50 років тому українець Василь Макух самоспаленням висловив протест проти радянської системи

5 листопада, 50 років тому у Києві на знак протесту проти окупації Чехословаччини військами країн Варшавського договору вчинив самоспалення Василь Макух – людина, яка виступала за незалежність України.

«5 листопада 1968 року поряд із будинком по вулиці Хрещатик, 27а, з’явився охоплений полум’ям чоловік. Він кричав: «Геть комуністичних колонізаторів!» і «Хай живе вільна Україна!». Пробігши кілька метрів в бік нинішньої площі Незалежності, він впав. Свідки і міліція спробували загасити вогонь, але не змогли зробити це швидко. Наступного дня Василь Макух помер у лікарні від опіків 70 відсотків тіла. У радянських газетах про його вчинок не з’явилося жодного повідомлення. Факт самоспалення прагнули приховати, але за кордоном і в самвидаві про Макуха писали. Друзі згадували про плани вийти на несанкціоновану демонстрацію на знак протесту проти окупації Чехословаччини, знайомі – про його ув’язнення в Сибіру і участь в Українській повстанській армії. Дисидент Євген Пронюк написав статтю «Пам’яті героя»: її разом з фотографією Макуха поширювали не тільки в самвидаві, а оформили у вигляді листівки, щоб про самоспалення дізналося якомога більше українців. Степана Бедрила (він був засуджений на два роки), а також Богдана Чабана згодом заарештували за розповсюдження цієї листівки. Пронюк, який написав статтю про Макуха, в 1972 році був звинувачений в антирадянській пропаганді і засуджений до 7 років ув'язнення суворого режиму», так розповідає про самопожертву Макуха і про наслідки події для його однодумців.

ДОВІДКА. Василь Макух народився 14 листопада 1927 р.в селі Карів на Львівщині. Вступив до лав УПА (псевдо «Микола»), діяв у військовій розвідці. У 1946-го його захопили енкаведисти. Засуджений на 10 років каторжних робіт у Сибіру. У 1955 р був звільнений з ув’язнення і висланий на спецпоселення. Там познайомився з Лідією Запарою, родом з Дніпропетровська, засудженою за перебування на примусових роботах у Німеччині.Після одруження родина переїхала до Дніпропетровська. Повертатися в Західну Україну Макуху було заборонено. 5 листопада 1968 року у Києві Василь Макух здійснив акт самоспалення, протестуючи проти колонізації та русифікації України та проти радянського вторгнення в Чехословаччину. Похований Василь Макух у Дніпрі. Макух здійснив самоспалення на 2,5 місяці раніше від Яна Палаха, празького студента, який підпалив себе на центральній площі Праги і якого ховали цілою країною. Про вчинок Палаха в Чехії широко відомо А щодо Василя Макуха – в радянські часи, зрозуміло, він замовчувався. Коли Україна стала незалежною, в Донецьку на кошти небайдужих до долі Макуха, а також Олекси Гірника, який підпалив себе в 1978 році, був створений «Смолоскип». На сьогодні,як інформує Галінфо, він знищений.  

Протестом однієї людини проти радянської системи назвала вчинок Василя Макуха  науковий співробітник в National Museum of the History of Ukraine Марина Мірзаєва.

Чи було божевіллям іти один на один проти системи? Залишатися при здоровому глузді тоді, коли усі навколо переконували в іншому. І чи є сенс у протестах, ціною яких є людське життя?.. Макух не один із тих, хто готовий піти на домовленість із злом - подібних йому називають нескореними - їх бояться не тільки вороги, але й сіри маси, для яких такий типаж людей є нагадуванням про їх сірість душі, про втрачену совість та глузд. Найчастіше цих "білих ворон" знищує саме ж суспільство, "аби примиритися із власною загибеллю" (Василь Стус "Людям роковиним на смерть").

І справді, божевіллям було не самоспалення Макуха чи протест одиниць проти системи СРСР, божевіллям було мовчання більшості, їх байдужість, яка скувала у кайдани ще одне покоління. Людей, які є непіддатливі системі, нескорені, сміливі, серед них Макух, серед них і Стус, і Теліга, серед них вояки УПА, повсталі в'язні таборів, сьогоденні громадські активісти (Хто замовив Катю Гандзюк?) - їх усіх знищує не просто зло, а не покаране зло, підтримане загальною байдужістю. Їх смерті стають символічними. Їхні обірвані життя є тягарем і болем для тих, хто не примирився із сірістю душі, хто має ще хоч краплину гідності, хто має внутрішні сили на подвиг. Іноді нам здається, що ми одні і наша правда на узбіччі світу, у якому надто багато брехні та фальші. Але варто усім тим, хто має ще вогник надії, піднятися - тоді руйнуються системи, падають стіни, зникають імперії, відбуваються Майдани, чиниться спротив», розмірковує над подіями 50-річної давності Марина Мірзаєва.

Ярослав Файзулін, історик, начальник Управління наукового забезпечення політики Інституту національної пам’яті, зауважує: «Василь Макух був першим із українців, хто обрав самоспалення і власну смерть, як спосіб протесту проти дій комуністичного тоталітарного режиму. Аби «молоде покоління сміло, відважно продовжувало святу справу боротьби». Через десять років – 21 січня 1978-го – дисидент Олекса Гірник вчинив акт самоспалення на Чернечій горі в Каневі на знак протесту проти русифікації України».

Для збереження пам’яті про ті події у Донецьку було створено музей «Смолоскип». На жаль, нині на тій окупованій РФ території музею вже немає. «Дізнався, що приміщення захоплене, матеріали всі захоплені. Я докладав зусиль, щоб щось зберегти. На жаль, вони не дали результату. Але у мене є надія, що рано чи пізно це вдасться. Значна частина експозиції тепер виставляється в різних містах, вона вже побувала щонайменше в 20 містах України», цитує radiosvoboda слова  Віктора Тупілка, який багато років вивчає документи і збирає свідчення про Василя Макуха та Олексу Гірника, і він же створив у Донецьку нині знищений бойовиками музей «Смолоскип».

За словами Віктора Тупілка, частину унікальних матеріалів не вдалось вивезти. Це оригінал листівки Олексія Гірника, який підпалив себе на Чернечій горі. Там залишилися матеріали зі сталінських таборів, в тому числі особисті речі, тощо. «Їх повністю експропріювали. У мене є документальне підтвердження –документи, що мене повністю позбавили будівлі і що експонати музею передані в «МГБ». Ті люди, до кого мені вдалося звернутися, бояться порушувати це питання і мені поки не радять. Я звертався і до дуже авторитетних небайдужих людей у Москві. Вони брали активну участь, але теж безрезультатно», каже Віктор Тупілко.

Фото з відкритих інтернет-ресурсів