Тетяна Трощинська: Журналістика - це справа небайдужих людей
Це така злива добрих слів і підтримки, не лише від друзів і колег, а й від журналістського та експертного середовища загалом, що я навіть на знаю, чи я цьому відповідаю.
Я справді вважаю, що просто роблю свою роботу. І не завжди ідеально, і багато рефлексую про це. Я пишаюся, що розділила цей фінал з Anna Babinets і Olga Rudenko. Вони та їхня робота - без сумніву - заслуговують на перемогу.
Я говорила зі сцени і ще раз повторю: я переконана, що на значно більшу повагу і вдячність заслуговують ті, за чиєю спиною я її можу робити.
Це люди, які взяли в руки зброю, і серед них є багато журналістів, письменників, поетів. І багатьох з них, на жаль, зараз вже немає з нами. Вони би могли отримати багато професійних премії у своєму житті. Але на жаль.
Я також почуваю себе за спиною кожного і кожної, хто ніколи не боявся говорити правду. Георгій Ґонґадзе - це саме та людина.
Це людина, завдяки якій ми зараз маємо зовсім інший медіаландшафт в Україні.
Я бачу багато цитувань мого виступу як лауреатки. Мені це дуже приємно, хоча я страшенно хвилювалася і навіть підглядала в текст, що рідко роблю. Тому залишу його тут для себе і для вас.
Я переконана, що журналістика - це справа небайдужих людей.
Багато хто скаже, що ми інформуємо, пояснюємо, чому, переповідаємо різні думки.
Так і є. Але цього мало.
Якщо ми небайдужі, ми є майданчиком для дискусій, позицій і аргументів, а не для крику одне на одного.
Якщо ми небайдужі - як журналісти і журналістки - ми впливаємо на зміну політичної культури і етики в країні.
Якщо ми небайдужі, ми маємо говорити про відповідальність влади, про кваліфікацію людей, яких ми обираємо. Про якість управлінських рішень, які ці люди потім ухвалюють.
Але так само ми маємо говорити і про потребу низової суб'єктності і низової відповідальності.
Відповідальності усіх громадян. Людське життя, безпека, право, правила, справедливість, свобода - це ті цінності, які НЕ дають нам можливості говорити, що ми НАД битвою.
Якщо ми небайдужі, ми стаємо частиною боротьби за демократію, за українську державність. Ми стаємо частиною боротьби за людську гідність.
За останні тижні після виходу у фінал премії імені Георгія Гонгадзе я спілкувалась багато із журналістами і журналістками - не як інтерв’юерка, а як людина, що давала інтерв’ю. І мене багато запитували про виклики для української журналістики, про загрози від штучного інтелекту, і про тиск на медіа.
Дослідження Центру прав людини “Зміна” та Фонду Демініціативи показує, що сама журналістська спільнота оцінює стан свободи слова в Україні у 6,4 десятих бала за 10-бальною шкалою.
Але ми бачимо, що цензура нині перестає бути класичною і тиск мімікрує в різні форми. Лінійні і не такі лінійні. Ми бачимо стеження за журналістами-розслідувачами.
Ми бачимо атаки анонімних телеграм-каналів на незалежні медіа і деякі - назвемо їх блогерами - знецінюють професійну роботу журналістів і підважують агентність професійної журналістики в інтересах суспільства, в інтересах українських громадян. Тому коли мене запитують про загрози, які несе штучний інтелект, я кажу, що ми ще не подолали протиправні і токсичні практики реальних людей, які навколо нас, і частина з яких - фізично - має владу.
Водночас, я вважаю, що журналістика - як інституція - стає дедалі міцнішою.
Ми виросли. Ми професіоналізуємось - принаймні, багато дискутуємо, як це має бути.
Ми ж про це колись навіть не дискутували. Ми почали вирішувати низку дилем всередині середовища:
- Де межа між свободою слова і національною безпекою?
- Що ми публікуємо, а що - ні, і чому?
- Як ми це пояснюємо нашій аудиторії?
- Що ми робимо із самоцензурою?
- Які наші страхи і про що ми не готові говорити самі?
- Чи можливо відрегулювати роботу медіа під час війни?
Та багато іншого.
Ми шукаємо спосіб розбудовувати спроможність невеликих незалежних медіа. Ми маємо помітну реформу Суспільного мовника.
Отже, ми стаємо суб’єктними.
Ну і зрештою, ми вже не молимося на російські так звані ЗМІ. І зрештою, вигнали їх з українського інформпростору.
Першоджерело за посиланням.
На цій сторінці представлені насамперед думки автора, які можуть не збігатися з позицією редакції інформагенції "Погляд".
Ми публікуємо авторські матеріали передусім заради дискусії щодо важливих питань, бо віримо в силу громадянського суспільства і публічного діалогу.
Якщо вам є чим поділитися, чекаємо на ваші дописи. Пишіть!
Щоб першими дізнаватися про останні події Київщини, України та світу – переходьте і підписуйтесь на наш Telegram-канал Погляд Київщина – Інформаційна Агенція. Також читайте нас у Facebook Погляд Київщина і дивіться на YouTube.