Гатне: спомин 35-х роковин смерті літературознавця Валерія Марченка
Днями поминали Валерія Марченка біля пам'ятника йому в центрі села Гатне і на цвинтарі, де поховано кілька поколінь Марченків. Про це повідомив Тарас Марусик, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при КМО "Меморіал".
"35 років минуло з часу загибелі Валерія Марченка, в'язня сумління, одного з тих дисидентів, яких злочинний московський режим, що носив тоді іншу назву, довів до смерті. Уособленням цього режиму була і суддівська система, зокрема, суддя Григорій Зубець. Він був суддею під час другого арешту, за понад півроку до смерті. Між іншим, Петро Порошенко нагородив цього "суддю" в 2017 році орденом Ярослава Мудрого...", - зауважив Тарас Марусик.
Валерій Марченко - український дисидент-правозахисник, літературознавец та перекладач, журналіст. Він відкрито виступав проти русифікації, писав про Голодомор і висміював соціалістичний реалізм у літературі.
До відома. Валерій Марченко народився 16 вересня 1947 року в Києві. Онук (по матері) Михайла Івановича Марченка (19 вересня 1902 — 22 січня 1983) — українського історика, автора численних праць з історії України доби середньовіччя. Михайло Марченко, був відомим українським істориком, ректором Львівського університету, якого у 1941 році арештували за доносом. За звинуваченням у «буржуазному націоналізмі» Михайло Марченко відбув ув’язнення у Новосибірській тюрмі. Дід і мама – відомий педагог Ніна Смужаниця-Марченко – мали великий вплив на формування Валерія Марченка саме як українського інтелектуала.
25 червня 1973 заарештований співробітниками КДБ. Заарештували його ще влітку, а засудили в грудні на 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2 років заслання. Марченко не бачив сенсу в радянській літературі 70-х, де прославлялася "рабський труд уярмленого бидла на зграю політиканів, які погрузли в пияцтві і розпусті", а не праця вільної людини.
21 жовтня 1983 вже важко хворого Валерія Марченка заарештовують вдруге і 13-14 березня 1984 року судять. Винним себе В. Марченко не визнав. Його визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.
Незважаючи на тяжку хворобу нирок, яка привела до інвалідності, В. Марченко відмовився писати заяву-каяття. Після звільнення жив у Києві. Рішуче виступив проти інструкції Міністерства освіти УРСР "Про посилення вивчення російської мови у школах України", яку назвав "найсвіжішим Валуєвським указом".