Феномен «Щедрика»: від дохристиянської колядки до хіта

Композитор Леонтович удосконалював «Щедрика» майже 20 років. У радянський час влада, замість оцінити геній композитора,  знищила його, як і інших українських митців. Втім, шедевральна колядка стала відомою у світі, на жаль, нині мало хто в зарубіжжі говорить про її українське коріння

Уперше «Щедрик» Миколи Леонтовича прозвучав на Різдво у грудні 1916 року. Її виконав хор Київського університету, де працював Микола Леонтович, інформує ресурс kolobok. І це була не перша версія обробленої композитором ще дохристиянської пісні, яку виконували навесні – у березні  («Щедрик, щедрик, щедрівочка – прилетіла ластівочка…), коли, згідно з давнім календарем, наставав Новий рік. Так ось,  Микола Леонтович ще до першого виконання аранжував твір понад 10 років. Перша редакція «Щедрика» з’явилася 1910 року. А потім були й інші редакції, які, вочевидь, не задовольняли композитора. І навіть коли Кошиць попросив Леонтовича надати колядку для виконання під час європейського турне з метою презентації за кордоном України як незалежної держави, яку мріяв побудувати Симон Петлюра, композитор не був у захваті від пропозиції. Як писав «Погляд», Олександр Кошиць узяв «Щедрика» в репертуар Української Республіканської Капели практично без дозволу композитора.

Українська Республіканська Капела мала прорвати російську інформаційну блокаду в Європі і презентувати світовій спільноті унікальну українську культуру. Понад сто років тому уперше за кордоном прозвучав і "Щедрик" -- на прем’єрному концерті гастолей Української Республіканської Капели, які 1919 року почалися з Праги -- перши концентр відбувся 11 травня у Національному театрі Праги, повідомляє "Погляд".

І навіть коли «Щедрик» у Західній Європі уже став своєрідною візитівкою України, композитор продовжив удосконалювати колядку, остання редакція якої датується 1919 роком. А тим часом успіх колядки у світі був такий, що можна сміливо зауважувати, що українська культурна дипломатія почалася зі «Щедрика».

Щоправда, культурна дипломатія не пішла в унісон з дипломатією офіційною. «Попри те, що українська музична презентація викликала справжній тріумф у Європі та Америці, а на шпальтах світової преси ви­йшло понад 1300 тріумфальних рецензій із відгуками про Україну та українську культуру, світові лідери так і не підтримали політичної незалежності України. Прагматичні політики налагодили дипломатичні відносини з СРСР. 1921 року Українська Народна Республіка остаточно була окупована більшовицькою Росією на довгі 70 років. Українська культура і будь-які свідчення української суб’єктності стали загрозою для окупаційного російського режиму. В січні 1921 року більшовицький агент убив композитора Миколу Леонтовича, автора всесвітньо відомого «Щедрика». А в травні 1926 року – застрелено в Парижі Симона Петлюру», інформує ресурс Подолянин.

«За п’ять з половиною років (1919-1924) у Європі та за океаном колектив дав концерти в майже 20 країнах світу (Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія, США, Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Канада та Куба). Виступи капели охопили у цих країнах майже 200 міст, понад 200 концертних залів. Усього було дано понад 600 концертів, цитує ресурс наукову співробітницю Інституту української археографії та джерелознавства ім.Михайла Грушевського Тіну Пересунько.

Пані Тіна презентувала проєкт «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України», і розповіла про те, коли й чому у свті почало забуватись українське коріння «Щедрика».

«У англомовній версії «Щедрик» уперше прозвучав у березні 1936 року в Нью-Йорку в «Madison Square Garden» під час американського з’їзду вчителів музики у виконанні хору під орудою американського диригента українського походження Пітера Вільховського. Саме він написав англомовний текст до української колядки, перетворивши її на американську. 21 листопада 1936 року Вільховський зареєстрував відповідний патент у компанії «Carl Fisher». Відтоді український «Щедрик» поволі втрачає статус українського. Хоча, аналізуючи американську пресу наступних десятиліть, можна сказати, що впродовж 40-60-х років авторство музики Миколи Леонтовича переважно зазначалося під час виконання чи запису «Carol of the Bells». Далі воно втрачалось, аж поки пісня не стала просто американською колядкою «Carol of the Bells», зауважує Тіна Пересунько й додає, що загадка популярності цього твору – в його простоті, універсальності та витонченій досконалості й називає його справжнім мистецьким, культурним, комунікаційним феноменом, який варто досліджувати і розвивати.

До речі, текст "Choral of Bells" відрізняється від «Щедрика». Як інформує Історична правда, до мелодії "Щедрика" додані слова зовсім іншого змісту, ніж вони є у "Щедрику": "Дзвеніть срібні дзвони, веселі різдвяні дзвони, Христос родився" і т.д.

Фото з відкритих інтернет-ресурсів