Григорій Тютюнник був людиною великої щедрості: Олесь Гончар
Сьогодні, 23 квітня – 100 років з дня народження визначного українського прозаїка, лавреата Шевченківської премії Григорія Тютюнника
Григорій Тютюнник народився на Полтавщині. Він, студент Харківського університету, на початку Другої світової війни добровольцем пішов на фронт. Двічі був тяжко поранений, двічі тікав з полону, брав учать у партизанській боротьбі. З 1948 р. учителював у містечку Кам’янка-Бузька на Львівщині, з 1956 р. завідував відділом прози журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»). Так згадує письменника у день його народження Інститут мовознавства імені O.O.Потебні НАН України.
І розповідає про деякі моменти його творчості. Зокрема, нагадує, що найвідоміший твір Григорія Тютюнника — роман-епопея «Вир». У ньому з глибоким історизмом відтворено життя українського села напередодні та під час Другої світової війни.
«Письменник був дуже працьовитою й вимогливою до себе людиною. У листі до друга зізнавався: «Гризу роман, аж зуби болять, а він, катюга, рухається дуже повільно. Проте рухається…», йдеться у повідомленні
«Григорій Тютюнник, — писав Олесь Гончар, — був людиною великої щедрості, душевної чистоти, закоханості в життя і в людей, і всі ці якості органічно ввійшли — та й не могли не ввійти — в плоть і кров його книжки».
Інститут мовознавства імені O.O.Потебні НАН України наводить зразок прози Григорія Тютюнника:
«Охрім чіпляє гаківницю за спину, і вони знову рушають степом з погейкуванням та покрикуванням. Зранку захмарило і довго сіяло на землю холодну, дрібну мжу, потім повіяв з Акерманщини вітер, розчистив небо, і на поля бризнуло сонце. Запарувала рілля, тьмяно заблищали на сонці одвернуті лемешами скиби землі. З дощової мряки виринув Вишневий хутір — з два десятки мазанок із зеленими від моху стріхами. Сонце пригрівало сильніше, земля дихала вільготніше, з голубого неба долітав повний жалю журавлиний трубний клич, який то гучнів, то завмирав, танучи в голубій безвісті. Тимко, налягаючи руками на чепіги, часто задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце. Він часто курив і майже не розмовляв з Марком, який, проте, не зважав на замрію свого товариша, а витриндикував та винашувався біля бичків, як на весіллі або якому грищі. Тимко, журливо посміхаючись, з любов'ю дивився на свого веселого товариша, підганяв його незлостиво:
— Давай, давай, а то прийде дядько Прокіп, він нам за таку оранку наламає хвоста» (роман "Вир").
Молодший брат — Григір Тютюнник (1931–1980) також став визначним українським прозаїком, нагадує джерело.