75-річний Микола Матусевич із села Матюші на Київщині — один із десяти співзасновників Української Гельсінської групи
Миколі Матусевичу 76 років. 12 з них український правозахисник та співзасновник Української Гельсінської групи відбув у брежнєвських таборах і в засланні.
У 1970-х у пермській в’язниці він зустрів Паруйра Айрікяна — радянського політв’язня, згодом — вірменського політика і двічі кандидата у президенти своєї країни. Торік Айрікян приїздив на ювілей давнього табірного друга.
19 липня 2021 року Паруйр Айрікян прилетів до Києва на ювілей давнього табірного друга.
Я зустрічаю його на виході з міжнародного терміналу «Борисполя», і ми починаємо довгу подорож тривалістю в чотири десятиліття, щоб віднайти опори дружби й свободи попри майже 30 років неволі на двох. Матусевич і гадки не має, кого я до нього везу.
— Коли я приїхав на ту зону в 1978-му, адміністрація чомусь не водила мене на роботи, — Паруйр опускає віконне скло таксі й закурює. — Це був якийсь трюк КДБ, якого я не міг збагнути. Сидіти без роботи було нудно, тому я взявся самотужки висушувати болото навколо нашого бараку, аби в’язням менше допікала мошкара. По 3-4 години на день копав ями й рови, і одного дня наша зона стала сухою.
На подвір’ї Матусевича у Шевченківці, за його словами, стоїть пам’ятник йому самому: дерев’яний кілок у чорному потертому капелюсі, що колись належав другові Сергію Набоці.
Коло хати — клумба з квітами і город. Кущі малини, ідеально рівні грядки з овочами. Матусевич вирощує томати, які здалися мені найсмачнішими з-поміж усіх, які я куштувала.
У куті за грядками — дерев’яний туалет, де висить портрет Леніна, а на полиці, як сувеніри, складено кілька радянських пропагандистських газет.
У 1960-70-х він мав вигляд типового «поганого хлопця» з тодішніх популярних фільмів: довге світле волосся, джинси кльош, ризиковий, запальний, з блискавичним почуттям гумору. Він глузував із кадебешників, підбурював колег переходити на українську, нищівно критикував їхній конформізм і страх перед радянською системою.
У Василькові Микола вчився у російській школі. І хоча вдома Матусевичі розмовляли українською, з однолітками він спілкувався російською. У старших класах закохався в однокласницю Ірину — зустрічалися, планували майбутнє, мати звала її невісткою. Одного разу на якомусь святкуванні Ірина зневажливо пожартувала про «смешной украинский язык». Матусевича немов пересмикнуло, він умить змінивсь на лиці й покинув зібрання.
Години за дві з’їжджаються гості. Через резонанс у соціальних мережах чимало людей захотіли підтримати й привітати Матусевича — журналісти, блогери, народні депутати і просто добрі друзі.
Святкуємо на траві — постеливши серед подвір’я кілька стареньких скатертин, розкладаємо нехитру закуску і по-спартанськи всідаємося довкола.
Єдині три стільці в голові «стола» займають найповажніші: у центрі — ювіляр, ліворуч — Айрікян, праворуч — дисидент Мирослав Маринович.
Першоджерело за посиланням.
Раніше ми повідомляли, що активісти продовжують допомагати Миколі Матусевичу, українському дисиденту, члену-засновнику Української Гельсінської групи.
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.