Чума та виразка: історія найбільших епідемій у Києві
Рівно 250 років тому, у 1770 році, у Києві спалахнула чума, від якої загинули тисячі людей. За всю історію міста епідемія чуми неодноразово повтювалася. Так, згідно з записами літописів спалахи чуми були ще у 1375, 1419, 1424, 1652, 1710 -1711 рр.
Наприклад, для боротьби з чумою ще в 1729 р. в місті Василькові був побудований карантинний барак, де утримувалися протягом 42 днів купці, ремісники, які приїжджали з Польщі, з прикордонних районів, заражених чумою. Згодом 1767 - 74 рр. проходила російсько-турецька війна. Через Київ йшла дорога, по якій перевозили боєприпаси, продукти харчування, з фронту доставляли поранених і полонених турків. У Туреччині, Валахії (сучасна Румунія) майже весь час лютувала чума.
Незважаючи на заходи безпеки, 2 вересня 1770 році в Київський магістрат надійшло повідомлення, що в одній сім'ї на Подолі померло відразу троє чоловіків і сусідка. Після цього лікарі оглянули трупи, сумніву не залишилося - всі ознаки світової виразки. Лікарі просили надіслати охорону. Всіх, хто спілкувався з небіжчиками, відправили на карантин на Труханів острів, біля будинку виставили охорону. 12 вересня світова виразка була виявлена в Старому місті, а 19 жовтня - на Печерську.
Так, хвороба прийняла загрозливі розміри. За наказом губернатора в середині вересня Поділ був оточений військами, тому що його жителі до цього вільно пересувалися по Києву, розносячи заразу.
Деякі люди почали залишати місто через гори і переправлятися через Дніпро на човнах. Про хворих і померлих перестали повідомляти, оскільки трупи забирали і вивозили за місто, а тих, хто стикався з хворими, відправляли в карантин на Труханів острів. Кияни таємно ховали померлих родичів у себе у дворі. Багато будинків спорожніли, у них стала селитися міська біднота. Слід, звичайно, спалювати спорожнілі будинки, але міська влада побоювалися пожежі.
Наближалася зима, і влади змушені були повернути в місто близько 300 осіб, які перебували на Трухановому острові. Частково їх розмістили на території Кирилівського монастиря, а деяким дозволили повернутися додому.
Виявлених хворих відправляли в госпіталь. Всі вони були приречені на смерть, тому що лікарі не знали, як лікувати хворобу. Протичумної вакцини в ті часи не існувало. Лікарі намагалися при огляді хворих не торкатися до них, обкурювали і провітрювали свій одяг. Під час самої епідемії ніхто з них не захворів, крім доктора Сили Митрофанова.
У Софійському монастірі померло 50 ченців і близько 70 півчих, тоді як у Михайлівському монастірі не постраждав ніхто. Настоятель цього монастиря наказав замкнути обитель, і ченці не спілкувалися з городянами. У селі Звіринець, що належала Києво-Печерському монастирю, вимерли багато. За наказом генерал-майора М. Шипова село оточили солдати. Деякі хворі почали одужувати, хоча їм не надали ефективної медичної допомоги. Мабуть, ізоляція від міста пішла на користь жителям села.
На пінструкцію. Вони вимагали, щоб збільшили вартову команду, щоб приміщення, де перебували небіжчики, окуривались, а потім провітрювалися. У лютому світова виразка пішла на спад. Госпіталь був вільний від хворих. Альо в середині березня епідемія знову відновилася, на цей раз в селищі Пирогово (тепер р-н Корчуватого), де солдати продавали одяг померлих. Померло від чумі 1770 - 71 рр. близько 4000 киян.
У цей час у Київ приїжджає Данило Самойлович (Сушкович) - видатний український навчань, основоположник вітчизняної епідеміології. Він був членом 12 академій наук, брав участь у ліквідації дев'ять яті епідемій чумі. Самойлович давши багато порад по боротьбі з чумою київським лікарям, які використовували їх згодом, т. к. епідемія морової виразки була в Києві, і в XIX столітті.
Україна дала світові ще одного великого вченого-епідеміолога - Данила Кириловича Заболотного (1866 - 1929), який брав участь у протичумних експедиціях. У 1913 році він організував першу протичумну лабораторію і знайшов переносника чумного вірусу. Він був обраний дійсним членом Академії наук, а в 1928 р. ставши президентом Академії наук України. Його ім'я ям названо Інститут мікробіології в Києві, який вніс великий внесок в боротьбу з такою страшною хворобою, як чума.