Володимир Громов: «Я, Ніна» виявився фільмом не про Ніну Сокіл, телеведучу, яка одного дня дізналася про свою хворобу і почала боротися з нею, а про всіх нас

Кілька років тому я отримав сценарій «Я, Ніна», який написала Марися Нікітюк. Це ще були ті дивні часи, коли навколо нас вирував ковід і ми думали, що нічого гіршого бути не може. Навколо хвороба - і сценарій теж про хворобу, не дуже все це весело. Та й взагалі, знімати кіно про те, як гарну жінку пожирає рак…

Про таке навіть думати не хочеться, не те, що дивитися. Але ні, сценарій Марисі був не про хворобу.

Точніше ось як. Це була історія про стосунки з реальністю. Про те, що реальність нам часом кидає страшні виклики, і ми не знаємо, як на них відповісти.

Однак, переживши шок, ми починаємо шукати вихід, щось робимо, боремося і, найдивовижніше, перемагаємо.

Прочитавши сценарій, я подумав про те, що переді мною чудова історія про життя, про ті випробування, які ми проходимо.

Те, що головна героїня – телеведуча, вродлива жінка - багато що робить наочним. У глибині душі ми іноді думаємо, що публічність – це захист від багатьох проблем пересічних людей, що краса протилежна будь-якій руйнації, будь-якій хворобі.

Але тут все по-іншому. Сценарій «Я, Ніна» зруйнував усі стереотипи нашого сприйняття, ламав усі замовчування, до яких ми звикли, показував те, що зазвичай ховають. І при цьому робив це дуже цікаво.

Героїня цієї історії потрапляє у світ своєї хвороби, як Аліса у дивовижну країну. І в цій країні вона, подібно до Аліси, переживає фізичні трансформації, зустрічає ворогів, друзів і дізнається про себе багато нового.

Загалом, мені сценарій дуже сподобався. Ну а далі почалася робота над фільмом, яка дивним чином нашарувалася на нашу нинішню реальність.

Болісні зйомки під час чергової хвилі епідемії, дуже складний і часом моторний процес монтажу, чий фінал припав на російське вторгнення.

В процесі створення фільму ми виявляли, що невелика драма про телеведучу, яка бореться з онкологією, раптом починає відбивати всю реальність, в якій ми існуємо.

Коли одна із глядачок на прем'єрі фільму сказала, що для неї це кіно - не про рак, а про нинішню війну, пазл склався.

Адже так, «Я, Ніна» виявився фільмом не про Ніну Сокіл, телеведучу, яка одного дня дізналася про свою хворобу і почала боротися з нею, а про всіх нас.

Коли ми тільки розпочинали роботу над фільмом, я думав, що таке кіно буде чудовою нагодою поговорити на складні теми.

Кіно нам необхідне, щоб усвідомити реальність, щоб дати глядачам можливість побачити, що у житті буває різне. Зрештою, я не пригадаю в українському кіно фільмів про людину, яка бореться із раком.

А тепер такий фільм є і безліч людей, які пережили або переживають такий досвід, подивляться «Я, Ніну» і переконаються, що вони не самотні у своїй біді. Взагалі, наш фільм допоможе заповнити ще одну прогалину в кінореальності.

Але я й уявити не міг, що наше кіно розповість про нинішні події, допоможе пересвідчитись в тому, що життя продовжується, що треба вірити і боротися, не здаватися, як би важко не було.

Я дуже вдячний Яніні Соколовій, яка не лише наважилася розповісти свою історію публічно, а й вирішила створити на її основі фільм. Дуже сподіваюся, що невдовзі кожен український глядач матиме змогу його подивитися.

На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".

Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.

Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!