Катерина Асламова: Уроки Чорнобиля, що ми насправді маємо на увазі, коли кажемо не допустити знову?

Це – один з найважливіших уроків Чорнобиля, про який забувають, зосереджуючись на проблемах ядерної енергетики, замість благополуччя та безпеки усього світу.

Ліквідатори були першими, хто зіштовхнувся з "невидимим ворогом" — радіацією. Сьогодні українські військові воюють з не менш підступним ворогом — росіянами. Ці два покоління — не паралелі, вони - продовження одне одного. Ті, хто захищали та захищають від наслідків дій москви. Історія повторюється, хоча і в іншій формі, але винна в цьому знову росія.

В радянському союзі існувала практика створення "невидимих людей". Ліквідатори виконали свою роботу, і система їх забула. Двічі на рік ми згадуємо загиблих, але забуваємо про живих. Багато ліквідаторів постраждали не тільки від наслідків самої аварії, але і через відсутність у суспільстві розуміння їхніх потреб та відсутность валідації їхніх перемог.

Ліквідаторів 1986 року було понад пів мільйона. Скільки з них ми знаємо на ім’я? Більшість — без імен, без історій. Якщо говоримо з живими ліквідаторами, то питаємо про їхні хвороби та негаразди, але не цікавимося досягненнями та перемогами. Ліквідатори - більше, ніж люди, що виконали певну функцію після аварії. Культ загиблих — не має перетворюватися на байдужість до живих. Важливо пам’ятати полеглих, але не менш важливо — підтримати тих, хто повернувся.

Те ж саме вже починає повторюватись із ветеранами російсько-української війни. В нас більше прийнято говорити про героїчно загиблих, ніж про живих воїнів. Бо суспільству простіше один раз вшанувати, ніж реально працювати над проблемами та потребами наших захисників щодня.

Ми з сумом та вдячністю прощаємося з героями. Але не знаємо, як із ними жити. Меморіали, панахиди, хвилини мовчання — це ми вміємо. Але допомогти людині, яка вижила — значно складніше. Бо вона не "символ", а жива, з почуттями, зі складнощами, з потребами.

Ми вже вчимося. Обговорюємо, як правильно спілкуватися з ветеранами війни, створюємо служби підтримки (від психологічної до юридичної) для них та їхніх родин. Турбота про героїв – це те, що відкидала радянська система, і те, що, хоча і з запізненням, але вчиться робити українське суспільство.

Важливо розповсюджувати цю практику і на ліквідаторів також, щоб не продовжувати радянську традицію робити їх невидимими. Змінити фокус: замість виключно пам’ятників мертвим — підтримувати й живих. Бо кожен живий ветеран — це наша історія в реальному часі. Це можливість виправити помилки минулого. Загиблі герої — це наша пам'ять. Живі — можливість щось змінити та наше майбутнє.

Катерина Асламова - Заступник директора "Чорнобиль тур", член правління "Асоціації Чорнобильських туроператорів", Глава "Асоціації чорнобильських гідів".

Першоджерело за посиланням.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією медіа "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.