"З Ірпеня можна зробити туристичну родзинку". Інтерв’ю з екоактивісткою Наталією Василенко

Екоактивізм, боротьба за збереження природи рідного Ірпеня та суспільна відповідальність – головні аспекти життя і діяльності Наталії Василенко. Спеціально для медіа "Погляд" Наталія розповідає про свій шлях у громадській діяльності, який почався з бажання врятувати власний дім від забудови, а згодом переріс у масштабну екологічну ініціативу, спрямовану на збереження природних ресурсів рідного міста. В інтерв’ю вона ділиться тим, що надихає її любити Ірпінь, якими викликами супроводжується боротьба за екологію та що треба змінити, щоб зробити місто комфортнішим для майбутніх поколінь.

До екоактивізму привела небайдужість

- Розкажіть про себе, свою професію та чим займаєтесь наразі?

- За освітою я філолог, спеціаліст з української мови та літератури. Усе моє професійне життя пов'язане саме з отриманою спеціальністю. Я працювала в різних сферах як редактор-комунікаційник, але на одному з етапів, коли я вирішила змінити професію і шукала роботу, побачила вакансію в громадській організації "Український екологічний клуб "Зелена хвиля"". Так вийшло, що наші цінності й інтереси співпали. Я подумала, що можу працювати і за покликом серця, і за спеціальністю, вирішуючи проблеми, які мене дійсно хвилюють у моєму рідному Ірпені.

- Що вас захоплює в Ірпені або навпаки засмучує?

- Тут мої батьки, моя батьківщина. Я живу в Ірпені з трьох років. Я дуже люблю нашу річку, заплаву.

Мене вражають наші старовікові дерева і загалом природа. У сфері культури нашому місту є багато чим похвалитися. З Ірпеня можна зробити туристичну родзинку. Це те, що мене захоплює. Тому я стараюся зробити так, щоб Ірпінь зберіг свою привабливість, став екологічним і безпечним для жителів.

- Як ви почали займатися екологічною діяльністю?

- Моя громадська діяльність почалася в 2018 році. До цього в мене було звичайне життя: я працювала в Києві, в Ірпені тільки ночувала. У 2011 році у мене народилася дитина, тож я займалася нею, своєю родиною, роботою. Все змінилося, коли в 2018 році я побачила генплан міста, зігдно з яким мій будинок мав піти під забудову. Мене це вразило. Я намагалася перешкодити затвердженню генплану: писала заяви, ходила на всі засідання… У певний момент за підказкою Нелі Лавровської ми створили квартальний комітет, бо вважали, що це завадить забудові нашого кварталу. Пізніше я допомагала іншим кварталам створювати квартальні комітети, адже одного квартального комітету замало, щоб дійсно мати вплив в місті. Таким чином було створено більше десятка квартальних комітетів в Ірпені.

Я дуже люблю нашу заплаву. Це прекрасне місце, яке треба зберегти, адже це важливий елемент екосистеми. Із ним пов'язано чимало природних процесів, тому для комфортного життя у місті не можна допустити його забудови. Те, що там зараз відбувається, а йдеться про видобуток торфу під час будівництва будинків і засипання на його місце сміття, матиме негативні наслідки в подальшому. Тому потрібно це зупинити.

- У 2021 році ви провели екофестиваль "Заплава фест". Розкажіть, яка його головна мета і чи матиме він продовження?

- По-перше, екофестиваль "Заплава фест" був покликаний привернути увагу мешканців міста, фахівців і науковців до нашої прекрасної заплави.

По-друге, зробити заплаву місцем, де людям буде комфортно відпочивати і відновлюватись.

Але поки що це питання відкладено, адже заплава досі замінована. Фахівці говорять, що, крім доріжок, не варто ходити по полях, адже розмінування дуже дороговартісна процедура і теж наразі відкладена.

Коли у 2022 році почалася окупація міста Ірпінь, звичайно, всі акценти змістилися, бо були думки тільки про те, як вижити в тій ситуації.

Нам дуже допоміг наш квартальний комітет, який став гарним інформаційним майданчиком.

Наприклад, ще 24 лютого ми з депутатом Тарасом В’язовченком, я, до речі, його помічниця, пройшли по нашому кварталу і дізналися, де в нас є укриття, в якому вони стані і повідомили про це в наш чат. Це дійсно була корисна інформація, адже не всі знали, де в нас є укриття. Надалі ми використовували чат квартального комітету, щоб скидати різну важливу інформацію.

- Як особисто для вас почалося повномасштабне вторгнення?

- Чесно кажучи, я була впевнена, що цивільному населенню нічого не загрожує. Коли 24 лютого мені брат запропонував виїжджати, я думала, що все буде добре. Ми з родиною переночували у друзів в підвалі, де нас була 21 людина. Після цього я вже не була така впевнена, проте все одно сумнівалася щодо виїзду. Оскільки брат із родиною зібрався виїжджати, я подумала, що буде зовсім безвідповідально не скористатися таким шансом. Тим більше у нас є родичі в Житомирській області. Речей я практично не взяла, чоловік вмовив захопити хоча б комп'ютер, який дав мені можливість працювати й отримувати зарплату.

Щоб чимось себе зайняти у перші дні війни, я виришіла створити список потреб, про які писали люди у наших міських чатах. Це була сторіночка в Excel, де були окремо ті, хто потребує щось, і ті, хто може допомогти, після чого я почала їх координувати між собою.

Потім ми з Тарасом В’язовченком займалися тим, що інформували людей, як і де можна безпечно вийти з міста. Тарас щодня особисто вивозив людей з Ірпеня.

Я допомогала у цьому процесі, адже люди знали мій номер телефону, часто до мене звертались по допомогу. Я була не одна, у нас працювала ціла команда, яка займалася збором коштів на комплектування тих, хто стояв на блок-пості "Караван Гала", де був наш Сергій Руденко – героїчна особистість, приклад мужності, адже він разом з іншими сміливцями буквально голими руками перекрили прохід через той блок-пост.

Також наша команда займалася харчуванням наших бійців. Ми просто зверталися до людей, які могли щось приготувати, наприклад, хтось варив борщ, інший випікав хліб.

Який для мене висновок з цього всього? Для кожної людини важливо робити те, у чому вона фахівець. Наприклад, я комунікаційник, тому виконучи свою роботу, можу принести користь суспільству.

- Коли ви повернулися в Ірпінь?

- Я повернулася на початку серпня, хоча мені було дуже страшно. Мій брат і чоловік уже були тут, а я з 10-річним сином приїхала розвідати.

Пам’ятаю, як мене вразила велика кількість дітей на майданчиках Ірпеня. Тоді я подумала, що можна залишатися, місто ожило. Так ми почали жити інше життя. Цінності змінилися.

Я зрозуміла, що речі взагалі неважливі. Коли ми виїхали без речей, мене вразило, що нам у селі люди давали все необхідне, одягали нас.

Для себе я навчилася, що якщо ми жертвуємо речі, вони повинні бути хороші. Це про гідність. Не треба віддавати сміття, яке ти сам не носиш. Тому що коли ти потребуєш, то особливо вразливий. Коли тобі дають хорошу річ, ти відчуваєш, що про тебе піклуються, а коли віддають погане, відчуваєш, що себе другосортною людиною.

Ірпінські дуби і заплава – на вагу золота

- Чим почали займатись після повернення додому?

- Я продовжила займатися екологічною діяльністю, адже кожна зелена зона в Ірпені важлива на вагу золота, особливо заплава і дерева. Щодо заплави, то ми з колегами підготували клопотання про те, щоб у заплаві річки Ірпінь на території міста створити заповідник, щоб у людей не відібрали ту частинку заплави, що залишилась незабудованою. Поки що це клопотання не мало того успіху, як нам хотілося, але ми не складаємо руки і продовжимо працювати в цьому напрямку.

Якщо говорити про дерева, то ми з ірпінськими активістами розпочали облік дерев, щоб їх захистити. Ви, мабуть, бачите в Ірпені є дерева з цифрами, нанесеними фарбою. Це свідчить, що ці дерева під контролем громади, вони пораховані, люди за ними приглядають.

До нашої ініціативи приєдналися працівники КП "Благоустрій", що було неочікувано.

Вони активно брали участь у наших інвентаризаціях дерев. Більше того, через рік від КП "Благоустрій" надійшла ініціатива створити реєстр дерев.

Варто зазначити, що у підпорядкуванні КП "Благоустрій" перебувають усі зелені насадження в парках, які мають паспорти, вони обраховані і за них працівники КП "Благоустрій" несуть відповідальність. А що стосується усунення аварійних дерев на вулицях, то цим теж займаються працівники КП "Благоустрій", але ці дерева не обраховують, вони самі по собі.

Тому ми як громадськість і рахуємо дерева на вулицях. Особливо варті уваги старовікові дуби в західній частині Ірпеня. Це вже якісь артефакти, вони цінні самі по собі. В інших громадах таких дубів немає.

Якщо ці дерева ми продовжимо й далі вирубувати, наші діти їх ніколи не побачать, адже через зміну клімату такі високі дерева вже можуть не вирости.

- Чим зараз займаєтесь?

- Зараз я входжу в комісію, яка обстежує аварійні дерева перед тим, як їх спилювати. Це мій прогрес як громадської діячки. Мене туди запросили, тож тепер я стежу, щоб не спиляли зайвого. Я стараюсь максимально брати участь у виїздах.

Інколи я кажу, що не підтримую спилювання, – і до мене прислухаються.

Проте є певні спірні моменти через те, що у випадку падіння дерева на когось, КП "Благоустрій" буде нести відповідальність.

Тому таке аварійне дерево дуже часто просто спилюють. Але мені, здається, вдалося зупинити швидке спилювання дерев.

Узагалі щоб дерева не падали, їх треба не лікувати, а застосовувати превентивні заходи або хоча б не руйнувати.

Наприклад, не можна навколо дерев все бетонувати, адже це питання часу, коли дане дерево впаде.

Воно б простояло 100-200 років, а так, можливо, 5 років постоїть і впаде, тому що дерево не отримує воду і поживні речовини.

Загалом в Ірпені багато зроблено для того, щоб дерева почали руйнуватися.

Почнемо з того, що у наших соснових парках і скверах росте густа трава. Як вона там з'явилася?

Завозиться ґрунт, часто заражений, засіюється трава, яку поливають з ранку до ночі. Сосни цього не люблять, вони гниють через перезволоження, тому й почали падати.

Що тепер робити з тими ґрунтами?

Щоб хоч трохи затримати процес руйнування дерев, треба розчистити пристовбурову ділянку навколо кожного дерева, зробивши її такою, якою вона повинна бути.

Треба замінити ґрунт, а це потребує коштів. А ще вже зараз треба думати про висадку інших дерев, не сосен, оскільки вони не виростуть через нестачу сонця. Нам потрібне біорізноманіття.

Зараз говорять про зникнення бджіл і горобців, що логічно, адже їм немає чим харчуватися, особливо у містах.

До КП "Благоустрій" багато претензій від людей через кронування дерев, яка називається санітарна обрізка. Вона передбачає зрізання хворих дерев або гілок.

Проте на практиці дерева так зрізають, що вода не стікає – і дерево починає гнити. Воно вже приречене.

Навіщо спилювати так, щоб дерево загинуло?

Я б не сказала, що працівники "Благоустрою" роблять це навмисно. Вони кажуть, що все життя так робили. Так само під час кронування зрізають багато гілок. Навіщо? Бо менше листя доведеться прибирати під час листопаду. Але ж прибирання листя всюди теж шкодить деревам, адже листя – це добриво, до того ж воно зберігає воду.

Деревам потрібно перезимувати з листям, що опало. Направді ж листя прибирається скрізь, бо громада вимагає, щоб було чисто і красиво, але це неправильно.

Так, є такі місця, наприклад, у центрі міста, де потрібно прибирати опале листя, але коли його в парках всюди прибирають, це вже занадто. До всього варто підходити як з розумом, так і зі стратегічним плануваням.

Тож я намагаюся над цим працювати, проводити освітні заходи, доносити ідеї. Для проведення таких освітніх заходів потрібне фінансування, тому ми намагаємося знайти гранти для цього, зокрема, у мене є плани провести навчання на цю тему.

Також хочу розповісти одну цікаву історію.

Ви знаєте, що "Благоустрій" не працює без заявки від людей? Часто трапляється, що заявки надходять на здорові дерева.

Наприклад, по вулиці Павленка є велика ділянка, де величезний дуб заважає мешканцям зробити проїзд саме в цьому місці.

Комісія не дозволила той дуб спиляти, але жителі вулиці все одно планують його знищити, їх навіть не лякає штраф. Тож бувають випадки, що "Благоустрій" проти спилювання, а люди чинять самоуправство.

Бувають випадки, що люди хвилюються, чи впаде дерево. Проте все залежить від виду дерева, тому що у кожного дерева свій вік. Якщо якісь дерева дійсно через 50 років падають, то дуби ні, вони навіть пошкоджені можуть самовідновлюватися. Проте якщо дерева забетонувати, вони загинуть швидше. Пристовбурова ділянка повинна бути відкрита, щоб не руйнувалось коріння. А щоб дерево не впало на голову, у нас, як і в Європі, закликають у вітряну погоду не гуляти під деревами, бо навіть здорова гілка може впасти.

Не варто забувати, що ірпінські дуби захистили багато помешкань під час окупації міста. Вони взяли на себе вогонь та ворожі кулі. І хоч зараз бачимо багато прострелених дубів, це не привід їх спилювати, адже, як я вже зазначала, дуби можуть загоюватися самостійно.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Фото для публікації надані Наталією Василенко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.