листопад 2013 року – апогей влади януковичів, початок революції гідності.
Влада, яка ще не відчувала свій кінець, щодо Жовтня застосувала свій улюблений резерв – прокуратуру.
Так з’явився новий позов до суду про виселення колективу кінотеатру із будівлі кінотеатру. Абсурд? Так. Але судова інстанція прийняла позов… Потім, на щастя, чиновникам стало не до Жовтня.
А потім, вони почали істерично хапатися за будь-які «рятувальні засоби». 18 лютого 2014 року (пам’ятаєте, це був один з найтрагічніших моментів революції?) мене запросили до мерії, де вся регіональна верхівка адміністрації міста зустрілася зі мною і запропонували мир і дружбу…
Пообіцяли укласти договір оренди на достойних умовах, судовий позов відкликати. Але нічого не виконали. Питання «перейшло» до нової влади мера Кличка.
Спочатку були мирні обіцянки «все врегулювати», а восени з’ясувалося, що судовий позов «працює», і на початку жовтня 2014 року перша інстанція видала рішення - «виселити»! Ми подали оскарження, і тут – 29 жовтня кінотеатр вщент згорів.
Судова експертиза документально довела – це був кримінальний підпал. Але справу про підпал відкрили і невдовзі закрили.
Подію розслідували за статтею «хуліганство». Хуліганів знайшли, і швиденько умовно засудили. Характерно, що двох студентів-хуліганів в суді захищали «недешеві» адвокати з пулу «видатного» правознавця Портнова.
А для кінотеатра настала щаслива хвиля «перемены участи». Зухвалим злочином знищення кінотеатру однаково обурилися і громада, і представники нової, постмайданної влади.
Київрада майже без спротиву проголосувала за всі вимоги, яки висунули громадяни на мітингу на захист Жовтня: профінансувати з міського бюджету ремонт і відновлення Жовтня, укласти договір оренди з колективом, знайти злочинців-паліїв.
Попереду був важкий, але щасливий період відновлення Жовтня. 18 жовтня 2015 року, менше ніж за рік після підпалу, ми відкрили шестизальний кінотеатр-красень, який і зараз працює на радість кіноманам. В 2020 році договір оренди продовжено ще на 10 років. І у кінотеатра з владою нема жодних проблем.
Я описала цю драму із щасливим фіналом з метою підтримки Олени Гончарук, колективу Довженко-Центру та тієї частини кіноспільноти, що встала на захист Довженка-Центру.
Влада обов’язково програє, якщо енергія спротиву буде достатня. Ні в якому разі не можна здаватися.
Тим більше, що наказ Держкіно №100 має бути визнаний недійсним, адже не зареєстрований в Мінюсті, як це вимагається п.8 Положенням про Державне агентство з питань кіно в редакції 12.03.2022 р., де сказано: «Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов’язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб’єкта нормотворення».
А те, що наказ №100 стосується «широкого кола осіб» доведено майже безпрецедентно єдиною позицією громадськості, чиє гасло «Руки геть від Довженко-Центру!».
А тепер,як кажуть, матчастина. Накази та офіційні документи щодо ситуації з Довженко-Центром.
1. Держкіно. Наказ №100 від 05.08.2022. «Про реорганізацію Державного підприємства «Національний Центр Олександра Довженка» та передачу повноважень до державної установи «Науковий центр кінематографії України».
2. Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендує Кабінету Міністрів України та Держкіно скасувати наказ щодо реорганізації Довженко-Центру
Інформаційне управління. Опубліковано 26 серпня 2022, о 16:04
3. "Довженко-Центр подав у суд на Державне агентство України з питань кіно з вимогою визнати незаконним та скасувати наказ №100 про "реорганізацію". Підготовче засідання Господарського суду міста Києва відбудеться 29 листопада о 10:30 за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 44- Б, зал №20".
4. Коаліція Реанімаційний Пакет Реформ закликає Кабінет Міністрів скасувати зазначений наказ підпорядкованого йому Держкіно повністю та зобов’язати голову Держкіно пані Марину Кудерчук виконати Розпорядження КМУ від 26 січня 2022 р. № 91-р щодо розробки стратегічного плану розвитку Довженко-Центру за участю його керівництва і представників кінематографічної спільноти.
5. Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації. Наказ Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 березня 2020 року № 1207/5).
6. Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 (із змінами).
7. Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів
міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 року N 493/92 (із змінами).
8. Положення про Державне агентство України з питань кіно. Затверджене
постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2014 р. № 277 (із змінами).
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.
Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Раніше ми повідомляли, що новопризначену очільницю “Довженко-центру” не пустили на роботу.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.