Вишгород поповниться унікальним археологічним об’єктом
Квартал гончарів у Вишгороді часів Київської Русі забудувався майже одномоментно, місцеві керамісти були заможним класом, а на горщики існувала своєрідна мода – про це і ще багато цікавого «Погляд» дізнався, побувавши у музеї давньоруського гончарства ВІКЗ на розкопках споруди ХІІ ст.
Унікальні розкопки проводяться нині у Вишгороді на території музею давньоруського гончарства Вишгородського історико-культурного заповідника (ВІКЗ). Розкопується і досліджується споруда, яка належала давньоруському гончару ХІІ ст., і з дуже високою часткою вірогідності була його житлом. Унікальність цих розкопок у тому, що, по-перше, вони йдуть на безпосередньо на території музею, що само по собі буває нечасто, а по-друге, в Україні таких об’єктів менше десятка. До того ж, житло ремісника ХІІ ст. поки що буде єдине.
У часи Київської Русі Вишгород був не лише значним політичним центром, резиденцією Київських князів, а й потужним ремісничим містом, у якому працювало немало ливарних, гутних, керамічних виробництв. Лише гончарних горнів тут було встановлено 250-300. Та нині збереглася всього одна піч для випалу кераміки, яка датується ХІ ст., і яка є єдиним таким збереженим об’єктом у всій Східній Європі. Вона знаходиться на території музею давньоруського гончарства, і, власне, й дала поштовх створенню саме тут музею. Хоча археологи знаходили горни десятками, але їх вдавалося лише розкопати, дослідити, але не зберегти.
А ось житло ремісника-кераміста у Вишгороді розкопується, досліджується і планується реконструювати вперше. Як зауважує директор Вишгородського історико-культурного заповідника, кандидат історичних наук Влада Литовченко, наявність цих двох об’єктів – горна і житла гончара – дає можливість створити на територію музею комплекс, який може стати як потужним джерелом для фахівців щодо подальшого дослідження давньоруських ремесел, життя і побуту населення Вишгорода тих часів, так і істотним поштовхом для посилення інтересу туристів до Вишгородщини, можливістю для збільшення туристичних потоків у регіон. Цього року заповіднику виповнюється 25 років. Президентський указ про створення ВІКЗ було підписано 6 липня 1994 року. Вочевидь, це своєрідний подарунок заповідника до свого 25-річчя і Вишгороду, й Київщині, і, власне усій спільноті, яка цікавиться історико-археологічною спадщиною як на фаховому, так і на прикладному рівнях.
Розкопки почалися у травні. У підготовчих роботах брали участь практично всі працівники Вишгородського історико-культурного заповідника, за лопати взялися й наукові співробітники на чолі з директором. Нині ж справа за фахівцями. Розкопки проводяться під академічним наглядом Інституту археології НАН України Вишгородською археологічною експедицією, очолюваною кандидатом історичних наук Дмитром Бібіковим. На розкопках працюють фахівці-археологи – заступник керівника Вишгородської археологічної експедиції, провідний науковий співробітник ВІКЗ Дмитро Дяченко та працівники архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології НАН України Антон Кучерін, Валерій Кайстрюков, Іван Зоценко, Богдан Щерба.
Про те, як ідуть розкопки, що знайшли археологи і про що свідчать знахідки журналісту «Погляду» в ексклюзивному інтерв’ю розповів керівник Вишгородської археологічної експедиції, кандидат історичних наук Дмитро Бібіков.
– Дмитре Валентиновичу, розкажіть, будь ласка, як вдалося знайти цей об’єкт?
–Ще під час ремонту комунікацій у 2012 році будівельники вирили траншею і в ній ми помітили заглиблений археологічний об’єкт часів Київської Русі, насичений археологічним матеріалом. І лише зараз з’явилась можливість повністю його планомірно дослідити.
–З того часу, як його знайшли, минуло сім років. Чому тільки зараз почали розкопки?
–Ці ідеї пропонувалися попередньому керівництву, проте не знайшли підтримки. Нині навпаки, бачимо зацікавленість, то ж, як бачите, роботи йдуть повним ходом. Ціллю розкопок, окрім досліджень, є можлива натурна реконструкція цього об’єкта, тобто відтворення в первинному вигляді цієї споруди. Вона датується ХІІ-м століттям, скоріш за все, була двоярусна. Поки що точно не можемо сказати, чи була вона точно житловою, проте за опосередкованими ознаками впевнені у цьому більш як на 90%. Тоді у людей було багато господарських споруд, звичайних комор, споруд для зберігання зернових запасів…
У нас багато часу під час підготовчих робіт забрало те, що ця ділянка виявилась дуже сильно порізана пізніми перекопами, особливо траншеями від комунікацій. Окрім тієї траншеї, яка була прокладена у 2012 році, ми натрапили ще на три більш ранні траншеї. Зараз ми вже вийшли на давні горизонти, вибрали ці всі перекопи і приступили до розбору власне давньоруських об’єктів. Там, де вже вилазить жовтий суглинок, – вже давня поверхня, навіть трошки нижче давньоруського часу, тому ми на цій глибині зупиняємось. Зараз вже вибираємо заглиблені в цей суглинок об’єкти.
–Археологи чимось схожі на чарівників: вони бачать те, чого не бачать звичайні люди. Мені, наприклад, нелегко було зрозуміти, що саме там знаходиться – траншея як траншея. Як ви це визначаєте?
–В цьому плані ми багато запозичили з науки геології. Власне, за кольором, за консистенцією, за щільністю грунтів можна визначити, де порушена поверхня людиною. Крім того, у нас є таке поняття як материк – це такий жовтий суглинок, який не порушений людиною. Ось у цьому материку ми «ловимо» заглиблені в нього об’єкти. Зазвичай житлові споруди, та й не тільки житлові, люди заглиблювали в ґрунт, оскільки це було вигідно в плані збереження тепла, а також просто економії будівельних матеріалів.
Звісно, господарські споруди заглиблювались у ґрунт трошки менше.
–Щось схоже на землянку?
–Якщо ми говоримо про житлові споруди, то вони називаються напівземлянками. Це стосується більшості об’єктів.
Про те, що це житло, ми можемо судити з низки ознак. По-перше, саме житлова споруда відрізняється від інших наявністю печі. Піч ми ще не розкопали, але ж тільки недавно, після завершення підготовчих робіт, ми приступили до розбирання самої плями об’єкта. Так ось, у цьому заповненні трапляється багато фрагментів обпаленої глини, які, швидше за все – від зруйнованої печі. Крім того, вже навіть на перших етапах розбору було кілька індивідуальних знахідок, зокрема, цілий замок давньоруський, ціла пряжка, грузило від рибальської сітки, тобто матеріал, більше характерний для житлових споруд, аніж для господарських.
–У Музеї давньоруського гончарства є гончарний горн. Чи можна сказати, що це було житло того гончара, якому належала піч?
–Ні. Зазвичай у Вишгороді коли розкопки ведуться на великих площах, вдається зафіксувати окремі господарські комплекси, котрі включають житло, гончарний горн, інші господарські споруди. Але ці два об’єкти ми не можемо пов’язати, тому що гончарна піч датується другою половиною ХІ ст., а наша споруда – 1 половина ХІІ ст.
–Де ж тоді мав бути горн цього майстра?
–Чіткої прив’язки немає – з якого боку він має бути. Зазвичай горн у 5-10 метрах від житла будувався, можливо, він навіть знаходиться там, де нині будинок, в якому розташовано музей. Але це лише припущення.
–Скільки кімнат було у типових житлах гончарів?
–Зазвичай це однокамерні житла, тобто вони складалися з однієї кімнати. Якщо брати більш ранні житла, скажімо, ХІ ст., то вони взагалі досить прості. Це зруб розміром 4 на 4 метри, досить сильно заглиблений у землю, набагато більше ніж наш, який ми нині розкопуємо.
–Але ж піч багато місця займала, де ж люди спали?
–Спали обабіч печі. Якщо ж брати пізніші житла, то так, вони зазвичай двоярусні, бо поверхами це назвати було б досить претензійно. Нижній ярус – підкліт, тобто господарська комора, а верхній ярус був житловий. А бувало й таке, що ми фіксували дві печі – одна стоїть у нижньому ярусі, друга фіксується у вигляді такого собі розвалу, котрий утворився після руйнування будівлі, коли піч другого ярусу уже впала вниз.
-Ви нещодавно захистили кандидатську дисертацію. Наскільки я знаю, ваша наукова робота пов’язана з вивченням теми давньоруського гончарства...
-У тому числі. Тема дисертації у мене ширша – «Вишгород та його округа в 10-13 століттях», тобто давній Вишгород в цілому і навіть його околиці.
Але наразі колектив фахівців, з якими ми проводили розкопки ще з 2012 року – Всеволод Івакін, Андрій Оленич та Іван Зоценко – ми вчотирьох плануємо видати під егідою Вишгородського історико-культурного заповідника узагальнюючу монографію. Вона, по-перше, підсумує результати наших розкопок за ці сім років, по-друге, узагальнить уявлення взагалі про посад Давньоруського Вишгорода, який був найбільшим за територією районом цього міста.
–Монографія буде більше спрямована на фахівців, істориків, археологів. А для широкого загалу – можете розказати щось цікаве з побуту давніх гончарів?
–Щодо побуту можна сказати, що це були соціально значущі люди, які нарівні з дружинниками, з оточенням князя користувалися предметами імпорту, іншими коштовними речами. Предмети імпорту – це, наприклад, речі візантійського походження, зокрема, ми знаходили деталі ременя як болгарського, так і поволзького походження. Також в одному з жител, розташованому в ста метрах звідси, знайшли срібну монету німецьку, речі скандинавського походження, зокрема, фібулу – застібку на одяг.
--Отже, гончарі були заможним класом?
–Саме Вишгородські гончарі. Науковці звернули увагу на досить масштабні обсяги виробництва гончарного посуду ще всередині минулого століття саме у Вишгороді. За кількістю виявлених тут гончарних горнів місто не має рівних взагалі у Київській Русі, та й загалом у країнах Східної Європи середньовічного часу. Зокрема, тут розкопано і досліджено майже 25 гончарних горнів, ще приблизно стільки ж з різних причин не вдалося дослідити, або взагалі їх випадково помітили, коли опадав ґрунт зі схилів. За підрахунками дослідників, відзначається істотна щільність розташування цих горнів відносно житлових та господарських споруд.
Вирахували, що одночасно тут могли функціонувати 250-300 горнів. Така величезна кількість не могла бути випадковою, і ще в середині минулого століття Василь Йосипович Довженок (учений-славіст, дослідник історії Давньої Русі, доктор історичних наук – авт.) припустив, що Вишгород постачав цей посуд жителям не тільки міста, а й найближчих околиць. За результатами наших досліджень, скоріш за все великим замовником був Київ, де сліди власного гончарного виробництва практично не відомі. До того ж, саме Вишгородські глини славляться. Цегельні виробництва ХІХ ст., Межигірська фаянсова фабрика – це все було виникло завдяки якості тутешніх глин.
Ми останнім часом розглядаємо виникнення цього посаду у Вишгороді як результат діяльності князя Володимира. Зазвичай для діяльності давньоруських князів характерне поступове наростання територій, а тут ми бачимо, що наприкінці Х- на початку ХІ століть величезна територія – 19 гектарів – забудовується практично одночасно, і скрізь будуються гончарні горни поруч із житловими спорудами.
–Тобто була одномоментна забудова і заселення?
–Так. До того ж, тут трапляється слов’янська кераміка як лівобережного походження, так звана роменська, так і правобережного походження, тка звана райковецька. Це часи князя Володимира, а для його діяльності характерна політика державотворчого переселення великих груп народів – чи то на південні кордони, чи то під час будівництва нових міст. Швидше за все ми тут маємо такий же приклад, коли через наявність на території Вишгорода багатих ресурсів, зокрема, глини як сировини, значну групу людей було переселено саме для того, щоб тут розвинулося гончарство.
Крім цих аргументів на користь князівського замовлення свідчать те, що на денцях гончарного посуду були знайдені клейма у вигляді князівських знаків Рюриковичів. Також на території посаду було знайдено князівські свинцеві актові печатки, з наскрізними отворами, якими за допомогою нитки скріплювались певні документи. Наявність таких актових печатей у гончарських будівлях зазвичай не характерно для звичайних ремісничих центрів.
–Як ви визначаєте вік горщиків? Необхідно проводити хімічний аналіз, чи, можливо, існувала в ті часи якась своєрідна мода в кераміці, за допомогою якої можна визначити вік виробу?
-Звісно. Насамперед ми визначаємо за верхньою частиною, так званими вінцями, і типологію цих вінець прив’язуємо до хронології. Ці вінця постійно змінювались, є багато типів, багато літератури цьому присвячено. Є типи, які могли існувати протягом ста і більше років, а є типи, які досить вузько датуються, і саме за комплексом, за набором типів цих вінець ми можемо визначити датування певного археологічного об’єкта аж до чверті століття.
–Яка ж була «мода» на кераміку в той період, об’єкт якого ви розкопуєте?
– Для ХІІ ст., яким датується наш об’єкт, головною визначальною ознакою є так звана закраїна, тобто коли вінця закручувались всередину, щоб можна було горщик накрити кришкою, аби вона не сповзала. Загалом різних типів є досить багато, і чим більше їх трапляється на об’єкті, тим чіткіше, завдяки датуванню цих типів, можна визначити період, у який функціонувала певна будівля.
–Коли ми говоримо про гончарні вироби, зазвичай маємо на увазі горщики, чи ширше – посуд, скажімо, кухонний, столовий, тарний. А що ще робили гончарі?
-Кухонний посуд – якраз кухонний – це категорія, яка користувалась найбільшим попитом. Бо цей посуд часто бився, розтріскувався на полум’ї, тому гончарі насамперед займались виготовленням кухонного посуду. Але залишки гончарної глини могли використовувати, наприклад, для виготовлення дитячих іграшок, ми такі не раз знаходили. І саме за їхньою кількістю Вишгород також виділяється. Були, наприклад, дитячі брязкальця тощо. А з початком християнізації починають виробляти також глиняні писанки, отже, вони прийшли в класичну українську культуру з давньої Русі.
–Чи вдалося вам за час ось цих розкопок знайти щось цікаве?
--Ми ставимо за мету не пошук конкретних артефактів, а поглиблення комплексних знань про життя, побут, історичні події певного періоду. Найяскравішими стали дослідження 2014-2015 років на Старосільському провулку, де вдалося на площі понад 300 квадратних метрів дослідити одну садибу повністю, а також кілька оточуючих її садиб, і повністю простежити планувальну структуру цієї ділянки. Власне, це й ляже в основу майбутньої монографії, котра має до кінця цього року з’явитися друком.
