"Це мій прапор": українці діляться фото та історіями в соцмережах
Щорічно 23 серпня в нашій країні відзначається День Державного прапора України. По всій країні з 2004 року в цей день відбуваються церемонії урочистого підняття дежавних стягів. В соцмережі Фейсбук українці розміщують світлини з державним прапором та діляться історіями.
Саме цим він мені і цінний - тоді це була ознака: “свої”.
І так - вся наша історія. Жовтоблакитний прапор - це не просто комбінація матерії - це символ під яким ми боролися у світових війнах, проти радянської і нацистської імперій, символ, за який колись ув’язнювали наших дисидентів, з яким ми виходили на Майдан і з яким наше військо йшло на Донбас.
Тому мене відверто тіпає від чергових ідей “перевернути” прапор, змінити слова гімну ітд. Не кольори перекидати треба - а просто працювати.
Символи - це наша історична тяглість. І прапор - це була і є ознака - “свої”. Тим більше це важливо в країні, де значна частина населення досі не може визначитися - хто вони і звідки.
Тож зі святом, шануймо українські символи. І тут справа не в патетиці - вони справді дуже дорого нам обійшлися.
Victoriya Yermolayeva разом з Liza Kuzmenko перебувають в Majdan Nesaleschnosti - Майдан Незалежності.
Ризикувала через нього, рятувала від тих, хто палив і топтав, ховала, він був символом незгоди і протесту. І вже п'ять років його день має надособливе значення.
ПС сьогодні на Майдані разом з Вікою і Лізою підняли прапор.
Юра Дяк перебуває в Україна, Київ.
Цей прапор побував разом зі мною в багатьох країнах світу. Не завжди доцільно було його вивішувати на чужині, але думка про те, що він зі мною, зігрівала. Я знав хто і що за моєю спиною! Я мрію, щоб кожен українець поважав ці кольори! Тоді і весь світ буде їх поважати!
З Днем прапора, країно!
#деньпрапора #україна #юрійдяк
3 год · Українці, вітання усім з Днем державного прапора! Вчора мала честь з нагоди Дня незалежності України проводити волонтерську екскурсію "Козацький Харків" під час якої ми з'ясовували значення терміну "хорунжий". За визначенням це надійна смілива людина, що буде захищати прапор ціною власного життя... Ми усі з вами прапороносці.
Olga Patselia
#UNITED_BY_ONE_FLAG
«Першими ознаками державності кожного народу є його власна, споконвічна територія і національна культура, головним чином мовна відмінність. Територія і свобода – навзаємно пов'язані, коли йде збройна боротьба за них – це одне і теж. Майже всі війни між племенами, етносами, націями, державами, імперіями велися за привласнення чужих або повернення собі чи оборону своїх земель. Але народ, який перестав бути господарем на своїй землі, має або зникнути, або всіма духовними і збройними засобами обороняти, як власне життя, свою національну культуру і відмінність, бо тільки таким чином можна повернути собі захоплену ворогом землю».
Дмитро Павличко (червень 2009)
Павличко Д. У пошуках історичної пам’яті // Україна: антологія пам’яток державотворення, Х – ХХ ст.: у 10 т. – Т.1. – К, 2008. – С. 12.
Andrii Bohdanovych Андрій Богданиович
Прапор, що зробив мене відмінником. Кінець 80-х - початок 90-х минулого століття - неперевершений для мене час. По-перше, мені 14. Розумієте, мій стан, коли бачиш розбурхану перебудовою, Чорнобилем, Рухом країну? Вона вирує, разом із моїми гормонами. Втім, революційні настрої в центрі України для підлітка не так просто було проявляти. Я встиг побути комсомольцем і, навіть, сподівався перебудувати організацію на український лад зсередини. Втім, то було, як головою о ленінський куток. Як самовираз, тоді були популярні значки. Спочатку з зображенням музичних груп, потім ми спилювали молодого Володю Ульянова зі значків жовтенят, ходили із цими срібними зірками (хтось, напялював чотири, типу сарказмував із Брєжнєва). Але верх свободи і цинічного відношення до СРСР, то був жовто-блакитний значок-прапор (за чорно-червоний могли і міліцію викликати). Такі значки спочатку носили зі зворотнього боку лацканів піджаків. Це придавало ще більше конспірації, загадковості та революційності. Але, де його взяти в степах України? В тогочасному Кіровограді осередок національних сил, то два місця в центрі. Біля пам'ятнику Шевченку та поруч із кінотеатром "Зоряний" (тогочасний "Комсомолець") . Безкоштовний самодрук, книги про ОУН, УПА та іноді значки. Але чи їх такі привозили, чи я на такі потрапляв, вони були здебільшого кустарні. А ті, що були класні, коштували не по кишені. Але у 1990 - му році нас вивезли на екскурсію до Тернополя та Львова. У Леополісі ми були дві години, і весь цей час екскурсії по центру, я не слухав екскурсовода, а нишпорив у пошуках значка. І, врешті-решт, знайшов аккуратний, емальований. Купив ще і чорно-червоний. Але той навіть товаришам не показував. Хто їх знає?Здадуть ще)) В школу надів той значок відразу. Першим носив його в класі. І це дало свій профіт. Зрозумів, що до значка маю знати історію тієї країни, прапор якої ношу. Це вже було не гормональне підліткове, в тому була дорослість. За короткий час я прочитав "Історію України-Руси" свого далекого родича Аркаса, потім Грушевського та Дорошенка. Кожного уроку історії тягнув руку так, що вже не хотіли викликати. Кожного разу п'ятірка. Хлопці вже просто використовували мене. Якщо не вивчили уроки, оберталися до мене і просили" Богданович, давай" Я тягнув руку, мене викликали, я закривав питання плюс просив розказати додатково. Історію я сприймав і читав, як художню літературу, то й розповідав ії з натхненням. Урок проходив у моїй розповіді та, можливо, новому матеріалі вчительки. Значок я вже тоді носив на лацкані не зі зворотнього боку. Він був, як позначка фахівця. Я знав історію України і знав, що я ношу і чому. Закінчив я школу з двома грамотами. З української літератури та історії України. Дякуючи значку з жовто-блакитним прапором.
Сьогодні День Українського прапора і в цей день я хочу, щоб ми усі запалили свічку та згадали пам'ять краматорського школяра Степана Чубенка, посмертно нагородженого волонтерським орденом "Народний герой України".
Йому було лише 16 років. Він був воротарем юнацької футбольної команди "Авангард" із Краматорська.
Степан Чубенко разом із друзями брав участь у мітингах на підтримку цілісності України, що проводилися в його рідному місті, допомагав літнім людям під час обстрілів. У червні 2014-го він поїхав до друга у Київ, після чого повертався додому на поїзді через Донецьк, де і був затриманий бойовиками з проросійського бандформування "Керч" за жовто-блакитну стрічку на рюкзаку ??.
Спочатку терористи його жорстоко били та катували, а потім відвезли до Горбачево-Михайлівки. Повели до берега річки. Руки скрутили за спиною скотчем, футболку – на голову. Потім один з ватажків бойовиків - Вадим Погодін з позивним "Керч", вистрілив хлопцю у потилицю. Було п'ять пострілів. Так проросійські терористи стратили підлітка ЗА ЖОВТО-БЛАКИТНУ СТРІЧКУ на рюкзаку. Зараз "Керч" переховується у Криму під покровительством Російської Федерації.
Сьогодні день прапора України, прапора і кольорів за які українців вбивали та катували російські бойовики на Донбасі. Це нещодавна історія нової війни і я хочу, щоб ви усі пам'ятали про цього хлопця та про багатьох інших закатованих українців, коли вам черговий раз скажуть брататися з російськими окупантами.
Запаліть свічку, згадайте Степана, бо День прапора України це і його день, бо він жив з цим прапором і загинув за нього.
Слава Україні та її Героям!
Gennadiy Kurochka Геннадій Курочка
Більше ніж символ! Прапор Нескорених.
Пам'яті воїнів Андрію Денщикову і Сергію Калініну присвячується...
літо 2014 р. – прапор був переданий військовослужбовцю 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Олександру Куренку його другом перед відправкою в зону АТО.
19 серпня 2014 р. – підрозділ зі складу 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ разом з прапором прибув для виконання завдань у прифронтовий та прикордонний Амвросіївський район Донецької області.
24-25 серпня 2014 р. – після масованого обстрілу і вторгнення підрозділів російської армії українські бійці разом з прапором відступили на захід – до Іловайська.
29 серпня 2014 р. – під час виходу з оточення в Іловайську російські вояки розстріляли колону українських військ. Вантажівка, на якій було встановлено прапор, була пошкоджена внаслідок обстрілу біля с. Осикове Старобешівського району Донецької області. Кілька бійців, що їхали в кузові, загинули. Встановлено особи двох з них – це солдат Андрій Денщиков і солдат Сергій Калінін.
осінь 2014 р. – пошуковці місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»), які займалися розшуком та перепохованням тіл загиблих українських військовослужбовців, знайшли понівечений прапор і передали його Національному військово-історичному музею (м. Київ).
23-25 серпня 2015 р. – прапор був представлений на виставці українських прапорів «Більше, ніж символ» на Софійській площі м. Києва.
вересень 2015 р. – з-поміж більш, ніж 50 прапорів, представлених на виставці «Більше, ніж символ», активісти Українського кризового медіа-центру обрали саме цей – з метою його демонстрування під час роботи 70-й ювілейній сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй як символу незламності українського народу та мужності українського солдата.
28 вересня 2015 року – на знак протесту проти агресивної політики Кремля щодо України прапор було розгорнуто українськими активістами під час виступу президента Росії Путіна у Нью-Йорку.
жовтень 2015 р. – прапор став основою для розробки логотипа патріотичної медіа-кампанії «Сила Нескорених» до Дня захисника України.
14-18 жовтня 2015 р. – прапор був представлений у якості головного експонату–реліквії на виставці «Сила Нескорених» на Михайлівській площі м. Києва. Біля прапора було виставлено почесну варту зі складу військовослужбовців Окремого полку Президента України.
Сьогодні прапор зберігається в експозиції Національного військово-історичного музею України.
Ostap Stasiv 23 серпня 2016 р. · Моя особиста незалежність
Для спецпроекту #НоваКраїна, #моямаленьканезалежність, #україні25
Моя юність і становлення мене, як особистості, припали на кінець 80-х-початок 90-х років. Я дуже добре пам`ятаю, як ходив з батьками до КУБа (то така була дошка оголошень у вигляді куба недалеко від центрального фонтану на Майдані Незалежності у Франківську), і там придбали перший значок синьо-жовтого прапора з золотим тризубом. Я пам`ятаю, як ми йшли містом з жовто-блакитними (так ми казали) прапорами по Грюндвальській у напрямку центру, а завершували ходу мітингом біля міської ратуші за право на Незалежність. Пам`ятаю, як радів тим тризубам, фанам в національних кольорах, усім тим народним здвигам, і очікуванню, що от-от, і ми не будемо ховати національні значки у школі, тризуб буде нашим гербом, бо він омитий кров`ю і моїх дядьків теж, що “Слава Україні!” стане гаслом народу, нації, а не тільки армії УПА. Я пам`ятаю, як ми тоді прагнули тої незалежності, як ми її виплекували у своїх серцях. Моя пам`ять зберегла те піднесення, ту надію і готовність пробивати стіни заради омріяного.
Минуло 28 років, як то все почалося. І 25 років від моменту, коли мій пластовий виховник 19.08 сказав: “Юнацтво, сходин не буде, усі повертаються додому і швидко готуються до мандрівки, мождиво тривалої, тому насушіть сухарів, картоплі, купіть консерви. За п`ять днів маємо вийти у Карпати і готуватись до боротьби”.
А потім була Декларація про Незалежність, радість і сльози, бо нарешті дочекалися, Союз розпластався трупом і раптово зник з контурних карт. Але я назавжди зберіг у серці той страх, ту тривогу, з якою повертався додому зі сходин, що раптово відмінились, бо стався путч. Я запам`ятав, як готувався боротись і якщо треба, бути гідним тих, на кого ми рівнялись – стрільців, повстанців, зрештою моїх власних родичів, які поклали життя на ковальню історії українських визвольних змагань.
Сьогодні багато води втекло з тих разючих подій у моєму житті. І я, думаючи про нашу Незалежність, відчуваю ті відчуття, які переживав хлопчиком, який тільки став підлітком і марив Незалежністю. І нас таких були сотні-тисячі у кожному селі чи місті.
Незалежність є підтвердженням, особисто для мене, що не даремно прожив чверть століття у власній країні, що бачив, як цей народ, як той хлопчик у моїй пам`яті зростав, набивав гулі, падав, вставав і йшов далі за небокрай, до мрії, до майбутнього, яке виявляється вже тут, вже з нами і в нас.
Для мене Незалежність – це моя Незалежність, моя гідність, моя історія, мій сенс народжувати дітей і ростити їх. Це те, заради чого залишився жити у цій країні, вона мені потрібна, як повітря, а десь на манівцях чужин, я буду задихатись серед чужої Незалежності.
Тому з Днем Незалежності тебе, моя Україно. Саме твоє існування надихає працювати і творити, вчитись і навчати, доводити собі та іншим, що неможливе – можливо. У нас з тобою все вийде. Так, доведеться змагатись за наше майбутнє, разом, але ми з тобою живемо майбутнім і тому воно в нас є. Слава Україні!!!
Лев Скоп· З днем Прапора
Довідка: 18 вересня 1991 Президія Верховної Ради України постановою «Про прапор України» надала синьо-жовтому прапору статус офіційної символіки країни. 28 січня 1992 Верховна Рада України прийняла постанову «Про затвердження Державним прапором України Національного прапора» . Під синьо-жовтим прапором в Україні зустрічають іноземних гостей, військовослужбовці приймають присягу, працюють українські посольства, він вивішується в ООН.