В'язні бориспільської колонії знялися в кліпі американського гурту Slenderbodies

У Бориспільській виправній колонії (№119), що знаходиться в селі Мартусівка, проходили зйомки музичного кліпу американського гурту Slenderbodies на трек Arrival.

Акторів обирали серед в’язнів, які там відбувають покарання. Зі знімальною групою працював психолог-криміналіст, який вчив коректно поводитися з арештантами. Кліп влітку знімала українська студія 23/32 Films у колаборації з англійською Pulse Films UK.

Продюсерка 23/32 Films Даша Дерягіна розповідає: "Нам написали колеги з Лондона і запропонували зняти нестандартний відеопроєкт, де локацією є тюрма, а в кастингу беруть участь справжні в’язні. У нас була ідея: зруйнувати всі стереотипи про місця позбавлення волі та людей, які там перебувають. Водночас ми розуміли всю соціальну відповідальність.

Після всіх перемовин як локацію нам запропонували колонію у Київській області, де перебувають близько 600 в’язнів. Максимальний термін ув’язнення – 15 років. Ступінь тяжкості злочинів: від розбою до вбивств.

Разом із психологом-криміналістом, який працює у тюрмі, ми почали готуватися до зйомок. Психолог багато говорив про індивідуальний підхід до кожного з хлопців, розповів нюанси місцевої мови жестів і загальноприйняті правила в середовищі в’язнів. Також нам показали територію тюрми, ознайомили з основними локаціями для зйомки".

Зйомки тривали 4 дні.

"На кастингу нам потрібно було обрати 12 основних героїв. Заздалегідь узгодили, що брати участь у зйомках будуть лише ті, хто сам цього хоче. Жодних примусових акцій. Крім того, вирішили не ставити запитань про кримінальні «справи» в’язнів, як і чому вони сюди потрапили. Нашим завданням було увійти в довіру до хлопців, викликати в них щирі емоції.

Коли почали кастинг, біля актової зали зібралося близько 50 чоловіків. Цікаво було всім, але не всі могли взяти участь у проєкті «по понятіям». Ми викликали їх по одному, ставили перед камерою і просили відповісти на питання про мрії, цінності та власне життя, граючи три емоції: радість, злість/агресію та байдужість. Парадоксально, але кожен третій в’язень мріяв стати актором театру або кіно, кожен другий говорив про любов до сім’ї, але жоден не міг висловити емоцій, навіть якщо дуже хотів. Здавалося, у них «вимкнулася» можливість відчувати спектр емоцій, щойно вони перетнули поріг в’язниці".

Цікаво, що в'язням подобалися зйомки, вони повністю віддавались, відігравали дублі, власноруч будували декорації, малювали синьою фарбою море та допомагали знімальній групі.

"Арештанти за кожної нагоди намагалися довше з нами поговорити, розповісти про себе, дізнатися більше про нас. В останні дні зйомок хлопці не могли стримати усмішку та радість. Вони зізнавалися, що востаннє по-справжньому були щасливими шість-дев’ять років тому.

За два тижні після зйомок нам зателефонував начальник в’язниці та сказав, що багатьох хлопців неможливо впізнати: їхня поведінка і соціально-моральні установки змінилися. У багатьох з’явилася мета. А були й такі, що за кілька місяців після зйомок проєкту достроково вийшли за зразкову поведінку. Сьогодні ми намагаємося підтримувати спілкування з в’язнями. Найближчим часом плануємо поїхати на побачення, передати їм одяг на зиму.

Гроші, які ми заплатили в’язниці за зйомки, витратили на закупівлю будматеріалів і ремонт будівлі. Все прозоро, закупки робили разом з начальником колонії", - поділилася продюсерка 23/32 Films Даша Дерягіна.

Джерело: The Village