Родина під знаком Межигір’я
Напередодні Міжнародного дня сім’ї, який відзначають сьогодні, 15 травня, відсвяткували 65-річчя подружнього життя Микола Васильович та Валентина Андріївна Ніколаєнки з Нових Петрівців Вишгородського району
Кажуть, усі щасливі пари однакові у своєму щасті. Мабуть, «однаковість» ця – у любові і безумовному взаєморозумінні, прагненні підтримати один одного… Звичайні життєві цінності, які роблять шлюб міцним, а життєву дорогу – легшою, попри всі труднощі, які на ній зустрічаються. Саме таких принципів дотримуються Микола Васильович та Валентина Андріївна Ніколаєнки – подружжя, яке учора, 14 травня, відзначило 65-річчя з часу створення родини.
Валентина Андріївна за фахом лікар, Микола Васильович був льотчиком, а потім – енергетиком. Брав участь у будівництві Київської ГЕС.
А ще у Миколи Васильовича була пристрасть – віршування і вивчення історії свого краю. Він, корінний новопетрівчанин, виріс біля історичного місця – Межигір’я, з його знаменитим монастирем і величними церквами, від яких лишилися лише спогади.
Інтерес до цієї історичної спадщини довго доводилося приховувати – тодішня радянська влада не заохочувала дослідження історичного Межигір’я, скоріше, навпаки. Тож новопетрівчани, яких цікавило все, що відбувалося у тих місцях, збиралися практично таємно біля 500-річного дуба, що росте й зараз неподалік Дзвонкової криниці на козацькій галявині, і ділилися крихтами знань.
Свої почуття Микола Васильович переливав у вірші, які також читав на тих зібраннях.
Як розповідає його син, нинішній дослідник Межигір’я і гід Геннадій Ніколаєнко, у радянські часи ті вірші друкувати було небезпечно через політичний контекст. Наразі – немає грошей на друк.
Втім, один із віршів вміщений біля Дзвонкової криниці на камені, що батько поставив уже в часи незалежної України. Родина раніше брала участь у різноманітних фестивалях, присвячених Межигір’ю.
Нині ж Микола Васильович та Валентина Андріївна Ніколаєнки більше прагнуть родинного затишку і спокою, в якому зустріли 65-річчя подружнього життя.
І сподіваються, що їхній син не лише доноситиме величну історію Межигір’я через екскурсії й свої книги, а зможе й організувати музей Історичного Межигір’я, експонати для якого є та чекають свого часу.