Ілюстраторка Євгенія Гайдамака: робота дає мені можливість досліджувати світ
Художниця, яка нині живе у Києві, а виконує замовлення для різних країн, зауважує, що в Києві затишно жити, і порівнює роботу в Україні із зарубіжжям
У маленьких містах і селах, де життя тече розмірено і неквапливо, вочевидь, усе сприяє розвитку творчості. Щоправда, потім люди їдуть з таких населених пунктів через брак роботи, і шукають застосування своїх талантів і здібностей. «В принципі логічно, що всі хочуть можливостей», завуважує відома ілюстраторка Євгенія Гайдамака, яка народилась у так само невеликій Таращі на Київщині, розповідає на Фейсбук-сторінці Жителі Києва, про те, що вона мріє, аби в Україні жити в маленькому місті було нормально і зручно. «Я чомусь ще в Таращі думала, що моє життя обов’язково має скластись цікаво. І дійсно, якщо сама собі його складаєш, то так воно і виходить», зауважує художниця.
ДОВІДКА. Євгенія ГАЙДАМАКА народилась 10 березня 1993 року у Таращі на Київщині. Закінчила Видавничо-Поліграфічний Інститут НТУУ КПІ за спеціальністю «Графіка». Візуалізовує ідеї та тексти для проектів у видавничій, журнальній та рекламній сферах, і для різноманітних цифрових платформ. Вивчала ілюстрацію в США як стипендіатка Програми Фулбрайта. Співпрацювала з Reader’s Digest, Boston Globe, Society of Illustrator NY, Houghton Miffin Harcourt Publishing. Любить поєднувати буденне з особливим, колекціонувати дитячі книжки і малювати те, що навколо. Поєднує найкраще з цифрової та традиційної ілюстрації. Співпрацювала з видавництвами «Видавництво Старого Лева», КСД, «Зелений Пес», журналами «Пізнайко», «Мамине Сонечко». Працювала дизайнером та ілюстратором для школи англійської мови Green Forest та інших цікавих проектів, інформує starylev.
У Київ Євгенія Гайдамака приїхала в 2009 році. «Люблю це місто за історію, яка тут зі мною відбувалась. За людей, за місця, за цей період життя, який я тут провела. Я вчилась в КПІ, але моя кафедра графіки була на вулиці Володимирській біля Андріївської церкви. І весь район Золотих Воріт, в якому я провела свої п’ять років, дуже люблю. Ми там малювали, їли булочки в парку. Та якщо абстрагуватись від персональних історій, ностальгії, то мені здається, саме місто таким, як воно є, мало за що можна любити», розповідає художниця.
Втім, вона бачить і недоліки міста: відсутність належної інфраструктури, занедбаність Подолу тощо. І їй є з чим порівнювати – за останні п’ять років Євгенія жила на різних континентах — вчилась, працювала. «Ніколи не їхала «звідкись», тільки «кудись» — за новим досвідом, реалізувати робочі плани. Зараз я живу в Гонконгу і викладаю ілюстрацію в американському університеті. До цього два роки вчилась в цьому ж університеті (SCAD) в США за програмою Фулбрайт і 8 місяців працювала в Нью-Йорку», зауважує художниця і розмірковує про те, що для українців, які обирають для життя заруіжжя, ватро усвідомити, що найголовніше – що ти везеш своє з собою, і не ідеалізувати надмірно інші країни. «Іноді стикаюсь з ідеалістичним ставленням: дехто думає, якщо ти їдеш в Нью-Йорк, то там краще і ти маєш там лишитися. «Краще» і «гірше» — це взагалі поняття відносні, дивлячись яка твоя ціль. Моя робота дозволяє мені досліджувати світ, працювати в міжнародному середовищі, і я цим користуюсь, це дає мені можливість порівнювати абсолютно різні досвіди і в кожному знаходити щось для себе. Це мене дуже наповнює», зазначає Євгенія, і розповідає: «Останній переїзд ще більше переконав мене в тому, що кожне місто чи країна — це те, що ти в ньому шукаєш. Я не буду жити в місті, де для мене немає «повільного життя». Чітко знаю про свою потребу бути біля природи, мати помірне соціальне життя і коло «своїх» людей. Мені потрібне відчуття дому. Це нормально, коли якісь досвіди неможливо отримати в Києві, а якісь — у Гонконгу. Як і в мистецтві — все відносно і врешті-решт прислухатись варто передовсім до себе».
Євгенія порівнює не лише життя у мегаполісах України й зарубіжжя, вона також розповідає про відмінності у підходах до роботи художника-ілюстратора.
Насамперед, зауважує, що підходи до навчання художників в Україні й за кордоном різні, і що отримана в Україні освіта їй скоріше завадила, ніж допомогла, бо тут дається хороша технічна база (композиція, академічний малюнок, живопис), втім, кульгає технологічна база, а також дають низку не завжди потрібних навичок, а ось розумінню того, як їх застосовувати, не учать.
«Американці не приділяють такої уваги техніці. Їм взагалі все одно, як ти малюєш, — головне, що саме малюєш. Академічні знання — непогана відправна точка для будь-якого ілюстратора, але головне — зрозуміти, як і куди їх спрямовувати. Тільки після навчання у Штатах я зрозуміла, як об’єднати техніку і бізнес-підхід», зауважила Євгенія ресурсу birdinflight.
У США, за її словами, ілюстраторів тисячі, і для них є цінним, якщо художнику допомагає з пошуком замовлень агент. У неї, наприклад, агент з’явився десь півроку тому. Також американці звертають увагу на те, як презентує себе ілюстратор в інтернеті, зокрема, у соцмережах.
Також Євгенія зауважує, що у США і в Україні – кардинально різні підходи до оплати праці ілюстратора.
«На західному ринку оплата праці набагато вища. Чомусь в Україні всі хочуть працювати з тобою якщо не безкоштовно, то за дві копійки. До того ж українські клієнти думають, що ілюстратори між собою не спілкуються, і за одну і ту ж роботу пропонують всім різні гроші. У Штатах є книга-довідник Artist Prices Guidelines Book, яку всі у галузі знають. Там написано, скільки може коштувати кожна робота, зазначена її мінімальна і максимальна ціна - ніхто не запропонує суму нижче мінімальної ставки. Однак в Нью-Йорку дуже дорого жити - немає часу на розмірену роботу, іноді немає часу на те, щоб просто подумати; заробити тільки фрілансом не вийде. Коли я жила в США, у мене було дві роботи одночасно. У Києві можна бути фрілансером і відчувати себе розслаблено», - ці слова тільки підтверджують думки багатьох фрілансерів про те, що дуже вигідно жити в Україні, а працювати на закородон. І це стосується не лише оплати, а й уміння роботодавця комунікувати з виконавцем. «В Україні клієнти не дуже вміють брифувати, чого не скажеш про іноземні замовників: там все чітко, зрозуміло і з дотриманням термінів. Мені легше і приємніше мати справу з іноземним замовником. Там є чіткі правила і субординація, ти знаєш, що тобі не напишуть об одинадцятій вечора в фейсбук (зате в робочий час можуть часто дзвонити). В роботі американці дуже відсторонені: робота і дружба окремо, а час цінується понад усе», зазначає Євгенія Гайдамака.
Втім, ілюстраторка працює не лише з зарубіжними замовниками. В Україні її також занють за низкою проєктів, зорема, один з них – участь у розробці ілюстрацій до сайту, який супроводжує радіо з безкоштовними аудіоказками Національної суспільної телерадіокомпанії України. запустила сайт, а також радіо, завдяки яким усі охочі мають можливість безкоштовно і в будь-який зручний для себе час слухати аудіоказки українською мовою.
«На спеціально розробленому для проєкту сайті також можна завантажити розмальовки, які, як і решту ілюстрацій, виконала відома українська художниця Женя Гайдамака, а у розділі «Інформація» можна знайти Радіо, що транслює казки онлайн. Радіохвиля авторських казок українською мовою для дітей доступна на сайті цілодобово та наразі має в асортименті понад 200 аудіоказок», інформує ресурс bokmal.
