«Амадока»: новий твір від авторки роману «Фелікс Австрія»
832 сторінки роману Софії Андрухович за кілька тижнів вийде у «Видавництві Старого Лева»
Письменниця, перекладачка та публіцистка Софія Андрухович відома поціновувачам як авторка прозових книжок «Літо Мілени» (2002), «Старі люди» (2003), «Жінки їхніх чоловіків» (2005), «Сьомга» (2007). У 2014 році випустила роман «Фелікс Австрія», що того ж року отримав відзнаку «Книга року BBC»,також вийшов фільм «Віддана» за цим твором. У 2015 році стала лауреаткою премії імені Джозефа Конрада. У 2016 році Софія Андрухович спільно з Мар'яною Прохасько написали дитячу книжку-картинку «Сузір'я Курки», яка увійшла до престижного каталогу в галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури «Білі круки».
А за кілька тижнів у «Видавництві Старого Лева» вийде новий роман Софії Андрухович – «Амадока». Над твором Софія працювала майже шість років. Обкладинку до нього створила творча майстерня «Аґрафка» (Романа Романишин та Андрій Лесів).
«Назва книжки – «Амадока» – походить від назви найбільшого в Європі озера, розташованого на території сучасної України. Вперше про нього згадує Геродот і впродовж кількох століть середньовічні картографи відтворюють його на мапах. Аж раптом воно зникає і з мап, і зі згадок. Та цей роман – не про озеро, а про його зникнення. Про зникнення цілих світів та культур і про те, що залишається натомість. Чи може існувати зв'язок між єврейською Катастрофою Східної Європи і знищенням української інтеліґенції в часи Сталінських репресій? Чи сягає забуття однієї людини на кілька поколінь під землю? Та чи здатні любов і терпіння торкнутись свідомості іншої людини?», зауважує starylev.
«"Амадока" – це роман не так про події, як про переповідання подій, – уточнює Софія – В ньому важливі не історичні факти, не достовірність, а намагання виявити, яким чином ми поводимося з власними і чужими спогадами про обставини і пережиття. Оповідь - один із способів порятунку слабкої, крихкої, зворушливої людини, розшматованої обставинами, владою інших людей, власними слабкостями. Створення оповіді - це ткання власної версії світу, деформованої настільки, наскільки деформований той, хто тче. Людина шукає власної цілісності, створюючи міф. Міф про себе, про свою любов і свій гріх, про почуття провини і чесноти, про світ і його закони. І це словесне плетиво має так багато сенсів, стільки причин для появи: воно пом'якшує і захищає, пояснює і заповнює, згладжує гострі кути, ховає від руйнівної правди, повідомляє правду у спосіб, в який її нарешті, можливо, вдасться прийняти. У спосіб, в який складна правда перестане бути руйнівною, ставши натомість цілющою. А ще оповідь поєднує людей. Поєднує персонажів історії, поєднує близьких і далеких, поєднує оповідача і слухача. Оповідь – це вияв любові. "Амадока" – роман про те, як кожна людина прагне, потребує і шукає любові, і про те, наскільки плутані стежки вона вибирає для своїх пошуків».
«Сюжет роману охоплює кілька епох. Але центральною залишається сучасність. Понівечений до невпізнаваності в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам'яті: чоловік не пам'ятає ні свого імені, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагменту свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомості, зшивати докупи спільну історію», зазначає starylev.