"Історія як зброя": інтерв’ю зі старшою науковою співробітницею Музею війни Яною Гринько

У руках агресора навіть історія перетворюється на зброю. Впродовж десятиліть росія використовує історичну памʼять як інструмент впливу, маніпуляцій і виправдання теперішньої агресії. У червні 2025 року у Національному музеї історії України у Другій світовій війні (скор. Музеї війни) відбулась публічна дискусія "Історія як зброя: радянське минуле, російські наративи та війна проти України". У дискусії взяли участь не лише співробітники Інституту історії України НАНУ – кандидат історичних наук Кирило Галушко і кандидатка історичних наук Яна Примаченко, а й представник Платформи європейської пам’яті та сумління Войцех Беднарський. Спікери обговорили ключові пропагандистські наративи, спроби переписати минуле, прославляння культу радянських постатей та заперечення права України на існування. У фокусі – спотворення спадщини Другої світової війни та недостатнє міжнародне засудження злочинів комуністичного режиму. Усе це є частиною інформаційного фронту, на якому триває боротьба за правду, памʼять і майбутнє. Про це та як Музей документує, досліджує прояви історичних маніпуляцій, важливість колекціонування артефактів і залучення свідчень очевидців для збереження історичної правди читайте в інтерв’ю зі старшою науковою співробітницею Музею війни Яною Гринько.

- Яно, розкажіть, як виникла ідея проведення публічної дискусії?  

- Музей як інституція постійно проводить комплектування експозиції, присвяченої сучасній російсько-українській війни. До експозиції входять різноманітна символіка та об'єкти, які говорять про тему маніпуляції історією. У музеї ми зберігаємо та досліджуємо ці об'єкти. Тема ж дискусії виникла як наслідок моєї участі у міжнародній конференції в м. Софія у Болгарії, де обговорювалося питання маніпуляції історією і де я, звісно, розповідала про український кейс.

Потім ми з колегами порадилися і захотіли розширити цю актуальну тему, але вже в межах нашого музею. Злободенність цієї теми я особливо відчула, коли мене запросили на радіо, де планували випуск програми, присвяченої цій тематиці. 

- Як обирали учасників дискусії та її формат?

- Кирило Галушко та Яна Примаченко вже багато років досліджують ці історичні питання. Я надихнулася їхньою книгою "Ревізія історії", де коротко та чітко описані всі наративи й меседжі, які росія просуває, а головне – їхні спростування.

Вони чудові спікери, дуже глибоко розбираються в цих питаннях, і, на мою думку, найкраще пояснюють. Також я запросила до онлайн виступу Войцеха Беднарського з конференції у м. Софія, адже важливо мати включення в європейський контекст і бачити, що там насправді відбувається. Європейці наші події трактують як гібридну війну. І це тільки тому, що там не стоять російські солдати. Ми не можемо говорити про гібридну війну, це вже справжня війна. 

- Ви були організаторкою дискусії. Які інсайти отримали особисто для себе?

- Я була приємно натхнена тим, що на дискусію прийшли зацікавлені люди, які також займаються дослідженням цих тем і вбачають у цьому сенс. Таке об'єднання наших зусиль  може мати в перспективі хороші результати, адже ми всі працюємо для України та заради свого майбутнього.

- Чи планує Музей війни проводити такого роду події у майбутньому? 

- Так, в музеї постійно відбуваються події різного формату: дискусії, зустрічі, інтерв'ю, конференції. Тому я закликаю всіх стежити за новинами музею, щоб нічого не пропустити. 

- Ви сказали, що музей збирає об'єкти, артефакти російського історичного переозначення. Можете розповісти про це детальніше?

- Так, до прикладу, в колекції музею є так звані прапори перемоги з окупації, а також мої колеги комплектували різні плакати та вивіски. Мене дуже вразив плакат російською мовою, присвячений Тарасу Шевченку. Там була фраза, що свої щоденники Шевченко писав російською мовою. (Тарас Шевченко дійсно писав з метою подальшої публікації свої щоденники російською мовою, щоб їх могли читати його друзі, які не володіли українською. Цей факт дуже подобається росіянам, тож вони часто ним спекулюють, - прим. ред.). Також було багато плакатів із Пушкіним, Достоєвським і подібних, що стосуються культури спільних народів. Маємо чимало різної символіки. І, звісно, російські підручники, які завозяться в окуповані міста і села. Вони теж зараз є в колекції музею та активно досліджуються.

- Яким чином формуються ці колекції? Проводяться експедиції чи вам передають військові? Як це відбувається? 

- Від початку повномасштабного вторгнення команда музею на чолі з генеральним директором здійснювала кілька експедицій: масштабних, менших чи більших, за результатами яких стало можливим комплектування великої кількості цікавих і важливих об'єктів. Це, знаєте, така рутинна музейна робота, яку проводять співробітники, щоб постійно бути в контакті з людьми. Ці речі, можливо, нічого не означають для цих людей, але для історії вони насправді важливі. Кожен може за своєю ініціативою передавати власні артефакти до музею.

- Ви маєте на увазі, що люди, наприклад, із деокупованих територій, які мають подібні речі чи фотографії, можуть принести їх до музею?

- Звісно. Я закликаю всіх охочих ділитися своїми історіями війни, спогадами, фотографіями, артефактами, відео для нашого архіву. Можливо, хтось має об'єкти чи предмети, що свідчать про ті чи інші події, бойові дії, злочини тощо. Усе можна передавати до Музею війни.  

- Куди слід звертатися бажаючим? 

- Можна телефонувати чи приходити до музею. На сайті музею є наші контакти. Ми завжди відкриті і чекаємо на вас. 

Розмову вела продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Також рекомендуємо переглянути інтерв'ю з Юрієм Собчуком, генеральним директором Національного музею історії України. Розмова охоплює теми єдності та солідарності киян, їхню відвагу під час випробувань, а також ролі музею у збереженні пам'яті про минулі і теперішні події.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.