#міська рада #міська рада #Розслідування #ірпінь #Карплюк #міська рада #Розслідування #Діти #ірпінь #міська рада #Освіта #ірпінь #екологія #ірпінь #історія #міська рада #Освіта #ирпень #Діти #ірпінь
Новини
Україна
Головні новини
Суспільство
Світ-суспільство
Політика

Розслідування Bellingcat: “Ой, як невдобно вийшло”

22.11.2021 2 ІА Погляд 0

У доповіді Bellingcat нема формальних доказів того, що спецоперацію злили з української сторони. Але об’єктивно-фактологічно саме перенесення спецоперації й призвело до її зриву.

У доповіді Bellingcat нема формальних доказів того, що спецоперацію злили з української сторони. Але об’єктивно-фактологічно саме перенесення спецоперації й призвело до її зриву. Щось на кшталт «Ой, як невдобно вийшло».

І від цього нікуди не дітися. І від цього нікому не легше.

Бо, очевидно, через перенесення вильоту понад 30 вагнерівців мали тусуватися в Білорусі ще п’ять днів. Якраз за тиждень-два до білоруських президентських виборів, коли спецслужби Лукашенка перебували в повній бойовій готовності й проводили за його наказом усілякі зачистки, щоб попередити масові протести, які вже на той час були очевидні

Не наткнутися на три десятки фізично здорових, міцних і підтягнутих мужиків в одному із санаторіїв під Мінськом КГБ Білорусі просто не могло.

Ось і вся інтрига.

А коли наткнулися й затримали, тоді вже сам український президент подзвонив Лукашенку й розповів хто вони та що вони…

Оскільки Білорусь - офіційний союзник РФ, а це в першу чергу союзництво у сфері безпеки, зокрема й у розвідці, тобто в обміні розвідувальною інформацією, то білоруська сторона  повідомила російській про затримання вагнерівців і про історію їхньої подорожі через Білорусь, яка вже була відома.

Далі, скоріш за все, російська сторона подала запит/клопотання до Мінська щодо повернення затриманих на територію РФ, що білоруська сторона й зробила в рамках своїх союзницьких зобов’язань перед Росією.

В основних рисах - це десь так.

Тобто в сухому підсумку перенесення операції в часі стало рівнозначним зриву цієї операції.

І простір для трактування тут дуже широкий. Від наявності крота в найближчому оточенні президента до того, що зрадником є сам президент

Чи навмисному чи ні — ось тут і точитимуться (точніше — вже рік точаться) головні змагання між українською владою та опозицією.

Звісно, прихильники опозиційних партій, особливо патріотичного спрямування, тут одразу побачили зраду, ще до офіційного звіту Bellingcat.

Їм тактично зіграло на руку й те, що якийсь час влада впала на мороз і взагалі заперечувала той факт, що була якась там спецоперація щодо вагнерівців.

Сам же президент сказав, що це не наших спецслужб ініціатива й нас хотіли просто використати.

А тепер виходить сказав неправду?

Для решти, більш аполітичної частини українського суспільства, а вона становить переважну більшість виборців, цей скандал не є визначальним в оцінці діяльності президента й чинної влади.

Ці люди більше стурбовані через зростання споживчих цін і відсутність бодай мінімальних економічних успіхів, які підвищили б рівень їхніх доходів.

Олії у вогонь їхнього невдоволення владою додає суттєве ускладнення життя через карантинні обмежувальні заходи. Зокрема - прискорену вакцинацію, сертифікацію і все з цим пов’язане.

Навіть високу ймовірність великої війни Росії проти України на тлі міграційної кризи на білорусько-польському кордоні більшість українців адекватно не зчитують.

Хоча про це говорять якраз авторитетні світові медіа й уряди провідних країн ЄС та НАТО, це все одно для більшості українців десь далеко, а не в реальному житті.

Десь в віртуальному інформаційному просторі, який і без того засмічений щоденними медіа-скандалами.

Понад 90% українців не знають безпосередньо, що таке велика війна. Ні та, що почалася понад 80 років тому — Друга світова, ні та, що триває зараз на Донбасі.

Тут ми не унікальні.

Подібне відбувалося в більшості країн Європи напередодні 1939 року. Економічна криза, яка настала тоді внаслідок Великої депресії й тривала всі 30-ті, перемкнула європейців в режим виживання.

Про жахи Першої світової війни переважна більшість, яка була або її учасниками, або очевидцями, стала забувати — гірше вже не буде, думали вони...

Але гірше таки настало.

І надалі все решта крім цього гірше стало взагалі друго-, третьорядним і зовсім неважливим.

“Ой, як невдобно вийшло”, - казали тоді в Лондоні й Парижі ті, хто намагався умиротворити  агресора буквально за мить до війни й погодилися на поділ Чехословаччини...

Урок Вагнергейту ми ще будемо довго засвоювати.

І щодо абсолютної шкідливості як такого підходу “умиротворити Путіна” з точки зору українських національних інтересів. Тобто цей підхід слід викреслити з ужитку раз і назавжди. І щодо зневажливого ставлення до власних спецслужб в умовах війни з Росією. І щодо нерозуміння того, що в умовах зовнішньої загрози, яка насувається, владі й опозиції треба єднатися й бути сильними. І якщо треба, то визнати для цього свої помилки.

Бо гірше таки може бути. А щоб так не сталося, треба в першу чергу відновити довіру.

І на рівні політичного класу, і на рівні стосунків з великим українським бізнесом, і на рівні українського суспільства в найширшому розумінні.

Треба повернутися до двох головних речей.

Перше — це всебічне й всеохопне зміцнення Збройних сил та збільшення оборонного замовлення. І за рахунок допомоги наших партнерів — США й Великої Британії, й за рахунок коштів українських платників податків.

Друге — це продовження тих системних реформ, які були закладені в Меморандумі з МВФ ще 2015 року, який підписали президент Порошенко, прем’єр Яценюк і очільниця НБУ Гонтарева.

Це, друге, зрештою й стане як головним інструментом модернізації української економіки та підвищення її конкурентоспроможності, так і фактичною деолігархізацією.

Процес деолігархізації не потребуватиме якихось спеціальних законів, а просто змінить правила гри — максимально інтегрує українську економіку в європейську та глобальну й підвищить конкуренцію всередині країни.

І, на мою думку, чинна влада має проявити сьогодні свою першість і відповідальне лідерство у відновленні довіри на всіх рівнях. І цей час настав.

Тимур Нагалевський, політичний та економічний експерт