#Розслідування #сесія #Розслідування #ірпінь #Карплюк #Розслідування #Діти #екологія #ірпінь #Освіта #сесія #ірпінь #історія #Карплюк #сесія #екологія #ірпінь #історія #Освіта #ирпень
Новини
Київщина
Культура
Дати

Врубель писав одного з апостолів з «хрещеного батька» київських вулиць

08.01.2020 Косянчук Інна 0

Виповнилося 200 років від дня народження о.Петра Лебединцева, просвітителя і знавця київської старовини

Одним з найдостойніших киян усіх часів  називають Петра Гавриловича Лебединцева. Народився Петро Лебдинцев на Київщині 21 грудня 1819 року (за новим стилем - 2 січня 1820-го) у родині  сільського священика. Як і багато дітей священиків, отримав, духовну освіту. Учився в київській семінарії, потім і в Духовній академії. Після двох років викладацької діяльності в Орлі повернувся в  Україну, яку щиро любив.  З 1868 року ьув священиком Софії Київської, кафедральним протоієреєм собору.

Одна з місій о.Петра Лебединцева, якій він приділяв неабияку увагу – просвітництво, а також  освіта простих людей.

 Ще в досить молоді роки, будучи парохом у містечку Біла Церква, о.Петро організував школу грамотності для селянських дітей, яку підтримала мирська сходка. Школа розмістилась у вільних кімнатах квартири Петра Гавриловича (він передчасно став вдівцем і жив один), частина необхідного майна була придбана на церковні кошти. А ще навчанню дітей допомогло… пияцтво їхніх батьківю  Селяни погодились доплачувати по 20 копійок до кожного відра горілки, що відпускалась для них з питної контори (окрім горілки, яку розпивали в кабаках). За допомогою «зеленого змія» передбачуваний шкільний фонд мав скласти не менше 500 рублів на рік. Таким  чином через кілька місяців в Білій Церкві діяли вже 4 школи.

Також Петро Лебединцев втворював сільські парафіяльні школи, потім очолив у Києві жіноче училище, де з дочок священиків готували вчительок для народу.

Ще значніший внесок о. Петра – у вивчення і пропаганду вітчизняної історії.

Він очолив видання «Київських єпархіальних відомостей» - науковий часопис із статтями про старовинні храми й монастирі, релігійних діячів. Цілий ряд досліджень о.Петро присвятив київським старожитностей - Софійського собору, Лаврі, Десятинної церкви, храму Спаса на Берестові, літописним місцевостям. Також немало друкувався у журналі «Киевская старина», який створив разом із братом Феофаном.

На початку пастирської діяльності в Києві о.Петро Лебединцев служив в Успенський храм на Контрактовій площі, який відомий як церква Богородиці Пирогощої). Згодом о. Петра  призначили на посаду благочинного усіх подільських церков. У травні 1861 року, коли до Києва прибув прах Кобзаря на шляху до місця поховання під Каневом, траурна процесія планувала зробити зупинку в Різдвяної церкви на Подолі, однак для цього потрібен дозвіл влади. О.Петро Лебединцев особисто клопотав про це перед митрополитом і генерал-губернатором, і його прохання задовольнили. Однак поставили умову -- підтримувати належний порядок і не допускати виголошення промов у церкві. І  о.Петро Лебединцев разом з настоятелем церкви відслужив над труною Великого Кобзаря панахиду.

Петро Лебединцев був причетний і до ситуації найменуванням вулиць й площ у Києві.  У 1869 році Київ стрімко освоював нові території,з»являлись назви нових вулиць, але в них була плутанина. Для наведення порядку була скликана спеціальна комісія на чолі з віце-губернатором, в яку увійшов і о.Петро Лебединцев. Саме з його доповіді, звичайно, з урахуванням пропозицій інших членів комісії,  нові назви отримали відразу майже сотня міських об'єктів. Не всі ці найменування дійшли до нашого часу, однак такі відомі понині топоніми, як Софійська та Михайлівська площі, Крутий узвіз, вулиці Ярославів Вал, Рогнідинська, Предславинська, Межигірська, Дорогожицька, Ігорівська, Олегівська і ряд інших з'явилися на планах Києва завдяки Лебединцеву.

Зовнішність о. Петра була настільки виразною, що саме з нього художник Михайло Врубель, під час розпису Кирилівської церкви, вирішив писати с одного з апостолів в композиції «Зішестя Святого Духа». «По ліву руку Богоматері, другий від неї, благовидий старик з довгою сивою бородою - це кафедральний протоієрей Софійського собору П. Г. Лебединцев, археолог і історик, знавець Візантії, високоосвічена людина», згадував мистецтвознавець Микола Прахов, який знав Врубеля.

Крім наукових публікацій, Петро Гаврилович залишив цікаві автобіографічні нотатки. Збереглися підготовлені ним незадовго до смерті спогади про те, яким був Київ, коли юний Петро Лебединцев прибув сюди вперше, вступати в семінарію. Втім,  Печерськ, Поділ, Старий Київ незабаром змінилися до невпізнання.

О. Петра Лебединцева не стало в 1896 році. Нині його могилу не знайти – родинний й склеп Лебединцева на горі Щекавиці давно зруйнований. Але науковими працями Петра Лебединцева, послуговується безліч києвознавців. А його суспільне служіння пов'язане з багатьма важливими віхами історії міста.

Джерело