Центральна бібліотека імені Шевченка для дітей знаходиться в унікальній київській будівлі

Незвичайне архітектурне рішення, що було спроєктоване у 60-х роках, та його художнє оздоблення фахівці називають мистецькою цінністю, зауважують, що аналог такому ансамблю навести складно, то ж він має всі підстави увійти до  містобудівної спадщини України

Нещодавно у Центральній бібліотеці імені Т. Г. Шевченка для дітей у Києві відбулися урочистості з нагоди 100-річчя створення установи. Як повідомляв «Погляд», вона була створена у 1919 році за клопотанням відомих діячів культури – Павла Тичини та Василя Магеровського.

Як інформує Українська бібліотечна енциклопедія, бібліотеку було створено в лютому 1919 р.. Втім, вочевидь, ця дата спірна. «Сторіччя бібліотеки ми будемо святкувати у березні, однак, взагалі-то 100-річчя можна святкувати весь рік, тому що точна дата відкриття бібліотеки, на жаль, невідома», цитує ресурс rubryka слова директорки Яни Біленко.

А ось будівля, у якому вона знаходиться з 1973 року – унікальна. Професор в Кафедра теорії та історії мистецтва НАОМА Андрій Пучков виклав на своїй Фейсбук-сторінці дослідження щодо будівлі, зауваживши, що розробляди цей незвичний за функціональним призначенням проєкт упродовж 1966–1968 років. А втілення розробки припало на 1968–1971 роках. «Приміщення Бібліотеки, що обіймає двоповерховий фрагмент в останній третині видовженого вздовж проспекту Перемоги корпусу так званого Брест-Литовського торговельного центру (№№ 17–27-а), розплановане як одна із культурно-масових складових цього центру поряд із торговельними на початку 1970-х. Хоча початок її історії як власне дитячої бібліотеки відноситься до весни 1919 року (спочатку — на вулиці Кузнечній [тепер Володимира Антоновича], 107).

Як розповів професор, це було цікаве архітектурне рішення. «За об’ємно-просторовим завданням двоповерховий комплекс, з функціонального боку, був покликаний об’єднати в інфраструктурний ланцюжок шість дев’ятиповерхових великопанельних житлових будинків серії 1-КГ-480-12У (КИЇВПРОЕКТ, архітектори Л. Куликов, І. Подольський, М. Пальгуєв, 1965–1966 рр.), з архітектурного боку, — створити динамічний візуальний «супровід» руху громадського міського транспорту проспектом Перемоги».

Андрій Пучков назвав творців цього архітектурного комплексу. Це архітектори – начальник Четвертої архітектурно-розпланувальної майстерні КИЇВПРОЕКТу, згодом народний архітектор СРСР Вадим Ладний (головний архітектор проекту), архітектори Михайло Буділовський та Зінаїда Хлєбнікова. А ще -- скульптор-кераміст Ольга Рапай, твори якої оздобили інтер’єр.   

«Комплекс, у якому з березня 1973 року розташовується Бібліотека, безпосередньо примикає до шістьох житлових будинків, торці яких, будучи викладені з цегли, упродовж 1967–1982 років оздоблені монументальними мозаїчними панно. Панно є «парними» за тематикою, пари поєднані манерою виконання і творчим почерком, їхня візуальна функція — намагання створити тло з ритміки вертикальних зображень для видовженої горизонталі торговельного центру. Попри те, що архітектори мали справу з прив’язкою типових житлових будинків «на місцевості», намагання створити ансамбль за допомогою взаємоув’язки їх із корпусом торговельного центру якщо не було режисерським надзавданням архітекторів і монументалістів, то принаймні свідчило про невідворотне ліплення об’ємно-просторового ансамблевого задуму», повідомив Андрій Пучков.

Також він розповів, у 60-80х роках були створені панно «Трипілля», «Стародавній Київ», «Симфонія праці», «На захист миру»,  «За мотивом Георгія Нарбута», «У майбутнє», у роботі над якими брали участь київські художники-монументалісти Іван Литовченко, Володимир Прядка, Валерій Ламах, Ернест Котков, Марія Литовченко.

 «Подіум» торговельного центру, що фланкує мозаїчні 26-метрові торцеві «білборди» житлових будинків, виопуклює ідею архітектурного ансамблю, художні якості якого у міській забудові зламу 1960–1970-х були небаченими, оригінальними. Залучення найпотужніших на той час творчих сил примушує віднести комплекс як мистецьку цілісність і до містобудівної спадщини України (й Києва), і до важливого власне художнього надбання тодішнього часу: аналог такому ансамблю навести складно», зауважив Андрій Пучков.

Фото з відкритих інтернет-ресурсів