Політична розправа чи помста фанатика: річниця пожежі Національної бібліотеки ім. Вернадського

24 травня 1964 року горіла одна з найвідоміших столичних бібліотек - Національна бібліотека ім. Вернадського.

Полум'я знищило раритетні видання, рукописи, все, чим могла б пишатися кожна культурна нація. Наслідки пожежі були катастрофічними.

Згідно данних ЦК Компартії України, стихією було знищено близько 500 тисяч одиниць літератури, що становило приблизно 20 % всього книжкового фонду, нанесено 883 тисячі рублів збитків (шалена сума для того часу). Ця пожежа не залишилась непоміченою і для світової громадськості. Вже 25 травня до Президії Академії наук УРСР звернулися посольства США, Франції, які намагалися з'ясувати масштаби втрат однієї з найбільших книгозбірень Європи.

А офіційний Київ продовжував зберігати мовчанку. Лише після звернення голови КДБ 26 травня 1964 р. газета «Вечірній Київ» опублікувала коротеньке повідомлення про пожежу.

Ба більше, того дня у в країні повним ходом йшло святкування 150-річчя Тараса Шевченка - а також той факт, що найбільше постраждав відділ україністики, викликав чимало чуток та припущень конспірологічного характеру.

Згодом знайшли і винного: ним виявився співробітник відділу марксизму-ленінізму цієї ж бібліотеки Віктор Володимирович Погружальський. Справжнє ім'я - Володимир Погужельський (а в деяких документах - Віталій Погаржельський).

Прізвище він власноручно поміняв, бажаючи відмежуватися від батька – «ворога народу», розстріляного за постановою "трійки" УНКВС Кам'янець- Подільської області від 20 вересня 1938 року.

Співробітники бібліотеки його відверто не любили: Погружальський був людиною, як то кажуть, "з привітом", марнославною і ображеною на увесь світ. Він постійно скандалив, писав скарги на керівництво і неодноразово заявляв, що "спалить колись цю бібліотеку". А за кілька днів до пожежі до бібліотеки приходила тодішня дружина майбутнього злочинця з тим же попередженням.

Пожежники, згідно з офіційними даними, прибули вчано, однак, швидко приборкати стихію їм не вдалося. Того дня протягом двох годин по всьому району не було води, нібито через аварію на водопроводі. Загасити пожежу змогли лише через 31 годину, 25 травня.

Історик Сергій Білокінь, працюючи з матеріалами справи, знайшов дані про 14 пожежників, які отримали фосфорне отруєння. Також він приводить слова одного з вогнеборців, що у книгосховищі був розсипаний калій. А від контакту з водою він миттєво спалахув. Погружальский наполягав, що влаштував розправу над культурним надбанням двома коробками сірників. Однак очевидці відмічали, що пожежа відрізнялась незвичайною яскравістю і її вкрай важко було гасити.

Все це дало підстави припускати, що підпал був ретельно спланований, а виконавець справи використав не просто сірники, а фосфорні шашки. Ходили чутки і про розкидані серед книг магнієві стрічки, але реальних свідчень цьому немає.

У вересні 1964р. Погружальский був засуджений до 10 років позбавлення волі. У 2006 р. він проживав у Тирасполі (Придністров’я), залишаючись громадянином України. Подальша його доля мені не відома. Так і увійшов він в історію як сучасний Герострат, який завдав величезних втрат українській культурі.

Український дипломат та письменник Олександр Овсюк в своїх спогадах повідомляє, що колись мав розмову із заступником Міністра закордонних справ УРСР Анатолієм Кисілем, який розказав: "Який там у біса Підгурський (так в тексті). Нам подзвонили в ЦК, що бібліотека горить, і ми негайно кинулися туди. Вскочили в приміщення і там на всіх стелажах з українськими виданнями, особливо дореволюційними та емігрантськими, висіли таблички з написами "К сожжению". КДБ все це зробив. Правда, частину видань нам таки вдалося врятувати".

Інформація з історичних джерел