Дзвінка Пінчук: The HALO Trust проводить гуманітарне розмінування в Україні
Виїжджаємо з Києва о сьомій, щоб з самого ранку опинитися у безлюдному засніженому лісі. Ну, або майже безлюдному.
Морозна волога пробирає до кісток, соснове гілля рівномірно присипає снігом, а керівник розмінувальної групи бадьоро дереться крізь ліс, закликає нас рухатись слідом за ним, впевнено переконує: «Колись тут десь стежка була». Він спокійно перелічує види мін і побіжно вказує пальцем на місця, де вони були знайдені.
Після таких розповідей сходити з примарної стежки особливого бажання немає, хоча пси, що біжать за нами ще від траси, звісно, цим не переймаються.
«Багато з місцевих повиїжджало, а собаки з нами лишились. Ми їх підгодовуємо, то вони тут постійно десь поряд» каже.
«Ми усюди порозвішували знаки про мінування, усім місцевим порозповідали, але люди все одно ходять по дрова до лісу - ну але поки ніби усім щастить.» Благодійна організація The HALO Trust проводить гуманітарне розмінування в Україні, зокрема, у Броварах організовує і навчає розмінувальників.
Навчання триває близько трьох місяців, велика частина охочих – це ті, хто змушені був переїхати з інших регіонів. Красиві чоловіки і жінки, болючі історії, щирі наміри і багато надії.
Свисток і перерва.
Розмінувальники спиняються просто серед лісу, кидають міношукачі на сніг, стають групками, хтось закурює. На нас, чужинців, дивляться з цікавістю і підозрою.
На прибіглих псів – з ніжністю і втомою. Правда, говорять з нами охоче, розповідають історії, посміхаються, струшують сніг з рукавів.
Скажімо, Юрій. У Краматорську працював кондитером, збивав яєчні білки до густої піни, акуратно намащував коржі кремом, а тепер вчиться розрізняти протипіхотні ОЗМ-72 від ПОМ-2.
Або Юля. Погляд гостро-блакитний, таким можна випалювати поля й осушувати русла річок. Жила у Бахмуті, але ледве зуміла виїхати звідти і повертатись більше не планує. «В мене там нікого не лишилось, друзі повиїжджали, квартира зруйнована, брат воює. Що мене там чекає?»
Або Оля. Говорить ніжно і впевнено: «Ми тут все розчищаємо заради наступних поколінь, їм же тут жити.» Я питаю чи є в неї діти й вона стишує голос «Ні, але я б дуже хотіла». А потім так само раптово – свисток і перерві кінець.
Механізм запускається, групки розходяться, гаснуть цигарки.
За мить ми з журналістами лишаємось на галявині самі. Група розмінувальників синхронно виконує команди, темні постаті поволі простують засніженим лісом.
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.
Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.