"Треба любити Україну і постійно відкривати її для себе". Інтерв’ю з інженером-енергетиком, фотографом і мандрівником Олександром Мальоном

Головними об’єктами тисяч фотографій Олександра Мальона є замки, фортеці, палаци, церкви, вітряки, млини… Як звичайному інженеру-енергетику вдалося стати фототворцем, про його участь у конкурсах та важливість збереження архітектурної, історичної спадщини України через об'єктив, особливо в умовах війни, читайте в ексклюзивному інтерв’ю спеціально для медіа "Погляд".

Інженер-енергетик у житті, фотограф і мандрівник у душі

- Олександре, розкажіть про себе, свою професію. Як вам вдається поєднувати основну роботу зі своїми захопленнями?

- Я родом з міста Канів Черкаської області. Навчався у Києві в політехнічному інституті, за фахом – інженер-енергетик. Уже 15 років я працюю інженером на одному з енергооб'єктів Київщини. Я займаюся захистом обладнання ліній від коротких замикань. Без цього жоден енергооб'єкт не може функціонувати. Зараз триває етап відновлення енергооб'єктів після обстрілів 2022-2023 років. Мій об'єкт сильно постраждав. Бувало, що "сідав на нуль", тобто абсолютно припиняв видавати електроенергію. Ми досі його відновлюємо. Це довготривалий процес, адже ми залежні від постачання того чи іншого обладнання.

- Наскільки зараз складно працювати в енергетиці України?

- По-перше, дуже багато роботи, а по-друге, постійно треба бути на контролі – й у випадку тривоги покидати свій об'єкт та рухатись у безпечне місце. Це психологічно тисне, бо знаєш, що може зненацька щось прилетіти, тож постійно переживаєш, чи вчасно дали тривогу. Це стресова ситуація, в якій ти постійно знаходишся.

- Наскільки зараз складна ситуація в енергетиці на Київщині?

- Ситуація дуже складна, тому що тільки Київ споживає величезні обсяги електроенергії. Її треба звідкись взяти і передати Києву, а росіяни б'ють саме по великим магістральним підстанціями, пошкоджують їх, тож потім треба певний час для того, щоб відновитися. Ми зараз усі відчуваємо, що електроенергії не вистачає, тож почалися знову вимкнення. Багато чого залежить від подальших обстрілів. Якщо буде мінусова температура, люди користуватимуться обігрівачами, а вони енергозатратні, тож буде ще більше вимкнень.

Паралельно з основною роботою я займаюся фотографією. Це давнє хобі ще з дитинства, певно, від батька. Він теж був фотографом-аматорам. Також одне з моїх найулюбленіших занять – це мандри маловідомими місцями України та і, власне, зйомка цих унікальних місць.

Років 10 тому я почав детальніше цікавитися Україною, її архітектурою, природою і, зокрема, пейзажними місцями, фортецями, вежами, мостами – усим, де можна зробити гарні знімки.

Мандрувати я почав по вихідним. За два вихідні дні можна багато чого побачити, особливо якщо вдало підготовлена програма, все розписано погодинно.

- Які місця України стали для вас відкриттям під час ваших подорожей?

- Таких місць дуже багато. Наприклад, та ж сама Сумщина, яка зараз часто обстрілюється. У 2020-2021 роках я був на кордоні з росією, де знімав різні унікальні об'єкти: церкви, палаци… Там чимало всього цікавого: той же Глухів, Путивль, які багаті архітектурою та історією. Я ніколи не здогадувався, що Сумщина настільки може бути цікава.

- Як обирали місця для подорожей? Це було випадково чи ви знали, куди саме їдете і що там можна зняти?

- У той час я їздив у складі краєзнавчої експедиції, тож ми з колегами разом готувалися, брали машину та їхали на декілька днів. Нас приймали місцеві краєзнавці, все показували, розказували – і з цього виходила доволі насичена й цікава програма.

- Чи проводите ви власні дослідження про унікальність місць, які відвідуєте?

- Обираючи певну тему, я намагаюсь максимально її розкрити. Одне з перших моїх досліджень стосувалося спадщини інженера Володимира Шухова, який працював ще при царській росії. Потім за радянських часів він будував гіперболоїдні конструкції, водогінні вежі, маяки. Я об'їздив всі ці конструкції, Шухова, що збереглися в Україні, а їх близько 10, всі відзняв і написав про них велику статтю.

- Можливо, у вас уже є досвід роботи гідом? Чи хочете себе спробувати в цій сфері?

- Звичайно, у мене є знайомі туристичні клуби, які іноді запрошують мене провести людям екскурсію. Мені давно кажуть, що я можу бути гідом, але я намагаюсь все таки ж таки хоч іноді відпочивати, адже бути екскурсоводом – це теж робота.

- Які найцікавіші історії або факти відкрили під час своїх подорожей?

- Насправді їх безліч. Продовжуючи тему веж Шухова, опишу, як ми діставались до маяків у лимані Дніпра.

Ті місця зараз частково під окупацією. Станіслав-Аджигольські маяки знаходяться в гирлі Дніпра посеред річки і дістатися туди можна на човні.

Ми їхали з товаришем навмання, думали, що приїдемо у Станіслав біля Херсона, винаймемо човна і потрапимо до цих маяків. Човна ми не знайшли, але взяли у прокат байдарки, перепливли лиман, а це близько 8 кілометрів.

Там на острові ми ночували, ставили намет, а на ранок повертались з цього острова. Таким чином на байдарках ми обійшли ці обидва маяка, на один із них навіть вдалося потрапити, познімати зблизька.

А на наступний ранок почався шторм на Дніпрі – і ми дві години гребли веслами. Таке змагання за життя зі стихією. Коли дійшли до берега, дуже раділи, як у фільмах показують. Ця мандрівка найбільше мені запам'яталась.

За кілька років перед повномасштабним вторгненням до Станіслав-Аджигольських маяків почали проводити екскурсії. З'явилися рибалки-човнярі, які возили туди людей, але ж війна все перекреслила. Зараз навіть немає ніякої інформації про ці маяки.

- Що найчастіше знімаєте?

- Найчастіше стару архітектуру: будинки, фортеці, палаци, церкви, особливо дерев'яні. Це наша історична, культурна й архітектурна спадщина. Людей я мало знімаю. Також знімаю природу, тварин. Коли в кадр попадають гусак чи корівка, вони додають життя фотографії.

- Розкажіть про ваші фотографії краєвидів, зокрема річки Дніпро

- Річка Дніпро – моя улюблена, адже я виріс на ній. І зараз я живу на Дніпрі. Осінь – найкраща пора знімати світанки. У тому місці, де я мешкаю, якраз є пагорби над Дніпром, і це, певно, одне з найкращих видовищ, яке нам дарує природа, – це зустріти сонце, побачити, як воно сходить на горизонті, як віддзеркалюється у Дніпрі.

А ще восени часто стоїть туман, який робить знімки казковими. Я дуже люблю дніпровські острови. Біля мого рідного Канева ці острови входять до Канівського природного заповідника. Ще в мирний час ми з друзями брали човна і плавали островами, бачили цей шматочок дикої природи. Там своя маленька екосистема. Пізніше у мене з'явився коптер, тож я міг піднімати його над цими островами і бачити це все зверху. Вони неймовірні.

- Яка ваша улюблена фотографія?

- Важко сказати, тому що їх дуже багато. За рік я їх тисячі роблю. У цьому році зробив, певно, найкращу серію знімків. У жовтні я був у Каневі і ловив день з ідеальним туманом. Таким був тільки один ранок. Я пішов на канівські гори, де зробив декілька просто казкових знімків, коли встає сонце і крізь туман підсвічує місто.

- Як обираєте локації для своїх фотографій?

- Я дивлюсь знімки, наприклад, із супутника. Зараз доступні супутникові карти, де можна приблизно визначити точку, звідки будеш знімати. До того ж зараз в інтернеті можна побачити, чи є знімки цих місць, у який час доби їх краще знімати, адже все залежить від освітлення сонцем.

- З якими викликами ви стикаєтесь під час фотографування в різних куточках України?

- Буває нерозуміння у людей, тим паче під час війни. Треба часто пояснювати, що я не працюю на ворога, а знімаю пам'ятку архітектури, яка навпаки показує Україну в кращому світлі. Це те, за що ми боремося. Пам'ятки розвивають туризм, який допомагає громаді. Коли люди бачать мої фотографії, теж їдуть туди. Так відбувається туризм в усьому світі, навіть у країні, в якій іде війна.

- Чи були у вас екстремальні ситуації під час фотографування і як ви з ними справлялися?

- Звичайно були ситуації, коли, наприклад, ти не встигаєш на поїзд чи літак. Один із прикладів, коли ми з друзями їздили в краєзнавчу експедицію на Одещину. Це були новорічні свята. 2 січня ми вирушили в сторону Затоки, потім – Сергіївки. Знімали море, різні архітектурні і пейзажний об'єкти. Товариш виїхав на автомобілі до моря і забуксував.

Де взяти трактор 2 січня?

Вихідні, новорічні свята, ніхто не працює. Автомобіль, на якому ми приїхали, обмиває хвилями море, ми нічого не можемо зробити, а післязавтра треба бути на роботі.

Місцеві люди підказали, де в Сергіївці є комунальне господарство, підвезли туди. Ми дивом знайшли диспетчера, який дав номер телефону тракториста. Ми його чекали дві години. Коли приїхав, вилаявся, а потім із другої спроби витягнув машину. І хоч ми були на межі катастрофи, зйомка все ж таки відбулась якнайкраще.

- Як ви передаєте атмосферу місця через фотографію?

- По-перше, це вдалий ракурс, певний час доби і відповідна погода.

Наприклад, я люблю знімати восени і навесні, коли найкраще світло, стабільна погода. Крім того, будь-який кадр має бути живим. Можна упіймати поїзд десь там на фоні або цікавий автомобіль.

Один із моїх знімків, який згодом став кращим на фотоконкурсі, це Воронцовський маяк в Одесі.

Він стоїть на в'їзді в бухту. Коли ми пішли на екскурсію, молода пара побігла поперед усіх. Я упіймав той кадр, де вони вдвох ідуть до маяка. Без них би була не та атмосфера.

Війна і фотографія

- Де ви зустріли початок повномасштабного вторгнення? Що робили у перші місяці?

- Я зустрів повномасштабне вторгнення у Вишгороді. Зранку було чутно навколо міста вибухи, тобто вже десь о 5 ранку всі зрозуміли, що почалась війна. У першу чергу я зняв трохи грошей у банкоматі, потім зателефонував на роботу, сказали не виходить. У перші дні війни я поїхав до батьків у рідний Канів, де був місяць. Із Харкова і Сум багато хто з друзів їхав саме через Канів, тож зупинялись у нас переночувати. У квітні російські війська пішли з Київщини, тож я повернувся на роботу. На щастя, тоді обстрілів енергетики майже не було. Ми швидко працювали, щоб дати світло на ту частину Київщини, яка була в окупації.

- Як війна вплинула на ваше захоплення фотографією та мандрівками?

- Зараз фотографії і мандрівки дають можливість відволіктись від війни, в якій ти живеш кожний день і ніч. Мандрівку чекаєш, щоб на якийсь час забути про цю війну, хоча вона всюди.

- Чи почали більше уваги приділяти зруйнованим об'єктам під час війни, фотографувати.

- Звичайно, я знімаю ті об'єкти, які постраждали. Зокрема, минулого року ми їздили на Житомирщину в прикордонні з Білоруссю райони, де знімали церкви, пошкоджені будинки. На Київщині я їздив по Вишгородському району, який частково був в окупації, фотографував пошкоджені пам'ятки архітектури та житлові будинки. Також знімав річку Ірпінь, яка розлилася, тож її тепер називають “Ірпінське море”. Так, це сумна сторінка, але її треба теж документувати. Ці фото цінні для історії.

- Які знімки робите безпосередньо на Вишгородщині, де проживаєте?

- Я дуже люблю вишгородські пагорби, на яких стоїть історична церква Бориса і Гліба.

Там є фундамент старої церкви часів Київської Русі, а також вали стародавнього літописного городища Вишгород.

У Нових Петрівцях люблю фотографувати чудову цегляну Покровську церкву, справжній архітектурний шедевр.

- На вашу думку, яка роль фотографії під час війни?

- Фотографія – це ілюстрація війни в історії. Наступні покоління зможуть побачити те, що відбувалось, саме завдяки фотографії. Так і весь світ бачить ці жахіття війни, які в нас зараз творяться, саме завдяки фотографії. Я багато чув від друзів, хто були біженцями в Європі, що закордоном люди просто не розуміють, що відбувається. Вони пам'ятають Другу світову війну. Тож завдяки фотографіям люди бачать те, що у нас відбувається насправді.

- Які ваші знімки мають особливе чи символічне значення?

- Наразі я намагаюсь знімати те, що не наближене до війни. Я намагаюсь зробити знімки тієї краси України, за яку ми боремося. Кожна сфотографована церква, фортеця цінна. До цих об'єктів я зазвичай пишу дописи, коли сиджу десь у сховищі, щоб залишилися спогади в соцмережах.

Від аматора до творця

- Розкажіть про вашу участь у фотоконкурсах "Вікі любить Землю України" та "Вікі любить памʼятки".

- Це найбільші в світі конкурси (природничий і архітектурний). У "Вікі любить памʼятки" я беру участь з 2017 року, і кожен рік якась моя світлина займає призове місце або входить у топ-10 кращих фото України.

У цьому році взяв участь у "Вікі любить Землю України". Моє фото теж увійшло в топ-10 і буде представлене на світовому конкурсі. Це фото Дніпра із канівських гір на світанку, коли стоїть туман.

Тематика конкурсів співпадає з моїми інтересами, тож я вирішив спробувати. У 2017 році мої фотографії стали кращими у Черкаській та Миколаївській областях. Мене це вразило, адже вперше мої світлини визнало незалежне журі. Я можу свої фотографії залити до Вікіпедії – і вони стануть доступні всім користувачам, таким чином створюється певний фотобанк. Тепер я щорічно беру участь у цих конкурсах.

Також мої фотографії використовуються для створення календарів.

Наприклад, вже другий рік поспіль я віддаю свої фотографії Укрзалізниці. Я люблю знімати поїзди, рухомий склад, у цьому році я теж відправив свої фотографії потягів. Сподіваюсь, вони увійдуть до календаря.

А ще у 2021 році я відвідав Маріуполь, де зробив багато знімків цього прекрасного міста, які зараз вже стали історичними. Власне, мова йде про той сумновідомий драмтеатр.

Я його знімав як із коптера, так і знизу – і ці фотографії залив до Вікіпедії. Вони стали загальнодоступними.

У 2022 році зі мною зв'язався кутюр'є з Чехії і попросив надати фото маріупольського драмтеатру, щоб роздрукувати його на своїх сукнях. Потім мені надіслали світлини, де моделі виходить на подіум із фотографією маріупольського драмтеатру мого авторства.

- Які маєте нагороди і відзнаки?

- Я маю дуже багато дипломів із фотоконкурсів. У мене в кімнаті ціла стіна присвячена цим дипломам. Їх скоро не буде куди кріпити (сміється).

- Що означає для вас як фотографа брати участь у різних конкурсах?

- Це можливість показати свої світлини незалежному журі, а до нього зазвичай входять професійні фотографи, які мають авторитет, славу. Свої фотографії я відправляю на конкурс, щоб люди подивилися їх, оцінили. Це дуже важливо для мене як фотографа-аматора, тому що я себе професійним фотографом не вважаю. Це все ж таки моє хобі, а не професія.

- Які з ваших проєктів ви вважаєте найбільш успішними? Є такі, які присвячені саме Київщині?

- Проєктами це важко назвати, але я іноді пишу статті в мандрівний журнал, зокрема моя стаття про занедбані храми Київщини дуже цікава, тому що в нас збереглось багато сакральної історичної архітектури, але деякі храми перебувають у жахливому стані, частково зруйновані і стоять, власне, пусткою. Я присвятив цій темі декілька своїх фоторепортажів. Наразі можна нарахувати більше десятка покинутих храмів. Наприклад, церква, яка стоїть на острові посеред Дніпра біля Переяслава в селі Циблі.

Вона з часом руйнується дедалі більше. Я намагаюсь хоча б раз на рік туди навідуватися і її знімати. Це дуже красивий об'єкт. Як мені казали професійні архітектори, вона підлягає відновленню, але чи це буде, поки невідомо.

- Розкажіть, будь ласка, детальніше про ваші статті. У які журнали пишете?

- Нині виходить прекрасний мандрівний часопис "Вічний мандрівник". Я давно з ним співпрацюю. Це більше волонтерський проєкт, ніж комерційний. Туди пишуть мандрівники про свої подорожі, діляться досвідом, надають гарні знімки.

З 2020 року майже в кожен випуск журналу я пишу статтю. Так, в останньому номері на обкладинці моя світлина. Я написав величезну статтю, присвячену річці Рось, одній із приток Дніпра. Я її майже всю об’їздив, дослідив, відзняв, як і всю прилеглу архітектуру.

У міжнародному часописі "International molinology", присвяченому млинам, мою світлину вітряка можна побачити на обкладинці. Цей унікальний вітряк голландського типу стоїть біля міста Миронівка на Київщині.

- Чи співпрацюєте з різними організаціями й ініціативами? Як це впливає на вашу творчість?

- Я намагаюсь у режимі живого діалогу співпрацювати з туристичними й громадськими організаціями, які займаються краєзнавством і висвітленням маловідомих куточків України.

- Маєте заробіток від свого захоплення? Чи це лише хобі?

- Звичайно, на фотоконкурсах є й фінансова складова виграшу. Це трохи покриває мої витрати на мандрівки та фототехніку.

Після війни – нові горизонти

- Плануєте організовувати виставки для своїх робіт? Є вже певні ідеї?

- Під час війни поки що не планую, але, можливо, після війни я матиму більше часу і зможу щось організувати. Насправді я можу провести чимало тематичних виставок, тому що бував майже у всіх куточках України і можу показати, наприклад, замки, палаци, дерев'яну спадщину церков, вітряки тощо. Фотографій вистачить на десятки виставок. До того ж деякі мої світлини вже брали участь у виставках. Це фото вітряків, млинів України, які я люблю знімати, подорожуючи різними містами.

Також у цьому році мої фотографії надгробків, різних хрестів, у тому числі кам'яних, виставляла організація, яка займається старовинними цвинтарями. Тож хоч і не дуже активно, але виставки проводяться.

Зараз у мене на першому місці стоїть основна робота енергетика, а фотографія і мандрівки – це другорядна діяльність. Буває, що доводиться працювати сім днів на тиждень.

- Коли востаннє у вас була мандрівка?

- Остання мандрівка була на початку листопада. Я їздив в Одесу, скажімо так, закривати купальний сезон. Я сильно люблю море, і на початку листопада вода в Чорному морі була ще доволі тепла, тому я з радістю покупався.

- Як ви б хотіли розширити свою діяльність у майбутньому?

- Звичайно, мені хотілось би мандрувати, зокрема, закордон. Колись ми могли спокійно на вихідні злітати в Європу і назад. Зараз цього не вистачає, але є наша прекрасна Україна, тому мандрую нею.

- Як ви бачите майбутнє фотографії в Україні після завершення війни?

- Я сподіваюсь, що все повернеться принаймні до довоєнного періоду, коли люди зможуть вільно пересуватись, мандрувати, робити фотографії... До повномасштабного вторгнення фотографія в Україні вийшла на дуже високий рівень. Про це свідчать фотоконкурси, адже люди подорожували, знімали, тож було дуже багато якісного матеріалу. По закінченню війни люди видихнуть і продовжать займатись тим, чим вони займались у мирний час.

- Який ви бачите власний внесок у збереженні пам'яті?

- Мій внесок у збереження пам’яті – це мої фотографії. Це певна сторінка історії, яка вже закарбована і висвітлена. Люди на світлинах бачать, як виглядала та чи інша пам'ятка в певний період, що дуже важливо для історії.

Від себе скажу, що треба любити Україну і постійно відкривати її для себе, Наша країна прекрасна. Ми навіть не підозрюємо, скільки в нас всього цікавого.

Фото для публікації надані Олександром Мальоном.

Розмову вела журналістка і ведуча Марія Марчук, матеріал для публікації підготувала літературна редакторка Надія Проценко. Продюсерка та редакторка проєкту Наталія Зіневич. Розміщення матеріалу редакторки сайту Марини Литвиненко.

Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і дивіться нас на YouTube. Також читайте та підписуйтесь на нас у Facebook Погляд Київщина та Іnstagram.