Богдана Романцова: Нова мова війни
Кожні кількадесят років у нашій історії проростає крізь пожежі й утрати знищена бібліотека. Це не абстрактний красивий концепт, ні. Жодної філософії про лакуни, завислі семи, прірви між значеннями. Просто наших авторів убивають. Показово, що найчастіше вбивають їх росіяни. Поети, які вчора презентували дебютну збірку, сьогодні гинуть — і це знову не гіпербола. Ми живемо за часів буквалізації художніх прийомів: коли я кажу «автор помер», уже давно не покликаюся на есей Ролана Барта. Майже завжди це конкретна людина, і вона справді померла. Вікторія Амеліна мала поїхати на резиденцію. Коля Рачок обіцяв мені вести щоденники на війні, щоб потім із цього постала книжка. Максим Кривцов писав найсильніші вірші про смерть і життя, які я читала останніми роками. Сьомого січня ми дізналися, що його більше немає.
Коли середній європеєць мого віку, тобто років 30, дивиться стрічку фейсбуку, він бачить звичне типове життя своїх однолітків: роботу, поїздки, світлини котів і дітей. Коли я переглядаю стрічку, бачу це й смерть, багато смертей. Некрологи нанизуються, перетікають один в один — і ось уже хлопець, з яким ти побіжно бачилася на презентації, лишає допис про загиблого побратима, а за кілька тижнів оплакуватимуть і його. Максим написав вірш про кота, теплого й затишного, «рудого, як висохлі серпневі покоси». Кіт загине разом з ним.
Смерть шириться, ходить посадками, містами, селищами, забирає найкращих, найсильніших. Найшляхетніші обличчя тепер у чорно-білій гамі. У презентації до лекції про сучасну літературу, яку підготувала ще в грудні, я домальовую до портрета чорну стрічку. Уже й не дуже кепсько — мені це робити не вперше. Тепер казати про Максима варто в минулому часі, і я вже знаю, що помилятимуся.
Його обличчя з тих, які легко уявити на середньовічній іконі, — майже досконала аскетична краса. Замість бібліотеки формується новий іконостас, а нам, живим, ще вчитися із цим жити. Поки що я не вмію та відчуваю лише дві емоції: пекучий сором і жагучу ненависть. Це час почуттів, підкручених до межі — жодних півтонів, ніяких компромісів.
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.
Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.