"Історія тримається на ентузіастах". Інтерв’ю з жителем Боярки і місцевим дослідником Олегом Лисенком

Боярка (колись Будаївка) – багате на історичну спадщину містечко на півдні Києва зберігає в собі відбитки української історії і культури. Боярка міцно пов’язана зі знаковими постатями та подіями у загальнодержавному контексті. Завдяки зусиллям краєзнавців та ентузіастів історія Боярки оживає, дозволяє глибше зрозуміти минуле й усвідомити його зв’язок із сучасністю. Олег Лисенко – один із таких дослідників. В ексклюзивному інтерв’ю медіа «Погляд» він ділиться своїм досвідом дослідження локальної історії Боярки та як вивчення власного родоводу переросло з хобі у важливу справу для громади.

Спочатку був родовід

- Розкажіть коротко про себе. Як ви себе ідентифікуєте за захопленням та фахом?

- Я представляю Боярське історичне товариство – об’єднання людей, яке цікавиться історією Боярки. У нас існує група у Фейсбуці, а також сайт, на якому зберігається інформація. Сам я непрофесійний історик. Це моє хобі. Я займаюсь системами автоматизованого проєктування, працюю на фірмі, яка впроваджує таке програмне забезпечення. Також я читаю лекції у КПІ імені Ігоря Сікорського.

- Як життя в Боярці вплинуло на ваше сприйняття власної ідентичності?

- Чому я займаюся історією? Мій батько завжди казав, що наші предки давно жили у Боярці. Я вирішив це перевірити достеменно. Так, я з’ясував, наприклад, що у 1766 році половина села була мені ріднею. Я ідентифікую себе місцевим жителем і в іншому місці себе не уявляю.

- Як змінилася Боярка за час вашого життя? Які зміни ви вважаєте найбільш значущими для розвитку міста та його мешканців?

- Оскільки я живу тут все своє життя, за винятком двох років, коли служив у радянській армії, то всі зміни відбувались на моїх очах. Я ще пам'ятаю, коли в Боярці не було газу і на конях розвозили вугілля по хатах. Боярка постійно змінюється, росте, з'являється щось нове, але зміни йдуть на краще.

- Що вас спонукало до вивчення історії та яким чином це пов'язано з вашою особистою ідентичністю?

- Хоча мій батько був людиною без вищої освіти, працював простим м'ясником у Боярці, але він завжди любив історію, тож і мені було цікаво.

Коли моєму старшому брату мало виповнитись 50 років, я задумав зробити йому цікавий подарунок. Я вирішив подарувати йому наш родовід.

Я знав чотири покоління своїх предків. Тому пішов в архіви, де підняв інформацію про народження батьків прадіда. Потім почав шукати іншу інформацію, і так потроху перейшов до вивчення документів по нашій місцевості за 1766 рік.

Це так званий Румянцевський перепис населення, коли Катерина ІІ вирішила описати Україну, тоді Малоросію, щоб дізнатися, скільки тут людей живе, чим вони займаються.

Вона дала своєму князю Румянцеву указ переписать Україну.

Робили це військові, оточували село і дуже детально описували не лише людей, а й кожний двір: скільки там землі, кількість хат, покрівлю, худобу. Таким чином від вивчення свого роду і прізвищ я перейшов до краєзнавства.

Мені було цікаво, чим люди займалися, що робили, ким були. Географія моїх досліджень почала розростатись. І зараз вона починається від сучасного села Іванковичі і закінчується Києвом, де жила моя бабуся. Я часто буваю в архівах, де вивчаю різні документи, стараюсь їх сканувати і викладати у вільний доступ у соцмережі.

- Які події та особистості відіграли важливу роль у формуванні вашого інтересу до історії?

- Це був мій батько, який з одного боку – м'ясник, а іншого – непересічна особистість. У молодості він писав вірші у нашу районну газету. У Боярці є вулиця Хрещатик, де на дачах колись жили письменники, науковці.

Мій батько любив спілкуватись із ними і брав участь у різних подіях. Зокрема, у Боярці є місцевість "Долина Надсона", названа на честь російського поета С. Я. Надсона.

Він хворів на сухоти (туберкульоз, – прим. ред.), а оскільки до революції Боярка була курортом, де лікували від сухот, тож впродовж багатьох років тут лікувався, гуляючи в долині, де росли конвалії. Зараз на тому місці стоїть пам'ятник Надсону, у встановленні якого брав участь мій батько.

- Які осередки найбільше сприяли розвитку вашого розуміння минулого та історії?

- Осередками є архіви, адже в школі ми вивчали радянську історію, а історію рідного краю взагалі не вивчали. Саме архіви є тим зосередженням нашої історії, яка не пізнана до кінця. Архіви зберігають величезну кількість документів, ще не піднятих на поверхню. Але робота триває. Наші архіви нині плідно працюють. Центральний державний історичний архів України, а також обласний архів постійно сканують і викладають документи в інтернет для ознайомлення. Це ті джерела, де я дізнаюсь інформацію.

- Як ви почали вивчати історію Боярської громади? Які перші кроки були важливими для вашої діяльності?

- Я почав вивчати свою родину, потім перейшов загалом до Боярки, яка колись була маленьким селом, що належало Києво-Печерській лаврі впродовж багатьох років.

Тут була гуральня Києво-Печерської лаври – це місце, де виробляли горілку, вино і вирощували певні продукти. Був час, коли в селі не було навіть церкви.

Проте все змінило будівництво залізниці Київ – Балта, яка проходила крізь село.

Частину будинків знесли, щоб зробити ставок, де зберігали воду. Із того часу почалась історія Боярки, бо помилково станцію назвали Боярка, а не Будаївка. Тут почали відбуватися великі історичні події через наявність залізниці. Якщо згадати Першу світову війну, то військові події йшли практично вздовж залізниці.

Тому Боярка була центром подій 1918-1919 років, які описав у своїх книгах Андрій Ковальов.

Як я вже казав, я не професійний історик, у мене вища технічна освіта. Проте історію я завжди любив, читав у дитинстві багато історичних книг. Історія – це моє хобі, яке займає чималу частину життя.

- Як змінилися підходи до дослідження місцевої історії з часом? Які саме теми ви досліджували?

- Вони постійно змінюються. Я досліджую переважно життя й діяльність простих людей.

Наприклад, я вже згадував Андрія Ковальова, який досліджував історію Боярки під час українських визвольних змагань. Мене ж більше цікавить, як люди жили, хто і чим займався, які були професії, будинки, господарство. Ця вся інформація зберігається в архівах. Я потроху її піднімаю і викладаю в інтернет.

- Які були найбільш важливі історичні теми, яким ви присвячували свій час і зусилля? Чи є якісь історичні постаті або події, які стали основою для ваших досліджень?

- Я займаюсь переважно місцевими жителями, які у всеукраїнському масштабі маловідомі.

Наприклад, є така історична постать як Марко Гирявець.

Хто його знає?

Але це важлива постать, бо завдяки йому в нашій громаді з'явилась церква.

Інша історична постать Марк Шляховий або його ще знають як отамана Кармелюка. Це теж відома особистість, повстанець УНР, який у цій місцевості очолював спротив радянській владі, що в 1921 році його вбила.

- Яким важливим історичним темам ви присвячуєте свій час?

- Це тема Другої світової війни. Мені цікаво, як тут проходили військові дії. Наприклад, я знаю, де і як проходила лінія оборони. Загалом я постійно стараюся вивчати все, що стосується нашої місцевості. Я шукаю різні документи, читаю їх і ділюсь ними.

- Як змінилися методи дослідження за останні роки?

- Зараз великий наплив документів, які сканують архіви. Раніше потрібно було йти в архів, піднімати описи, шукати справи. Зараз архіви все сканують, тож багато інформації є в доступі в інтернеті. Ще два роки роки тому я раз на тиждень бував в архіві. Зараз я значно рідше туди ходжу, бо стільки документів вже є відсканованих, що не встигаєш усе вивчати.

Боярка: історія, люди, спадщина

- Як ви оцінюєте сучасні тенденції вивчення історії місцевих громад?

- У багатьох громадах нині з’являються люди, які стараються вивчати рідне село.

Наприклад, неподалік Боярки у селі Бобриця є цікавий музей, який людина створила власноруч.

Історія тримається на ентузіастах. Звичайно, є люди, які професійно займаються історією, але часто вони не є ентузіастами.

- Які дослідження, на вашу думку, отримують найбільшу увагу в останні роки?

- Перш за все це теми часів визвольних змагань та автокефалії 1920-х років, які не досліджувались у радянські часи, зараз активно піднімаються і вивчаються.

У нас у Боярці багато років поспіль організовувався фестиваль "Під Покровом Тризуба".

Останні роки він не проходить через війну. У Боярці було багато непересічних особистостей, а також артилерійська школа і навіть, за деякими даними, Симон Петлюра зупинявся тут, коли тривали бої.

Тому є люди, які усе це вивчають.

- Які знакові імена чи події в історії Боярки, на ваш погляд, є невід'ємною частиною української культурної спадщини громади?

- Передусім це Микола Лисенко, який мав дачу у Боярці, тож часто приїжджав. Є навіть така оповідка, що мої предки ходили до нього родичатись, взявши пляшку горілки. Звісно, вони не були родичами, а лише однофамільцями, адже сам він був із Полтавщини.

Михайло Грушевський жив тут багато років.

Дослідник Микола Кучеренко дослідив його листи. Також він з’ясував, що Грушевський жив у Павла Купріяновича на дачі. Є навіть фотографії.

Володимир Самійленко – відомий поет, сатирик, драматург і перекладач – жив у Боярці і похований у нас біля церкви.

Шолом-Алейхем жив на дачах. У своїй знаменитій повісті "Тев’є-молочник" описав Боярку, назвавши її Бойбериком.

Олександр Кониський, автор "духовного гімну України", жив у Боярці, мав дачу по вулиці Хрещатик.

Лікар Модест Левицький тут теж жив і працював у місцевій лікарні.

Загалом тут багато хто був, адже Боярка з 1880 по 1918 рік була місцем, де збиралася інтелігенція, купці, серед них багато хто був хворий, а боярські ліси сприяли одужанню.

Селяни перетворювали свої будинки на дачі, тож існував такий своєрідний дачний туризм. Кожного літа залізниця запускала спеціальні дачні поїзди Київ – Боярка, які возили сюди дачників.

Про це писалося в газетах до 1918 року, де не лише друкували розклад поїздів, а й оголошення про оренду дач.

А у довіднику "Весь Київ" друкувалась адреси всіх дачників.

У Боярці в той час навіть працював влітку театр, до якого ходили дачники.

- Чи є в Боярці унікальні артефакти чи місця, які можуть слугувати символами української історії та культури?

- Такі місця є.

Серед них кладовище УНР.

Був відомий бій під Мотовилівкою, де воювали Січові стрільці з військами гетьмана Скоропадського. Шістьох хлопців, які загинули в цьому бою, привезли сюди до лікарні і тут поховали. Згодом це кладовище, на жаль, було зруйноване.

Але кілька років назад місцеві ентузіасти його відновили.

Місцем сили є наша Свято-Михайлівська церква.

Вона збудована 1902 року на історичному місці, де була колись інша церква і городище часів Київської Русі, що називалось "Передвір’я".

Ближче до Забір’я у нашій громаді є так звані Гайдамацькі кручі – місце, де колись збирались гайдамаки.

- Розкажіть про проєкт повернення листів остарбайтерів

- Архіви зберігають дуже велику кількість інформації. Велику частину займають листи остарбайтерів – українців, яких під час Другої світової війни вивозили на роботу в Німеччину, у тому числі з Боярки і сусідніх сіл. Вони писали листи додому. Але оскільки йшла війна і тут вже була радянська влада, листи не потрапили до адресатів із невідомих причин. Листи були зібрані до мішків і передані в архів НКВД, де вони багато років зберігались.

Наразі їх вирішили оприлюднити.

Ентузіасти створили проєкт "НепрOSTі листи", щоб ці листи нарешті прочитали адресати або їх нащадки.

Проєкт розпочали Макарівський районний історико-краєзнавчий музей і Державний архів Київської області.

Я також приєднався до проєкту "НепрOSTі листи".

Нам з однодумцями вдалося знайти більшість адресатів або їх нащадків.

Коли люди побачили ці листи, дехто навіть не знав, що їхні родичі були в Німеччині. Частина людей плакала, отримавши їх.

Крім цих листів, ще є дуже цікавий пласт в архіві – це фільтраційні справи, більша частина яких вже оцифрована. Вони зберігаються на сайтах ДАКО (Державного архіву Київської області) і FamilySearch, де з ними можна ознайомитися.

Особисто я шукаю місцевих жителів. Зараз доступної інформації дуже багато.

Так, по Київській області збереглося майже 100% інформації щодо народження людей. Це метричні книги, які вела церква. Усі ці книги зберігаються в Центральному державному історичному архіві України. Більша частина із них оцифрована.

- Чи звертаються до вас жителі Боярської громади, які хочуть дослідити свій родовід? З якими питаннями найчастіше приходять?

- Постійно звертаються.

У Фейсбуці я часто пишу, чи цікавий той чи інший родовід. Деякі кажуть, що це не цікаво, а хтось хоче знати. Багато людей пишуть мені. Якщо людина звертається, наприклад, із Київської області, але не по Боярці чи сусідніх селах, то я можу розказати, де шукати потрібні документи.

- Які, на, вашу думку, є виклики у вивченні родинної історії для жителів Боярки? Чи є архіви, які полегшують цей процес?

- Є Бучанський (колишній Києво-Святошинський) районний архів, що знаходиться в Києві.

Заважають людям досліджувати свою родинну історію відсутність вільного часу і лінь.

Треба мати час і натхнення, щоб шукати, але я знаю багатьох, хто займається пошуком.

Якщо ще років шість тому потрібно було їздити і дивитись документи в архівах, то зараз в інтернеті є близько 80% генеалогічної інформації.

Хто хоче, той може цим займатись.

На жаль, не всі документи збереглись, особливо мало документів із 1927 по 1937 рік.

За різними версіями, їх радянська влада знищила під час війни або вони зберігаються у німецьких архівах.

- Чи помічаєте ви зростання інтересу до теми родоводу у сучасних місцевих жителів?

- Так, однозначно це є.

У зростанні інтересу допомагають школи.

Часто до мене звертаються люди, щоб я зробив їх дітям родовід. Є навіть така думка, що якщо ми будемо більше знати і згадувати своїх предків, тим краще їм буде на тому світі.

- На вашу думку, що зараз потрібно робити щодо досліджень локальної історії, збереження спогадів родинних архівів?

- Це дуже цікава тема. Чимало людей збирає архіви. Я знаю, що у нас у Боярці є навіть невеликий приватний музей. Я свого часу відсканував частину архіву моєї школи №2.

Даний архів збирала моя покійна вчителька. Потрібно, щоб люди збирали і передавали в музеї не лише документи, а й одяг, предмети побуту тощо. Я знаю, що багато хто так і робить.

- Що необхідно зберігати? Які матеріали мають особливу цінність?

- Складно сказати, але я вважаю, усе, що має історичну цінність, потрібно зберігати.

Наведу приклад: нещодавно на екрани вийшов фільм "Оппенгеймер", де згадується Джордж Кістяківський – відома особистість, яка народилася в Боярці на дачах по вулиці Хрещатик. І зараз існує суперечка, в якому саме будинку він народився, адже офіційні документи не збереглись.

Яку роль, на вашу думку, відіграє молоде покоління в збереженні історії громади? Як заохотити молодь досліджувати історію роду та громади?

- Я зі свого боку у наших боярських школах інколи проводжу уроки історії.

Домовляюся із вчителем історії, приходжу в клас, у мене є готова презентація, карти. Я показую багато чого цікавого. Дехто з дітей дуже зацікавлюється.

На мою думку, молоде покоління повинне знати свою історію. Їм зараз простіше, ніж було нам.

Від себе хочу сказати: вивчайте свою історію, генеалогію, дізнавайтесь, ким були ваші предки, чим займались.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.